Твори: оповідання, романи, листи, щоденники - Кафка Франц (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

25 вересня. Силоміць стримав себе від того, щоб не сісти писати. Вилежувався в ліжку. Кров припливала до голови й марно текла далі. Як це шкідливо! Учора в Баума читав уголос — перед Баумами, моїми сестрами, Мартою, пані д-ром Блох із двома синами (один однорічний позашлюбний). Незадовго до завершення я почав мимоволі розмахувати рукою перед самісіньким своїм обличчям. В очах у мене стояли сльози. Безперечність оповідання дістала підтвердження. Сьогодні ввечері відірвав себе від писання. Кінематограф у будівлі «Ландестеатру». Ложа. Фройляйн О., яку колись переслідував священик. Додому прибігла вся мокра від поту — так перелякалася. Данціґ. Кьорнерове життя. Коні. Білий кінь. Запах пороху. Дике полювання Лютцова.

11 лютого. Читаючи коректуру «Вироку», виписую всі зв’язки, що з’ясувалися для мене в цій історії, — так, як бачу їх тепер. Зробити це потрібно, адже оповідання з'явилося з мене на світ, немовби внаслідок справжніх пологів, укрите брудом і слизом, і лише моя рука може й хоче дістатися до самої плоті.

Друг — це зв’язок між батьком і сином, він — найбільша їхня спільність. Сидячи на самоті край вікна, Ґеорґ із насолодою порпається в цьому спільному, вірить, що батько існує в ньому самому, і йому здається, що все, крім скороминущої сумної задуми, сповнене миролюбності. Та розвиток історії, одначе, показує, як батько відходить від спільності — від друга — й постає протилежністю Ґеорґа, діставши опору в інших, менших спільностях, як, наприклад, кохання, відданість матері, вірність її пам’яті, а також у клієнтурі, яку батько на самому початку усе ж таки залучив до підприємства. Ґеорґ нічого не має; наречену батько легко проганяє, адже вона живе в оповіданні лише завдяки зв’язку з другом, тобто зі спільністю, і, позаяк до весілля не дійшло, не може ввійти в коло кревних взаємин, що охоплює батька й сина. Спільне нагромаджується цілком навколо батька, Ґеорґ відчуває його тільки як щось чуже, усамостійнене, ніколи ним достатньо не захищене, віддане на поталу російським революціям, і тільки через те, що сам він не має нічого, крім оглядки на батька, на нього так глибоко впливає вирок, який стає нездоланною перепоною на його шляху до батька.

У слові «Ґеорґ» стільки ж літер, як і у слові «Франц». У прізвищі «Бендеман» оце «ман» лише підсилює «Бенде» з метою виявити всі ще невідомі можливості оповідання. Але в «Бенде» стільки ж літер, як і в «Кафка», і голосна «е» в «Бенде» стоїть на тих самих місцях, що й «а» в «Кафка».

«Фріда» має стільки ж літер, що й «Ф.» [36], і починається так само з «Ф.»; «Бранденфельд» починається з тієї самої літери, що й «Б.» [37], і завдяки слову «фельд» набуває певного значення. Може, навіть думка про Берлін зринула не без впливу, а вплинув, можливо, спогад про бранденбурзьку марку.

2 травня. …Історія садівникової доньки, яка позавчора перебила мені роботу. Я, той, хто роботою намагається вилікувати свою неврастенію, мушу вислуховувати, як брат дівчини — його звали Ян, він, власне, й був той садівник і, як передбачалося, наступник старого Дворського, ба навіть уже власник квітника, — два місяці тому в свої двадцять вісім років упав у меланхолію й отруївся. Влітку він, попри свою відлюдькувату вдачу, почувався досить непогано, позаяк мусив спілкуватися бодай із покупцями, а от взимку, навпаки, цілком замикався в собі. Його кохана, одна службовка — urednice, — була дівчина теж меланхолійна. Вони частенько ходили вдвох на кладовище…

4 травня. В уяві раз у раз постає широкий різницький ніж, який блискавично, з механічною ритмічністю встромляється в мене збоку, відтинаючи тонесенькі поперечні смужки, і це відбувається так швидко, що смужки відлітають убік, згортаючись майже в трубочки.

Якось рано-вранці, коли вулиці, куди не глянь, були ще безлюдні, один чоловік, босий і лише в самій нічній сорочці та штанях, розчахнув ворота великого найманого будинку на головній вулиці. Він міцно тримався за обидві стулки воріт і глибоко дихав. «От лихо, от кляте лихо», — промовив він і, на позір спокійно, подивився спершу вздовж вулиці, а тоді поверх поодиноких будинків.

Отже, і тут відчай. Пристанища нема ніде.

24 травня. …Сповнений пихи, адже «Кочегар», на мій погляд, вдався таки непогано. Увечері читав його батькові й матері; коли читаю батькові, який слухає вкрай неохоче, кращого критика, ніж я сам, годі й знайти. Багато» мілких місць перед вочевидь неприступними глибинами.

21 червня. …Жахливий світ, що живе в моїй голові. Але як звільнити самого себе і як звільнити цей світ, не розпанахавши його? Та краще тисячу разів його розпанахати, ніж тримати в собі чи поховати. На те ж я й тут, це мені цілком очевидно…

2 липня. Ридма ридав над повідомленням про суд над двадцятитрирічною Марією Абрахам, яка через нужду й голод задушила свою майже дев’ятимісячну доньку Барбару чоловічою краваткою, що її Марія носила в себе на нозі замість підв’язки. Досить схематична історія.

…Я б ніколи не одружився на дівчині, з якою цілий рік жив би в тому самому місті.

3 липня. Наскільки ширшим і піднесенішим стає життя завдяки шлюбу! Повчальний вислів. Але я це майже передчуваю.

Коли якусь думку я висловлюю вголос, вона відразу й остаточно втрачає своє значення, а коли я цю думку занотовую, вона також завжди втрачає своє значення, зате іноді набуває іншого…

21 липня. Не впадати у розпач, зокрема й через те, що не впадаєш у розпач. Коли здається, що всьому вже кінець, усе ж таки звідкись з’являються нові сили, і це й означає, що ти живеш. Та якщо вони не з’являються, тоді всьому справді кінець, до того ж остаточно.

Я не годен спати. Самі сновидіння, сну нема…

На шию накинули мотузку, виволокли крізь вікно на першому поверсі, безжально й недбало протягли, закривавленого й понівеченого, крізь усі стелі, меблі, стіни й горища до самого даху, й аж там з’явився порожній зашморг, з якого повипадали й мої рештки, коли мною проламували черепичну крівлю.

Особливий метод міркувати. Це коли все пронизують почуття. Все, навіть найнепевніше, сприймається як почуття (Достоєвський).

Ця система підіймальних блоків усередині. Один гачечок десь аж у самому закапелку посунеться вперед, першої миті цього й не завважиш, і вся машинерія вже починає рухатись. Підвладна незбагненній силі, як ото годинник здається підвладним часу, вона то тут клацне, то там, і всі ланки одна за одною з брязкотом уже грають прописану їм п’єсу.

Перелік усього того, що промовляє «за» і «проти» мого одруження:

1. Нездатність самому зносити життя — не просто нездатність жити, зовсім навпаки, здається навіть неймовірним, що я зможу з кимось жити, проте я не здатний зносити натиску власного життя, вимог власної особи, наскоків часу й віку, невиразних напливів бажання писати, безсоння, відчуття недалекого божевілля — ось чого я не здатний зносити сам. Мабуть, не здатний, — зауважу, звісно ж, я. Наші узи з Ф. додадуть моїй істоті сили впиратися.

2. Усе дає мені привід для роздумів. Кожен жарт у гумористичній газеті, спогади про Флобера й Ґрільпарцера, вигляд нічних сорочок на розстелених на ніч ліжках батька й матері, Максів шлюб. Учора сестра сказала: «Всі одружені (наші знайомі) щасливі, я цього не розумію». Її слова також змусили мене замислитись, я знову відчув страх.