Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Він так само мав впливових друзів: кардинала Рішельє, венеціанських синьйорів і папу, яким тоді був, як ми вже сказали, Урбан VIII. Але перший, зайнятий тоді облогою Лa-Рошелі [125] та війною з Англією, наштовхуючись на опір прибічників королеви-матері Марії Медічі [126], котра з якихось своїх міркувань була супротивницею Неверського дому, обмежувався поки що самими обіцянками. Венеціанці не бажали ні рушати з місця, ні навіть певно висловити свою думку, доки французьке військо не вдерлося до Італії, і, потай підтримуючи герцога, скільки були спроможні, водночас засипали мадрідський двір усякими протестами, пропозиціями, посланнями, то мирними, то войовничими, виходячи з обставин. Папа рекомендував герцога Неверського своїм друзям, боронив його інтереси в очах супротивника, складав проекти угоди; але про те, щоб виставити в поле військо, не хотів і слухати.

Таким чином, обидва союзники могли з тим більшою певністю розпочати свої узгоджені дії. Герцог Савойський і собі вступив до Монферрато; дон Гонсало з великим завзяттям почав облогу Казале, але побачив, що це не так легко, як він сподівався: не думайте, що на війні бувають самі тільки троянди. Двір не подавав йому допомоги, як він того бажав, подеколи залишаючи його навіть без найнеобхідніших засобів. А союзник допомагав йому надто запопадливо, тобто, діставши свою частку, починав по шматочку захоплювати й ту, що призначалася іспанському королеві. Можна собі уявити, як лютував дон Гонсало. Але вій побоювався, що після найменшого шуму з його боку цей самий Карло-Еммануеле, такий заповзятливий на всякі інтриги, віроломний у дотриманні угод і хоробрий у бою, перейде на бік Франції,— тим-то донові Гонсало доводилося заплющувати очі на все і мовчки терпіти цю кривду. До того ж облога поки що була безуспішна, затягувалась і часом ніби слабшала, надто вже велику стійкість, пильність і рішучість виявляли обложені, а в самого Гонсало було мало війська, та й, на думку декотрих істориків, він сам допустився багатьох похибок. Ми охоче віримо, що це правда, і навіть схильні, якщо справа дійсно стояла так, радіти з того, що з цієї причини після походу залишилося менше забитих, спотворених, покалічених і навіть просто менше пошкоджених черепичних дахів у Казале. Пробуваючи в таких тяжких обставинах, дон Гонсало отримав повідомлення про бунт в Мілані й вирушив туди особисто. У доповіді, яку підготували для нього, було згадано також про обурливу й гучну втечу Ренцо і про справжню й гадану причину його арешту; не забули сказати й про те, що юнак сховався на території Бергамо. Ця обставина привернула до себе увагу дона Гонсало. Із зовсім іншого джерела він дізнався про те, що в Венеції деруть носа в зв'язку з міланським бунтом. Спочатку там навіть вважали, ніби це примусить дона Гонсало зняти облогу з Казале, і гадали, ніби він усе ще розгублений і надзвичайно стурбований, тим паче що невдовзі прийшла звістка,— якої там усі так нетерпляче дожидали, а він так боявся,— про здачу Лa-Рошелі. Страшенно ображений, і як людина і як політик, тим, що венеціанці мали таке уявлення про його справи, він усіляко шукав нагоди переконати їх шляхом найрізноманітніших доказів, що він аніскільки не втратив своєї колишньої твердості, бо сказати просто: я не боюсь,— це однаково, що не сказати нічого. Але є чудовий засіб — грати роль ображеного, скаржитися, заявляти претензії. Ось чому, коли до нього з'явився венеціанський резидент, щоб висловити йому своє шанування і воднораз вивідати з його обличчя та поведінки про потаємні задуми (звертати увагу геть на все — оце й в тонка політика старого часу), дон Гонсало злегка торкнувся безпорядків, тоном чоловіка, який вже все залагодив, і заявив з приводу Ренцо той гострий протест, про який читач уже знав, як і знав, що з того вийшло далі. Потім дон Гонсало вже не займався цією такою дріб'язковою — й для нього цілком закінченою — справою. І коли набагато пізніше прийшла відповідь з Венеції до табору під Казале, куди Гонсало встиг повернутися й де пробував під владою інших турбот, він підвів голову й поводив нею туди-сюди, ніби черв'як шовкопряда, шукаючи листок; на хвилю замислився, щоб викликати в пам'яті факт, від якого там зосталася хіба якась тінь, згадав справу і в його свідомості промайнуло поверхове й туманне уявлення про винуватця безпорядків; тут він перейшов до інших питань, кинувши думати про цей випадок.

Зате Ренцо, що після тих небагатьох натяків, зроблених йому, міг міркувати як завгодно, тільки не безтурботно, якийсь час пробував під владою єдиної думки, або ж, вірніше, єдиної турботи,— жити переховуючись. Можете уявити собі, як він палав бажанням дати звістку про себе Лючії з матір'ю й одержати звістку від них, але на його шляху стояло дві великі перешкоди. Одна та, що йому б довелося довіритися писаці, бо бідолаха не вмів писати, та й, власне, читати в повному розумінні цього слова. І якщо на поставлене доктором Крутієм запитання він (як ви, можливо, пам'ятаєте) відповів ствердно, то це було не вихвалянням чи окозамилюванням, а щирою правдою: він умів читати друкованими літерами, хоча й досить повільно; а от писаними — то вже інша річ. Отож йому лишалося посвятити в свої справи, в свою таку дражливу таємницю третього; знайти ж чоловіка, який міг орудувати пером і на якого можна було б покластися, за тих часів було досить важко, тим паче в селі, де Ренцо не мав жодного давнього знайомого. Інша перешкода полягала в тому, що потрібен був посланець — чоловік, який би їхав саме в той край і погодився взяти з собою листа, зобов'язавшись неодмінно доставити його. А знайти такого чоловіка — справа теж не легка.

Нарешті, після довгих пошуків, він знайшов чоловіка, котрий узявся написати листа. Проте, не знаючи, чи жінки все ще в Монці, а чи десь-інде, Ренцо вирішив, що, мабуть, найкраще вкласти листа до Аньєзе в інший, адресований падре Крістофоро. Писака взяв на себе також турботу про доставку листа: він передав його чоловікові, який мав проїжджати повз Пескареніко, а той залишив листа в шинку на великій дорозі — найближчому пункті до місця призначення. А що йшлося про лист, адресований до монастиря, то туди його й було доставлено, але що з ним сталося далі, це нам назавжди залишилося невідомим. Довго не одержуючи відповіді, Ренцо попросив написати другого листа, майже такого самого змісту, як і перший, і вклав його в інший, адресований своєму чи то другові, чи то родичу в Лекко. Стали знов шукати, ким би передати листа; врешті знайшли, і цього разу лист дійшов за призначенням. Аньєзе хутко подалася до Маджаніко і попросила свого двоюрідного брата Алессіо прочитати й розтлумачити його. Вони вдвох склали відповідь, яку й написав Алессіо. Було знайдено спосіб послати листа Антоніо Рівольті за місцем проживання,— проте все це робилося не так швидко, як ми оце розповідаємо. Ренцо отримав відповідь і собі відповів через писаку. Одно слово, між обома сторонами почалося листування, не швидке й не регулярне, з перервами й затримками, але постійне.

Однак, щоб мати уявлення про це листування, треба трохи ознайомитися з тим, як у той час це робилося або навіть як це робиться й досі, бо мені здається, що тут нічого або майже нічого не змінилося.

Не вміючи писати й опинившись перед потребою послати листа, селянин звертається до того, хто знав грамоту. Він зупиняє свій вибір, скільки це можливо, на чоловікові свого стану, бо ж усякого іншого соромиться або ж мало такому довіряє. Він більш або менш послідовно і ясно ознайомлює писаку з усіма попередніми подіями, а потім в такий самий спосіб викладав йому те, про що треба написати. Писака, розуміючи одне правильно, а інше — по-своєму, дає деякі поради, пропонує деякі зміни й урешті заявляє: «Покладіться лише на мене». Бере перо, викладає, як уміє, в літературній формі чужі думки, підправляє, прикрашає, додає дещо від себе або навпаки, применшує, а то й зовсім опускає, залежно від того, як, на його думку, буде краще. І тут годі щось вдіяти: той, хто знає більше, не бажає бути пішаком у руках іншої людини, і якщо йому випадає мати стосунок до чужих справ, то він і хоче повернути їх трошки по-своєму. До того ж вищезгаданому писаці не завжди вдається висловити все те, що хочеться йому самому, часом він, буває, висловлює зовсім протилежне: адже таке лихо трапляється іноді й з нашим братом, який пише для преси.

вернуться

125

Ла-Рошель — французька фортеця, що була в руках протестантів-гугенотів, проти яких боровся кардинал Рішельє. У 1627 р. приєдналася до Англії, але наступного року була взята французькими королівськими військами.

вернуться

126

Мати Людовіка XIII Марія Медічі стояла на чолі феодально-аристократичної опозиції в Лангедоку (південь Франції), яка готувала заколот проти абсолютизму правління Рішельє. 

Перейти на страницу:

Мандзони Алессандро читать все книги автора по порядку

Мандзони Алессандро - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Заручені отзывы

Отзывы читателей о книге Заручені, автор: Мандзони Алессандро. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*