Пустоцвiт - Литовченко Олена (бесплатные полные книги .txt) 📗
– І до чого це призвело в підсумку? Відповідай-но, люб'язний!
– Тоді от що я скажу, Ваша Імператорська Величність…
Голос Розумовського набув несподіваної твердості, тож імператриця з неприхованим здивуванням глянула на графа.
– От що я скажу, государине: якщо бажаєш відібрати в мене гетьманство, відбирай заразом й Академію наук! Усе відбирай – тому що все твоє! Мені ж дозволь відійти на спочинок у маєтку своєму. От…
Ліва брова Катерини Олексіївни поповзла було вгору, та в наступну мить вона опанувала себе й прошипіла крізь зуби:
– Ти мені це облиш, Кириле Григоровичу…
– Та навіщо мені Академія ця здалася?! Навкруги ж заздрісники, наклепницьким вигадкам яких ти віриш більше, ніж моєму слову. От і тут, відчуваю, незабаром розпочнеться. А для мене впасти в немилість в очах монарших…
Різким рухом віяла імператриця немовби обрубала цю жалісливу промову:
– Як я вирішила, так і буде! Не ти, Кириле Григоровичу, імператор російський, але я імператриця! А гетьманом малоросійським тобі відтепер не бувати. Тож буде так, як я сказала: на погане керування Академією наук ніхто не скаржиться, провини на тобі тут ніякої немає – тож керуй і надалі, доки я не позбавлю тебе цієї честі. Що ж до твого маєтку, то не хвилюйся: скривджений не будеш, і замість гетьманства свого спадкоємного одержиш в особисте володіння нові землі та ще й кругленьку суму на додачу. Ну, і ще військовий чин солідний – скажімо, станеш генерал-фельдмаршалом.
– Але як же!
– Та отак, люб'язний мій Кириле Григоровичу! Нема чого Малоросії виділятися своїми порядками з-поміж інших земель імперії.
– А не передумаєте, Ваша Імператорська Величність?
– Не передумаю: вигідно мені це! Чиста я тепер перед усіма – навіть перед людським поголосом.
Зненацька государиня ступнула назустріч Розумовському, звузивши прекрасні очі, криво посміхнулася й зашепотіла ледь чутно:
– Будеш ти у мене, Кирилко, не постраждалим, а навпаки – збагатілим! Я тебе за розвал Гетьманщини твоєї селищами й містами нагородила: отже, купила з усіма тельбухами – от що люди скажуть!.. З іншого боку виходить, що ти малоросійське гетьманство своє на російський фельдмаршальський чин проміняв. А чин військовий той багато до чого зобов'язує: ти, Кирилко, усе зробиш, аби тільки від служби військової ухилитися… І пискнути в мене не посмієш!.. Он воно як, дорогий мій графе!!! Що скажеш тепер, тигре беззубий?!
Розумовський мовчав, тож імператриця презирливо мугикнула:
– Нема чого тобі сказати! Тому забирайся геть, у мене ще безліч інших справ…
Тверезо розсудивши, що сперечатися з государинею даремно (а в глибині душі все ще сподіваючись, що раптом вона візьме та й передумає), Розумовський вийшов. Ледь двері кабінету зачинилися за ним, як Катерина Олексіївна двічі плеснула в долоні й покликала:
– Агов, Степане Івановичу, можеш виходити!
У тім же кутку кабінету, де стояв столик із запискою Теплова, відчинилися потаємні дверцята, що зазвичай геть зливалися зі стіною. Звідти вийшов начальник Таємної експедиції· До нього й було звернене суворе запитання государині:
– Ну, то що ти про все це думаєш, Степане Івановичу?
– А те й думаю, матінко, що хоч який хитрий Кирило Григорович… та анітрохи не хитріший вас!
– Це комплімент такий? – поцікавилася Катерина Олексіївна.
Шешковський мовчки вклонився.
– То як, справді зустрічався Кирило Григорович із бунтівником цим Мировичем?
– Зустрічався. Мої людиськи їх вистежили.
– А ти за своїх людисьок ручаєшся?
– Ручаюся головою, Ваша Імператорська Величність! На допиті Мирович анітрохи не збрехав: вони дійсно бачилися в кабачку на Христофоровському острові.
– Хм-м-м… А вимога цих глухівських розумак щодо спадкоємного гетьманства на чолі з родом Розумовських?
– І це зроблено було з подачі Кирила Григоровича. Він же, наскільки можу судити, діяв заради Андрія Кириловича – синка свого улюбленого. Йому ж розраховував і гетьманську владу передати згодом.
– А що тепер – може, все-таки під арешт його? Хоча б для більшого постраху…
– Навіщо ж під арешт? Кирило Григорович – фігура значуща, при вашім сходженні на престол він вас усіляко підтримав. Знову ж таки, всьому сімейству Розумовських покійна імператриця Єлизавета Петрівна протегувала. Тож брати його під арешт небезпечно: багато хто, дуже багато хто не зрозуміє цього!
– Що ж ти пропонуєш?
– Зачекати й подивитися, чим тепер Кирило Григорович займеться, – розважливо мовив начальник Таємної експедиції. – Думаю, на якийсь час він затаїться, можливо, за кордон служити попроситься. Не здивуюсь, якщо в Польщу… а втім, не обов'язково туди.
– Цікаві у тебе думки виникають, Степане Івановичу! Дуже цікаві!..
У спрямованому на Шешковського погляді Катерини Олексіївни читалося явне здивування.
– Я не знаю напевно, тільки припускаю. Але якщо міркувати тверезо, то граф Розумовський зараз дуже злий. Авантюра зі шліссельбурзьким бранцем ганебно зірвалася, гетьманства його позбавили, Генеральні збори в Глухові, звісно ж, буде розпущено найближчим часом. Мимоволі він має зіграти по-крупному! І ставку доведеться робити на якогось дуже сильного зовнішнього союзника – запеклого супротивника Російської імперії: це Польща або Швеція. Польща до нас ближча… Загалом, государине-матінко, думка моя така, що Кирило Григорович ще покаже себе, причому в найближчий час.
– А не боїшся, що він…
– Боятися графа Розумовського не треба: принаймні, я вже знаю, як проти нього грати, щоб обіграти!
– Ти певен?
– Певен, Ваша Імператорська Величність! Судить самі: я ж вчасно проінструктував тюремників Іоанна Антоновича, щоб були як ніколи пильними, а на випадок чого шліссельбурзького бранця взяли б та й умертвили?! Чи не так, государине?
– Ця геніальна ідея належить Паніну, але ти її вчасно реалізував.
– Крім того, я виявив у гарнізоні Шліссельбурзької фортеці певну кількість найбільш неблагонадійних людей і повелів зосередити їх у команді, що охороняла спадкоємця Брауншвейзької династії. Серед них був і цей шахрай Василь Мирович, що насамкінець і вчинив так, як вчинив… точно за планом, наміченим нами для усунення Іоанна Антоновича! Чи не так?
– Так, ти виявився правим і в цьому.
– Чи не я наказав за Кирилом Григоровичем стеження встановити?
– Ти, Степане Івановичу. Твоя заслуга.
– А хто витягнув з-під сукна записку Теплова?
– Знову ж ти. І дуже вчасно.
– Ну от! На сьогодні справи йдуть благополучно: зрадника у Шліссельбурзі знайдено, спадкоємець Брауншвейзької династії помер – причому, зауважте, без найменшої тіні підозри на адресу Вашої Імператорської Величності! Іоанн Антонович вашому правлінню загрожувати більше не може – що й було потрібно! Завдяки знайденій в архівах записці Григорія Миколайовича Теплова питання з ліквідацією гетьманства вирішено, можна сказати, остаточно. Що ж, государине, тепер і за глухівських розумак можна узятися, щоб…
Раптом з коридору пролунав шум. Шешковський кинувся назад до потаємних дверей, однак імператриця зупинила його. За хвилину їй доповіли, що з'явився з доповіддю вістовий, який возив у Петропавлівську фортецю найвищий указ про помилування бунтівника Василя Яковича Мировича. А ще за хвилину вбитий горем гонець упав до ніг Катерини Олексіївни із сумним криком:
– Помилуйте, Ваша Імператорська Величність!
– Що сталося? У чому справа, чому про милість волаєш? – удавано здивувалася государиня, одразу ж здогадавшись про причину розпачу солдата.
– Спізнився я, не встиг найвищий указ вчасно привезти! Коли прибув на місце, бунтівникові вже встигли голову відтяти…
– Спізнився, кажеш?
– Помилуйте, Ваша Імператорська Величність!
– Отже, стяли голову Мировичу?
– Стяли! Геть стяли… – вістовий затремтів.
– Я недарма запитую, – поспішила роз'яснити імператриця. – Ти знаєш, що протягом двох десятків років царювання Єлизавети Петрівни нікого не карали на смерть, тому виконавця сьогоднішнього вироку довелося вибирати серед злочинців. Того, котрий з усього маху відрубав голову відгодованому нестриженому баранові, я й повеліла призначити катом1… Отже, він не схибив, кажеш?
