Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Дяк - Вовчок Марко (книги бесплатно читать без .TXT) 📗

Дяк - Вовчок Марко (книги бесплатно читать без .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Дяк - Вовчок Марко (книги бесплатно читать без .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Може б, писар ще до його чіплявсь, так тут знов ізнявея такий крик, наче кого різали. Десятники вели молодицю у червоному очіпку, огрядну, невеличку, од великого гніву так вона і палала, а що вже кричала-верещала!

- Що таке? - крикнув писар, а молодиця не переведе духу, верещить; «Таки ні! таки ні! таки ні! не казала! не казала! не казала!»

Десятник затулив їй уста своєю шапкою і держав, а другий десятник оповістив писареві, що ся молодиця хвалилася, ніби вона знає Хведора Голубця, і ніби він у ярмарку, і ніби він кум їй і дарив її гар... ком...

А молодиця пручалася і крутилася, як колесо, у десятника в руках. «Вдушиться», - загомоніли люди. Десятник шапку одняв.

«Таки ні! таки ні! - заверещала молодиця, аж присідаючи до землі. - Таки ні! таки ні!»

- Та пустіть її до біса, - крикнув затурканий писар.

Молодицю пустили. Вона хустку двинула наліво, штовхнула десятника одного й другого, аж закачались, знов хустку поправила і до писаря тискалась з криком та писком. Писар замахав руками - її схопили, однесли далі. Іздалека ще довго чутно було нам: «Та я! та вони! та...» Ми до вечора стояли у ярмарку: писар купував собі тютюн і сережки, десятники - сині хустки і рукавиці... Привезли нас аж на край села, казали устати з воза, завели у велику пусту хату і зачинили там.

* * *

Чималий час сиділи ми там - більше місяця. До нас звик бігати під вікно чорний собака і приходила рябенька курочка з червоним півнем. Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловік, парубок рябий та я. Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив, або спав і не говорив ніколи, чорнявий чоловік старі нерети понаправляв і почав в’язати новий. Він був рибак і розказував, яку в їх селі рибу ловлять і яка в їх ріка рибна, що усяка риба ведеться, навіть морська не хоче моря, заходить до них; він хоч не бачив, та другі люди бачили. Парубок, як на Великдень, викрасився - сорочка в його була вишивана та вимережана. «Хто йому, рябому, так вишивав та мережив?» - думалось мені. У рибака він питав, чи є риба, чи є отець-мати, то він одкаже ледве чутно йому: «Ні отця-матері, ні риби!» А був у його... він по ночах охав, а удень наче дожидав та ходив усе по хаті.

Сиділи ми з тиждень самі, а там привезли до нас ще чоловіка скілька. Сі не журились, один говорив: «Сіно скосив, то тепер нехай держать, я за сіно дуже боявся, а тепер... що мене кортить». Другий знов говорив: «В мене рівно дома нема чого їсти. Аби тут годували мене, то спасибі!»

Приїздив справник і дивився нас - грозив, що буде нам... нехай-но вечора дождемо! Тільки нам біди ніякої не було, справнику справили обід, він смачно попоїв і поїхав. «Що з ними робить?» - питав йото десятник. «Нехай сидять - що ж з ними робить?» - та й покатав собі. Ми сиділи ще три неділі і два дні - тоді пригнали знов в’язнів нових, а нас випустили, бо не було вже місця. Та й радів же рябий парубок! обнімав усіх: «Дай, Боже, й вам улови добрі! - зичить рибаку. - А вам добре сходити у Київ і добре повернутись!» - се вже мені... аж побіг дорогою.

А мені печаль і досада превелика скоїлась. Мені заказали у Київ іти, а веліли у своє село повернутись, а як я став проситись та суперечить, тоді мене вкинули у возок і одвезли два десятники додому і священикові бумагу таку прислали, щоб своїх служок не пускав блукати, і ще грозилися, що зачинять мене десь у дорозі або де й гірше...

Тут люди зійшлися - усі питають: «Що таке? Що таке?» Лукаш був злякався. Я зараз ліг спати і не заснув...

III

Я зовсім розсердився: і в світа вже йти не хочу, і зоставатись дома не хочу, і все не до ладу, і нічого мені не треба; на все і на всіх зависний і ні до кого не озиваюсь; нічого не роблю і співати став басом горляним.

Коли одного разу кличе мене піп до себе - і мене, й Лукаша. Ми до його приходимо і йому кланяємось. А піп мені каже:

- Тимоше! У Макухах дяк вмер, - оженись та й просися на його місце. Я за тебе примовлюсь. - Зітхнув і тихенько додав: - Покійниця нехай царствує! Чи пам’ятаєш, як вона за тебе, було, просить? Лукаше, брате, скажи своє слово! - просить Лукаша.

- Будеш женитися, - промовив мені Лукаш роздумчиво.

- Їдь ти, - говорить мені піп, - їдь ти у Терни, там живе старий піп, - він вже одставлений, вбогий і не гордий, - може, він за тебе дочку віддасть. З приходом попівна за тебе не піде - бери хоч вбогу. Візьмеш попівну, то хутче на дяка постановлять.

- Добре, батюшко, - одказую йому.

- Щасти тебе, Боже, Тимоше, і Боже тебе благослови!

- Оце прийшов час, - поможи, боже! - промовляв Лукаш, ідучи зо мною додому.

А я повеселішав дуже.

- Коли ж у Терни? - пита в мене Лукаш.

- А коли ж, як не завтра? - говорю йому.

Лукаш походив по хаті, постояв і промовив наче до когось у вікно:

- Чого се так поспішатись?

- А чого ж маю баритись? - питаю його.

- Тимоше, друже! Не загуби свого віку веселого, а ще гірш чужого... Не вернеш... плакатимеш... Боже, борони од сього лиха - воно найважче од усіх... Гляди ж, Тимоше! Гляди ж, друже!

Цілісенький вечір він був неспокійний: кружив по нашій хаті, дивився у землю, а як заходились лягать спати, він до мене зблизився і знов промовив:

- Гляди ж, Тимоше! Гляди ж, друже!

А мені дуже весело, що такий мені тепер клопіт великий, таке, мовляв, поле передо мною - і женитись, і на дяка стати. Туга моя уся ринула, як її й не було, і говорив я до всіх так, наче з празником поздоровляв.

На другий день вранці, добре розпитавши дороги, побрався я у Терни. Коник в мене був буланенький, возок громохкий, а в шапці лист до старого отця Якова.

Лукаш прощався смутний, неспокійний, обняв мене: «Гляди ж, друже!» - ізнову промовляє.

Я доти не вельми на дівчат вважав і зроду нікого не кохав. Я знав, що є у нас в селі дівчата гарні; що ся чорноброва, а ся білява; ся хороша, а ся краща, та й тільки. бачу - дивлюся, а не бачу - забуду, що вони й на світі є.

«Яка ж ця буде? - думаю собі, їдучи вузеньким шляшком поміж житами, просами та гречками. - Яка вона буде? І що вона? І що я?»

Я привиджував, як увійде, як заговорить: вона добре, а я ще краще, і то мені весело, думаючи, то смішки. Я, бачте, ждав її, як товариша абощо, що, може, добрий - полюблю, а може, чудний - посміюся, а все-таки буде мені занятно й весело, чи так, чи сяк вийде.

Їхав я день і ніч - серед степу ночував і коника попасав. Лежачи на возі та дивлячись у зоряне небо, почав знов виявляти, яка вона, та попівна, та, задивившись, роздумався о зорях... та об тім, який Київ... та хто перший корабель пустив по морі... та хто Київ будував... думав, зітхав... забув про попівну...

На третій день увечері дотягнув до Тернів. Хуторець маленький, вбогенький, садки усюди густі й зелені. Люди саме з роботи верталися. Діти маненькі кричали, ворота рипіли. Я став коло чиєїсь хати і спитав, де отець Яків живе.

- А ось в кінці хуторця на одшибі буде будиночок біленький і садок - там живе, - тоненько одказав мені хтось з хатнього вікна. - Ніколи мені вийти самій провести, вибачайте...

Як мені сказали, так я і знайшов.

Став я під ворітьми, - ворота були розчинені, - бачу дворочок чистенький, травистий і багато стежечок проходжено перехресних; у дворочку тихо, тільки шелестіла верба кучерява. З білого будиночка два віконця у дворочок і високий рундучок; за дворочком садок, і в садок одчинена хвіртка; у садку, бачу, полотно розстеляне і, чую, хтось співає - дзвінко так та вільно, а невидимі чиїсь руки стягають полотно, а далі пішла луна, наче прачом б’ють... Пісня усе чується...

Я стою, слухаю, роззираюсь, а схаменувся - проти мене молодиця в рябім очіпку, рум’яна і кирпатенька, дивиться на мене, як у темний льох, та ще у чужий.

- Тут отець Яків живе? - питаю.

- Тут. Коли вам отця Якова треба, то просимо до хати.

Перейти на страницу:

Вовчок Марко читать все книги автора по порядку

Вовчок Марко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дяк отзывы

Отзывы читателей о книге Дяк, автор: Вовчок Марко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*