Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— То він тут? Звичайно, щоб допомагати бідним зачумленим. Тільки ж як він сам? Чи вже хворів чумою?

— Ой, Лючіє! Я дуже боюся...— І, поки Ренцо не наважувався вимовити таке болісне для нього слово, яке могло стати таким і для Лючії, вона знову відійшла від ліжка й підступила до юнака.— Боюся, що він оце щойно захворів.

— О нещасний святий чоловік! Та що це я кажу: нещасний чоловік! Це ми нещасні. Але як він почуває себе? Лежить? За ним доглядають?

— Він не сідає, вічно заклопотаний, допомагає іншим. Та якби ви його побачили: бліде обличчя, ледве тримається на ногах. Гай-гай: перебачивши безліч таких хворих, годі помилитися!

— Бідні ми! І він справді — тут?

— Тут, і зовсім недалеко. Не далі, ніж від вашого будинку до мого... якщо ви ще пам'ятаєте!..

— О пресвята діво!

— Ну, гаразд, трошечки далі. І, звичайно, ми говорили про вас... І якби ви тільки знали, що він мені показав! Ось послухайте; спершу я переповім його власні слова. Він сказав мені, що я добре вчинив, вирядившись шукати вас, і що таке моє поводження угодне господу богові, і що господь допоможе мені знайти вас,— як воно справді й сталося. Адже падре Крістофоро святий. Отож бачите самі...

— Якщо він говорив так, то через те, що не знає...

— А звідки ж йому знати про те, що ви там понавигадували без усякого пуття, не спитавши ні в кого поради? Чоловік поважний, чоловік розумний, як оце він, і думати не стане про таке. Ой, що він мені показав!

І тут Ренцо розповів про свої відвідини того куреня. І дарма що серце й розум Лючії за час перебування в лазареті мали звикнути до найбільших вражень, усе ж жах і співчуття охопили її.

— Він і там говорив як святий,— вів далі Ренцо,— він казав, що, можливо, господь вирішив помилувати цього нещасного (тепер я просто не можу називати його інакше) і що він збирається прикликати його до себе в належну хвилину, але хоче, щоб ми молилися за нього... Разом! Ви розумієте?

— Так, так! Ми молитимемося за нього там, де господь призначить бути кожному з нас... Господь сам зуміє об'єднати наші молитви.

— Таж я переказую слова падре Крістофоро!..

— Але, Ренцо, він же не знає...

— Та хіба ви не розумієте, що коли говорить святий, то його устами промовляє сам господь? І він не став би так говорити, якби воно насправді було не так... А душа цього нещасного? Я, звичайно, молився і молитимусь за нього від усього серця, мов за рідного брата. Але як же поведеться бідоласі на тім світі, коли на цім не буде залагоджено цієї справи, коли не буде виправлено вчинене ним зло? Якщо ви послухаєте поради розуму, все залишиться як і раніше. А дон Родріго й так уже дістав належну відплату...

— Ні, Ренцо, ні. Господь не хоче, щоб ми чинили погано, аби він потім виявляв своє милосердя. Віддамося на його волю. А у нас один обов'язок: молитися йому. Коли б я померла тієї ночі, невже господь не зміг би простити того нещасного? І якщо я не вмерла, якщо мене звільнено...

— А хіба й ваша матінка, бідолашна Аньєзе, котра завжди була така прихильна до мене й стільки попомучилася, щоб бачити нас чоловіком і жінкою, хіба вона не казала вам, що це помилкова думка? Адже матінка й в інших випадках уміла наставити вас на розум, бо ж про дещо вона міркує правильніше, ніж ви...

— Моя мати! То ви хочете, щоб моя мати порадила мені порушити дану обітницю? Що з вами, Ренцо, та ж ви не тямите...

— То послухайте, що я вам скажу. Вам, жінкам, ці речі невідомі. Падре Крістофоро сказав мені, якщо я знайду вас, вернутися до нього й повідомити це. Піду зараз, вислухаю його, і те, що він скаже...

— Так, так. Ідіть до цього святого чоловіка, скажіть йому, що я молюся за нього і щоб він помолився за мене, бо ж мені це так потрібно. Але ради всього святого, ради спасіння вашої душі й моєї, не вертайтеся сюди, не завдавайте мені болю... не спокушайте мене. Падре Крістофоро зуміє вам усе розтлумачити, допоможе вам отямитися, поверне мир душі вашій.

— Мир моїй душі! Ну, це вже ви викиньте з голови. Такі слівця ви переказували мені й через листи. Але тільки я один знаю, скільки вони мені завдали страждань. І зараз вам вистачає духу повторювати їх мені. А ось я, навпаки, ясно й чітко заявляю вам, що й не подумаю заспокоїтися. Ви хочете забути мене, а я не хочу забувати вас. І попереджаю, запам'ятайте: якщо через вас я позбудуся розуму, то він уже ніколи не повернеться до мене. К бісу ремесло, к бісу добре ім'я! Вам хочеться, щоб я лишився божевільним на все життя? Ну що ж, то я й стану божевільним... А той нещасний! Господь знає, що я простив його від щирого серця, а ось ви... Отже, ви хочете змусити мене все життя думати, що якби дона Родріго не було... Лючіє! Ви сказали, щоб я забув вас, та чи ж можу я вас забути! Як же це зробити? Про кого ж, як би гадаєте, думав я весь цей час?.. І це після всього пережитого! Після стількох обіцянок! Що я вам зробив? І це за те, що я стільки перестраждав, ви отак обходитеся зі мною? За те, що на мене, мов град, сипались нещастя? За те, що всі на світі переслідували мене? За те, що я так довго був на вигнанні, сповнений туги, далеко від вас? За те, що за найпершої нагоди я кинувся розшукувати вас?

Коли ридання дали змогу Лючії заговорити, вона вигукнула, схрестивши на грудях руки й звівши до неба очі, повні сліз:

— О пресвята діво, допоможи мені! Ти знаєш, що після тієї ночі я ніколи не переживала таких хвилин, як зараз. Ти прийшла мені на допомогу тоді, тож допоможи й тепер!

— Годі, Лючіє, ви чините правильно, звертаючись до мадонни. Тільки ж чому вам хочеться вірити, що вона, така добра жінка, така милосердна мати, хоче примусити нас страждати... принаймні мене... через одне слово, яке вихопилося в ту хвилину, коли ви не тямили, що говорили? Вам хочеться вірити, що вона допомогла вам тоді, аби ми потім потрапили в безвихідь? Коли, звичайно, це не порожня відмовка, бо, може, я просто став вам осоружний... то так мені й скажіть... скажіть щиро.

— Благаю вас, Ренцо, на бога, в ім'я наших дорогих загиблих, облиште, облиште це. Не змушуйте мене страждати... Зараз не час. Ідіть до падре Крістофоро, розкажіть йому про мене і не вертайтеся більше сюди, благаю вас, не вертайтеся.

— Я піду, та не подумайте, що я не повернуся! Повернуся, хоч на край світу, але повернусь неодмінно.

І він пішов.

Лючія присіла, або, скорше, впала додолу біля постелі й, уткнувшись у неї головою, нестримно заридала. Жінка, яка все бачила й усе чула, не сміючи дихнути, спитала, що значить ця поява, ця пристрасна розмова, ці ридання. Але, може, читач зі свого боку спитає: а хто ж була ота жінка? Щоб удовольнити його цікавість, не потрібно багато часу.

Це була тридцятилітня дружина одного багатого купця. Протягом кількох днів у неї на очах померли її чоловік і всі діти. Невдовзі захворіла й вона. Її відвезли до лазарету й поклали в цьому крихітному курені. Це було саме в той час, коли Лючія, непомітно для самої себе, переборовши люті напади хвороби й переживши багатьох сусідок, стала видужувати й приходити до тями, бо, відколи захворіла (ще в будинку дона Ферранте), вона весь час була ніби не при своєму розумі. У курені могли поміститися тільки двоє. І між цими двома жінками — тяжко хворими, занедбаними, наляканими, самотніми серед такої кількості людей — швидко виникла близькість, ніжна прихильність, яка навряд чи могла з'явитися навіть протягом довгого спільного життя. Незабаром Лючія вже мала силу доглядати за сусідкою, що пробувала в дуже тяжкому стані. Тепер, коли обидві жінки були вже поза небезпекою, вони міцно заприятелювали, підтримуючи одна одну, і поперемінно чергували одна біля одної. Вони дали обіцянку вийти з лазарету тільки разом і взагалі домовились більше не розлучатися. Вдова доручила одному із своїх братів, санітарному комісарові, оберігати її будинок, крамницю та гроші. Усе було ціле, вона була тепер єдина сумна власниця засобів, набагато більших, ніж потребувала для забезпеченого життя, і їй хотілося залишити Лючію біля себе, наче дочку або сестру. Можете собі уявити, з яким почуттям вдячності до неї й до провидіння прийняла Лючія її пропозицію, але це тільки доти, доки вона зможе отримати бодай якісь вісті про свою матір і, як вона надіялася, дізнатися її волю. До речі, через свою стриманість вона жодним словом не прохопилася ні про призначене весілля, ані про інші свої незвичайні пригоди. Але тепер, за такого сум'яття почуттів, у неї з'явилася така сама велика потреба вилити свою душу, як і бажання подруги вислухати її признання. Стискаючи обіруч її праву руку, Лючія почала відповідати на численні запитання, і лише плач раз у раз уривав її розповідь.

Перейти на страницу:

Мандзони Алессандро читать все книги автора по порядку

Мандзони Алессандро - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Заручені отзывы

Отзывы читателей о книге Заручені, автор: Мандзони Алессандро. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*