Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗
— Чому ж ви не вийдете з-за свого прилавка, якщо вирішили говорити з нами в такому тоні? — мовив південець.
— Ви розмовляєте з поштмейстером Сполучених Штатів, — сказав містер Джон. — Ми балакаємо без свідків, за винятком Еванса — Смердючої Пики. Я гадаю, ви знаєте, чому його прозивають Смердюча Пика. Можете самі докумекати. Ви ж детектив.
Тепер він був задоволений. Йому вдалося відбити атаку, і він почував себе так, як колись у молоді роки, поки ще не заробляв на життя тим, що здавав ліжка й годував приїжджих. Тих, які милувались озером, гойдаючись у неоковирних дерев'яних кріслах на веранді його готелю.
— Слухай-но, Кривоногий, я тебе дуже добре пригадую. А ти мене пам'ятаєш, Кривоніжко?
Південець дивився на нього, але впізнати не міг.
— Згадай Шайенн, той день, коли повісили Тома Горна, — вів далі містер Джон. — Ти був одним із тих, хто годував його обіцянками від синдикату. Тепер пригадуєш? Він тримав трактир на Медсін-Боу, а ти працював на тих, хто віддав його Томові. Ось чому ти докотився до таких справ, як оце тепер. Ну що, згадав?
— Коли ти повернувся сюди?
— Через два роки після того, як Тома повісили.
— А хай мені чорт.
— Пригадуєш, я дав тобі це ікло, коли ми вибирались із Грейбула?
— Певно. Послухай, Джіме, я мушу спіймати цього хлопчиська.
— Мене звуть Джон, — сказав містер Джон. — Джон Пакард. Ходи-но сюди і трохи випий. Ти хочеш ближче пізнати цього типа? Його звуть Еванс — Огидна Пика. Ми називали його просто Смердюча Пика. Я трохи змінив ім'я з ввічливості.
— Містере Джон, — сказав містер Еванс. — Чому ви не хочете бути лояльним і посприяти нам?
— Я ж тільки змінив твоє ім'я, правда? — спитав містер Джон. — А якого саме сприяння ви, хлопці, од мене хочете?
В комірчині містер Джон узяв пляшку з нижньої полиці в кутку й подав її південцю.
— Ковтни трохи, Кривоніжко, — сказав він. — У тебе такий вигляд, наче ти цього тільки й ждеш.
Вони випили, і містер Джон запитав:
— Чому ви ганяєтесь за цим хлопцем?
— Він порушив закон про полювання, — відповів південець.
— А точніше?
— Дванадцятого числа минулого місяця він убив оленя.
— Щоб оце двоє чоловіків з рушницями ловили хлопця, бо вій дванадцятого числа минулого місяця убив оленя! — сказав містер Джон.
— Були й інші порушення.
— Але доказ у вас тільки один.
— Схоже, що так.
— Ну й що ж то були за порушення?
— Та всякі.
— Проте доказів у вас катма.
— Я так не казав, — мовив Еванс. — Але цей доказ ми таки маємо.
— Отже, дванадцятого числа.
— Так, — відповів Еванс.
— Чому б тобі не задати кілька питань, замість відповідати на них? — звернувся південець до свого напарника.
Містер Джон засміявся.
— Облиш його, Кривоніжко, — сказав він. — Аж любо глянути, як працює цей могутній розум.
— Ви добре знаєте цього хлопця? — спитав південець.
— Непогано.
— Маєте з ним якісь справи?
— Деколи він купує в мене харчі. Платить готівкою.
— А ви не можете хоч приблизно сказати, куди він подався?
— У нього родичі в Оклахомі.
— Коли ви востаннє бачилися з ним? — спитав Еванс.
— Годі, Евансе, — сказав південець. — Ти тільки марно гаєш час. Дякую за віскі, Джіме.
— Я Джон, — промовив містер Джон. — А тебе як звуть, Кривоніжко?
— Портер. Генрі Джей Портер.
— Ти не будеш стріляти в того хлопця, Кривоніжко.
— Я збираюсь його спіймати.
— Ти завжди був кровожерним виродком.
— Ходімо, Евансе, — мовив південець. — Ми тут тільки гаємо час.
— Гляди ж не стріляй у хлопця, чуєш, — дуже тихо мовив містер Джон.
— Чую, — відповів південець.
Обидва чоловіки вийшли з крамниці, відв'язали коней і сіли на візка. Містер Джон дивився їм услід. Еванс правив кіньми, а південець щось йому казав.
«Генрі Джей Портер, — думав містер Джон. — Єдине його ім'я, котре я можу пригадати, це Кривоніжка. Він мав такі великі ноги, що мусив замовляти собі черевики в шевця. Його прозвали Кривоногим. Потім Кривоніжкою. Це його сліди були коло джерела, де застрелили того хлопця, Нестера, через якого повісили Тома. Кривоніжка. Кривоніжка, а далі як? Може, я ніколи й не знав. Кривоногий Кривоніжка. Кривоногий Портер? Ні, це був не Портер».
— Я дуже шкодую, що так вийшло з кошиками, місіс Тейбшоу, — сказав він уголос. — Зараз уже надто пізно, й на них нема попиту. Але якщо у вас стане терпіння віднести їх до готелю, там ви їх продасте.
— Купіть ви, а в готелі перепродайте, — запропонувала місіс Тейбшоу.
— Ні. У вас їх розкуплять швидше, — сказав містер Джон. — Ви симпатична жіночка.
— Була колись, — відповіла місіс Тейбшоу.
— Сузі, я хочу з тобою порозмовляти! — І містер Джон вийшов з дівчиною до комірчини. — Розкажи мені геть усе з самого початку.
— Я вже вам розповіла. Вони приїхали по Нікі й чекали, коли він повернеться додому. Його найменша сестричка повідомила Нікі, що на нього чекають. Коли вони п'яні позасинали, він забрав свої речі і втік. Харчів йому стане на добрих два тижні, в нього є рушниця, і Мала теж пішла з ним.
— Чому?
— Не знаю, містере Джон. Я думаю, вона хоче пильнувати, щоб він не зробив якоїсь дурниці. Ви ж знаєте, який він запальний.
— Ти мешкаєш біля Евансів. Як на твою думку, йому добре відомі ті місця, де буває Нік?
— Відомі всі, але чи добре, я не знаю.
— А куди вони пішли, як ти гадаєш?
— Важко сказати, містере Джон. Нікі знає багато місць.
— Той тип, що з Евансом, мені не подобається. Він справді небезпечний.
— Він не дуже меткий.
— Меткіший, ніж вдає з себе. Це його від чарки так розморило. Але він спритний і дуже лихий. Я колись його знав.
— Що я повинна зробити?
— Нічого, Сузі. Тримай мене в курсі справи.
— Я підрахую, скільки винна вам, а ви, містере Джон, перевірте.
— Як ти повернешся додому?
— Можу човном до Генрі-Док, а тоді візьму шлюпку в котеджі й довезу все. Містере Джон, що вони зроблять з Нікі?
— Мене це теж непокоїть.
— Вони щось казали про виправну колонію.
— Я шкодую, що він убив того оленя.
— Нікі теж. Він мені розповідав, що вичитав у якійсь книжці, як можна закласти в рушницю щось разом із кулею, і тоді ніякої шкоди не буде. Що вона просто оглушує, і Нікі хотів це перевірити Він казав, що це була з його боку страшенна дурниця, але йому просто хотілося спробувати. Він влучив у оленя і перебив йому шию. Він дуже переживав через це.
— Я знаю.
— А потім, мабуть, Еванс знайшов м'ясо, що його Нік підвісив у старому мисливському будиночку. В кожному разі, хтось забрав його.
— Хто ж міг сказати про це Евансові?
— Я думаю, це його син знайшов те м'ясо. Він увесь час стежить за Ніком. І ніколи його не помітиш. Він міг побачити, як Нікі забив оленя. Це поганий хлопець, містере Джон. Він здатний шпигувати за ким завгодно. Цілком можливо, що він зараз тут, у цій кімнаті.
— Ні, — сказав містер Джон. — Але, може, він підслуховує надворі.
— Я думаю, він пішов за Ніком, — сказала дівчина.
— Ти не чула, чи говорили вони вчора щось про нього?
— Навіть не згадували, — відповіла Сузі.
— Еванс, мабуть, залишив його вдома на господарстві. Гадаю, нам не треба його побоюватись, доки вони не повернулись назад до Еванса.
— Я можу вдень навідатись човном додому і послати когось із дітей дізнатись, чи найняв Еванс якого поденника. Якщо найняв, то це означало б, що він звільнив хлопця для якогось іншого діла.
— Обидва доглядачі надто старі, щоб вистежити кого-небудь.
— Але цей хлопець жахливий, містере Джон, і він надто багато знає про Нікі та про його улюблені місця. Він розшукає втікачів, а потім приведе туди доглядачів.
— Ходімо на пошту, — сказав містер Джон.
Там, за рядами абонементних і поштових скриньок, за столом, де лежав журнал для записів і рівні стосики марок з печатками та підставками для них, за опущеним віконцем «Листи до запитання», Сузі знову пройнялася повагою до цього закладу, з яким вона звиклася, коли служила поруч, у крамниці.
