Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря - Нечуй-Левицький Іван Семенович (смотреть онлайн бесплатно книга txt) 📗
Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Дніпром. З ним йшли значні польські воєводи Чернецький та Маховський. В короля було небагато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволі татар українських бранців і пускав на волю.
В Київщині почалися повстання проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський отаман Іван Сірко. Сірко не любив Польщі та польських панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сірко стояв за царя і хотів привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Січ, на поміч Сіркові Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять донських Козаків та шістдесят Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.
Сірко кинувся в Крим, щоб не пустити татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав плюндрувати татарські села під Перекопом, понад Дніпром та Дністром, побив велику силу татар, набрав всякого добра і кинувся на Поділє на річку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сірка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилів, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сірко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.
В кінці мая Чернецький з Тетерею напали на Бруховецького, билися з ним цілий день од ранку до самого вечора.
Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволі харчів та сіна для коней. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло інакше. Городи не здавались. Харч та сіно прийшлось добувати силою, однімати в людей по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однімали вози з хлібом та з сіном і вбивали польських жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.
Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорівся. Боришпольці ждали на поміч московського війська, а військо не приходило. Тоді духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усіх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольці; вони вели з собою зв'язаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба не хотів оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків. Поляки не зачіпали людей, не кинулись різати, але забрали ввесь хліб в городі.
Була страшна грязюка. Польське військо на силу тяглося далі до Остра. Остер стояв в кутку над Десною і маленькими річками Остром та Папроком, там де вони вливаються в Десну. По один бік города було страшне болото, по другий бік стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула і підтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Поляків зразу вдарили морози та такі здорові, що через кілька днів можна було ходити по льоду. На Миколи Поляки накидали по льоду хворосту і почали підступати під город, а військові слуги кинулись по селах, порозбирали хати і почали ставити мости. Через мости покотили гармати і почали бити на город; піше військо полізло через вали. Козаки одбили поляків, але опівночі втекло з города московське військо. Король обіцяв помішували Остерців, як вони самі оддадуть город; він став на кватирі в передмісті, в одній хатині, розпустив військо на кватирі по селах на одпочинок. Так Поляки стояли цілі Різдвяні святки. Вони ждали, поки минуть страшні морози, котрі вдарили несподівано.
Тим часом друга половина польського війська, під рукою польського воєводи, споляченого Українця, Чернецького, пішли на другий бік од Остра забирати городки та села. До Чернецького пристали козацькі Тетерині полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромні люди випустили московське військо й самі повтікали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались і другі городки та села не стільки Полякам, скільки Богунові, котрого ймення було славне між козаками.
Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людей і оддали в полон татарам.
Набравши в полон українських людей, татари більше не хотіли помагати королеві і пішли собі в Крим. Король просив їх зістатись. Татари не послухали. Тоді король послав звати до себе Тетерю, котрий стояв за Дніпром. Тетеря, доставши од короля приказ, перейшов через Дніпро і простував до короля з своїми козаками через Прилуки.
Зараз після Різдва, 1664 року, король Ян Казимір задумав іти просто на московське царство і виступив з військом з Остра. Поляки поминули Ніжин, бо в Ніжині була дуже сильна твердиня, і прямували до границі московського царства. По дорозі трапилось над самою Десною містечко Солтикова Дівка. Кругом місточка були насипані вали, обгорожені частоколом. Кінець місточка стояв замок, збудований кругло на спосіб місяця-молодика. З трьох боків замку текла річка. В тому місці вода ніколи не замерзала, бо на дні ріки було багато джерел. Замок і містечко були в руках одного Донця, на прізвище Трикача. Козаки затопили пороми в воді і думали витягти їх тоді, як прийдеться втікали од Поляків.
Корольовий трубач приїхав до валу і закричав, щоб козаки оддали Полякам містечко. Козаки крикнули, що Солтикова Дівка залежить не од короля а од царя. Трубач од'їхав і знов приїхав вдруге. Козаки почали на його стріляти. Тоді король звелів Полякам наступати на містечко. Було вже над вечером. Загриміли гармати. Дим піднявся хмарами, аж на дворі стемніло. Кулі полетіли в містечко. Поляки полізли на вали. Козаки так почастували їх шаблями, що Поляки одступились од валів. Козаки вискочили з-за валів і почали бити Поляків. На дворі почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Поляків. Вже настала ніч, а битва тяглася. В той час, як козаки бились на валах, польські військові слуги пішли шукати на річці броду і натрапили на затоплені пороми. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокіп і пороми виринули з води. Поляки скочили на пороми, і підпливли під самий замок і почали рубати частокіл. В замкові були самі молодиці та діти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польський стан. Польські жовніри напали на замок, прикотили тарани і проломили таранами стіни. Козаки почули, покинули вали і побігли в замок спасати жінок та дітей, але опізнились.
- Згода! просимо милости! - закричали козаки.
Поляки обіцяли помилувати їх, як вони здадуться їм. Козаки одчинили ворота: «Нема вам милости!» закричали Поляки, вскочивши у ворота темної ночі, і почали рубати в пень козаків, жінок і дітей.
Один польський капітан хотів спинити одубілих Поляків, але його скалічили. Десять тисяч народа вирізали польські жовніри. Трубач упав з простреляним горлом.
Після такого кривавого діла король рушив на Сосницю: В Сосниці не було полковника; війська було небагато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосниці король пішов на містечко Нові Млини. В Нових Млинах зовсім не було війська: воно й не оборонялось. Поляки перейшли через його і за містечком розп'яли шатра і розіклали багаття. Один польський воєвода Пражмовський віз з собою багато грошей, дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідався конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в містечко. Пражмовський ледве встиг вискочити і втекти, а всі гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чорнильниця, все попалось в козацькі руки.