Камінний господар - Украинка Леся (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
А н н а
(несподiвано голосно до Долорес)
А знаєш, менi вiн здався кращим на портретi, нiж так.
Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.
К о м а н д о р
Хто?
А н н а
Наречений Долорiти.
К о м а н д о р
Хто ж вiн такий?
А н н а
Се поки що секрет.
Та вiн сьогоднi буде в нас на балi.
Виходять всi троє.
С г а н а р е л ь
(слуга дон Жуана. Увiходить, оглядаючись, наближається до гробницi)
А вийдiть, пане!
Д о н Ж у а н
(виходить)
Як? То ти вже тута?
С г а н а р е л ь
Привiт вiд донни Соль. Вона не хоче, щоб ви до неї йшли, - боїться слави, дуенья в неї зла. Вона волiє, урвавшися як-небудь на часинку, прийти сюди сама.
Д о н Ж у а н
Уже? Так хутко?
С г а н а р е л ь
Вам наче недогода?
Д о н Ж у а н
(не слухає)
Роздобудь менi який костюм для маскаради, але порядний.
С г а н а р е л ь
Звiдки ж ви дiзнались, що донна Соль на маскарадi буде у молодої командора? Значить, ви хочете її зустрiти там i взять сюди?
Д о н Ж у а н
(захоплений iншою думкою)
Кого?
С г а н а р е л ь
Та донну Соль!
Кого ж iще? Хiба ми не для неї пригналися в Севiлью?
Д о н Ж у а н
Я не знаю.
Побачимо.
С г а н а р е л ь
Ану ж ви розминетесь, то що я буду тут робити з нею?
Д о н Ж у а н
Нiчого. Ти собi в таверну пiдеш, вона ж до чоловiка.
С г а н а р е л ь
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства, якби-то я був пан, а ви - слуга.
Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.
II
Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами, оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи: широкi i низькi - надiл, високi й вузенькi - нагору. Дiм i галерея ясно освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика - альтанка, обплетена виноградом.
Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей - ще небагато, - з ними донна Анна.
К о м а н д о р
Дозволите менi сюди просити прекрасну донну Анну на хвилинку?
Д о н н а М е р с е д е с
Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
А н н а
(перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)
А вам сюди не ласка завiтати?
Ах, правда, не горi нагору йти!
(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).
Д о н н а М е р с е д е с
Ти, Анно, надто голосно смiєшся.
Д о н П а б л о
I жарти сi менi не до сподоби.
Ти мусиш пам'ятати…
К о м а н д о р
Не сварiте моєї нареченої за теє, що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартiв донни Анни.
Д о н н а М е р с е д е с
Пабло, нам слiд пiти нагору гостi бавить.
К о м а н д о р
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно, прошу прийняти сю малу ознаку великої пошани i любовi.
(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється перед Анною).
Д о н н а М е р с е д е с
Що за чудовi перли!
Д о н П а б л о
Командоре, чи не занадто дорогий дарунок?
К о м а н д о р
Для донни Анни?!
А н н а
От ви задля чого мене питали вранцi про убрання!
К о м а н д о р
Боюсь, я, може, не зумiв добрати…
Але я думав, що як бiле вбрання, то бiлi перли саме…
А н н а
Дон Гонзаго, ви хочете зовсiм не мати вад, а се вже й не гаразд, - се пригнiтає.
Д о н н а М е р с е д е с
(нишком, сiпнувши Анну)
Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.
К о м а н д о р
(здiймає убiр над її головою)
Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли на гордовиту сю голiвку, вперше похилену передо мною низько.
А н н а
(раптом випростується)
Хiба iнакше ви б не досягли?
К о м а н д о р
(наложивши на неї убiр)
Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних гостей, - однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.
Г о л о с и в ю р б i г о с т е й
(що зiйшли з галереї)
Де наш господар?
Де господинi?
Д о н П а б л о
Ось ми, любi гостi.
Д о н н а М е р с е д е с
(до новоприбулих)
Таке рясне блискуче гроно гостей красить наш дiм.
П i д с т а р к у в а т а г о с т я
(з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)
Либонь, вже зрахувала i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..
Г о с т я д р у г а
(так само до попередньої)
О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра, лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи…
Г о с т я-п а н н о ч к а
(до Анни, вiтаючись)
Анiто, як же ти препишно вбрана!
(Тихше).
А тiльки в бiлому ти заблiда.
А н н а
О, се нiчого, се тепера мода.
(Ще тихше).
Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.
П а н н о ч к а
Не треба, дякую.
(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).
М о л о д а п а н i
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убiр!
Д р у г а м о л о д а п а н i
(iронiчно)
Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..
С т а р и й г i с т ь
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, - такого зятя тесть…
Д о н П а б л о
Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.
С т а р и й г i с т ь
На жаль, оцiнки часом довго ждати.
Д о н П а б л о
Чи довго, ви сами зазнали лiпше.
(Повертається до iншого).
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.
Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.
Д о н Ж у а н
(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)
У моїй країнi рiднiй
єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.
Лихо моє, Анно!
I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.
Лихо моє, Анно!
I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.
К о м а н д о р
(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)
Якi се тута спiви, донно Анно?
А н н а
Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.
К о м а н д о р
Я не про те питаю.
А н н а
А про що ж?
(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).
А н н а
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Д о н Ж у а н
Спасибi, не вживаю холодощiв.
Анна кидає шклянку в кущi.
К о м а н д о р
(надходить слiдом за Анною)
Вам до сподоби пiсня, донно Анно?
