Не дратуйте ґрифонів - Білик Іван Іванович (читаемые книги читать TXT) 📗
А вранці його знову посіли сумніви.
Скіл-Соболь тільки тепер відчув, який він був звечора п'яний. І так з ним траплялось уперше. Він досі й не думав, що тим-о рідким, власне ж, ніяким бовталинням отак можна впитися. Голова гула й у животі було порожньо й булькаво, та він пам'ятав усе, геть усеньке, що казав учора сам і що говорила Герміона. Й не те, щоб шкодував за свої слова, проте сьогодні, на холодну голову, все здавалося не таким простим і здійсненним, як учора.
Й першому ж ліпшому, хто завітав до нього в гості, Скіл-Соболь вилив свою душу й ті сумніви, що її шматували. Се був найбагатший ольбіополіт Гіпербол. Досі він мав метека за щось дрібне й невиразне, просто нехтував ним, та сьогодні сталося незбагненне, й Соболь одчув до нього раптову прихильність, убачивши в його та своїй долі спільне.
Гіпербол був небалакучий. Останнім часом він майже щодня приходив у сей дім, і Герміона, молода господиня, дуже нахвалювала його. То приніс важкий золочений світильник, то навантажив двох робів білим, наче паморозь, через три єгипетських сита сіяним борошном семідалом, якого в Ольбії не можна було дістати, то сором'язливо поклав на край столика Герміони важкі підвіси з головою Афіни Паллади та великими сапфірами, й усе так, задурно, не вимагаючи жодного обола.
Герміона дивувалася:
— Навіщо се ти робиш?
А він скромно схиляв голову:
— Мені доста, коли ти, ясночола, вдячно всміхаєшся…
— Але ж усмішка моя не варта всього того! — заперечувала, сміючись, молода жона.
— Ти просто того не відаєш…
Се втішало її, й вона запрошувала Гіпербола на кілік розведеного вина. Метек сидів у просторім екусі, неквапно сьорбаючи з кіліка, а Герміона, примостившись у дальньому кутку й гукнувши котрусь робу, пряла білену вовну, хоч молодій жоні за давнім поконом не дуже й личило з'являтись на очі можам.
Гіпербол розпитував її про вітця, дарма що й сам не переставав навідувати свого колишнього господаря, а нині — простата. Герміона від тієї ночі не бувала в рідному домі, але знала все від робів.
— Отець уже потроху встає з ложа, — говорила вона.
— Попустило?
— Слава Паонові, й Асклепієві, й донькам його Гіґеї та Панакеї…
Герміона щиро раділа з вітцевого видужання, бо сама стала причиною його хвороби, й те, що він оклигував, видавалося добрим знаком кумирів і вселяло в душу сподівання на майбутнє.
Коли до Ольбії знову прибув Скіл-Соболь, Гіпербол також навідувався в його дім, але далі дворика заходити боявся. Й сьогодні йому приємно стислося серце, коли Скіл-Соболь уперше запросив його до екуса. Кирпатий ніс його блищав од поту й жиру, та Гіпербол майже не озивався, тільки час од часу покивував головою. Й коли господар замовк і стомлено відкинувся на ложі, він сказав:
— Іди, Скіле, я тобі щось покажу…
— Куди? — здивовано підвівся на лікоть Скіл-Соболь.
— Та тут, у твоєму домі…
Господар накинувся теплим цупким гіматієм і, стенувши плечима, пішов услід за метеком, сам собі дивуючись із власної згідливости. А Гіпербол, перетнувши подвір'я навскоси, провів рукою по холодному мармурі крилатої жони-левиці, заздіймався крутими й теж біломармуровими сходами на терасу й зупинивсь аж над лискучим двосхилим дашком брами.
Була рання пора між сніданням та обідом, і вздовж головної вулиці Медини сунуло багато припізнілих базарювальників. За якийсь неповний стадій праворуч унизу видніли кам'яні приступки амфітеатру, лави спадали півколами до високого підмурку скени, де по двох днях мали відбутися головні торжества Малих Діонісій. І повз амфітеатр, що, мов величезний полумисок, стояв дном на Нижньому городі, а вінцями сягав города Верхнього, теж ішли вуличкою громадяни в супроводі робів, пірнаючи в вузенькі проходи між хоромами, що з усіх чотирьох боків оточили аґору. А з гори зрідка озивався дзвін, сповіщаючи ольбіополітів, що прибув новий рибалка зі свіжим уловом. І хоч риба в кінці мемактеріона не псується так швидко, як у теплі місяці, та ольбіополіти, любителі рибних страв, однаково поспішали.
Коло наріжного будинку Скіла-Соболя два людські строкаті потоки з Низу та з Верхнього міста зливались, і тут стояв клекіт — лунко торохтіли вози по бруківці, ревла велика худоба, мекали вівці та ляскотів пронизливий свинячий вереск.
Басилевс і досі не розумів, нащо притяг його сюди Гіпербол. Люди поспішали в своїх справах, одні на аґору, інші — звідти, й ніхто навіть не дивився вгору, де стояло двоє можів. Тоді Гіпербол витяг із-за широкого пояса важку скіряну торбину й поставив коло себе на дашку брами. То були мідні та срібні номисми, які він збиравсь однести своїм трьом робам, що міняли всілякі чужоземні гроші на ольбійські.
Й доки Скіл-Соболь, горнучись у товстий гіматій, устиг щось збагнути, Гіпербол розсупонив торбину, набрав повну жменю драхм, і дидрахм, і тетрадрахм, і декадрахм, і круглих афінських оболів, і довгастих ольбійських «дельфінчиків» і сипонув на голови перехожим. Люди спершу ошелешено зароззиралися, тоді кинулись визбирувати мідні й срібні номисми, й нараз під брамою Скіла-Соболя завирувало. Й роб, й метеки, й громадяни, навіть поважні евпатриди змішались укупу й почали боротися. Гіпербол же набирав у жменю свого дзенькоту й кидав та кидав їм на голови й спини.
Вирячивши очі, Соболь дивився то на людей під ворітьми, то на метека, бо вигляд у Гіпербола був і справді гідний подиву. Метек часто дихав, ніздрі широко роздимались, очі ж палахкотіли сухим хижим вогнем. Кидаючи й кидаючи номисми в здичавіле клубовище, він майже захлинавсь од божевільного реготу. Й коли в мішку не лишилось жодного обола, він пошпурив у натовп і мішок, збивши з голови якогось громадянина кругленьку собачу шапчину.
Натовп дуже повільно приходив до тями після спалаху небаченої щедрости з боку метека-трапедзита, й Гіпербол презирливо дивився на громадян, які так уперто не хотіли приймати його до общини свого поліса. Ольбіополіти ж вимагали ще й ще. Дехто голосно, долаючи гамір, гукав:
— Хайре, Гіперболе!
Й той улесливий вигук підхопили й понесли над розтелесаним натовпом:
— Хайре!
— Хайре!..
— Живи сто літ, Гіперболе!
— Хай олімпійці полюблять тебе!
— Хайре!..
Гіпербол востаннє зиркнувши на здичавілу від жадоби й легкого набутку юрбу, з огидою скрививсь і пішов терасою геть, а Скіл-Соболь поплентав за ним. І вже в теплому екусі метек озвався:
— Бачив?
Скіл-Соболь, не дивлячись на нього, мовчки кивнув. Його вразив і вчинок метека, й ота майже непритомна юрма, що за мідний халк ладна була славити й метека.
— Вони слухатимуться тебе, як овечки, — сказав Гіпербол, і тут таки виправив себе: — Як пси! Я — найбагатша людина в Ольбії, а ти не маєш рівних у світі за тим сріблом і золотом, що в тебе є. Вони лизатимуть підошви твоїх сандалій, Скіле!
Скіл-Соболь і досі не міг прийти до тями. Жадоба еллінів, яких він уважав за обраних кумирами людей, прикро вразила його. Ось сими людьми він мріяв правити? Й Гіпербол угадавши хід його думок, проказав:
— Люди… Вони скрізь однакові… Й у скіфському плащі, й у еллінському гіматії…
Скіл подивився на нього з роздратуванням:
— Нащо ж ти тоді хочеш стати елліном?
Гіпербол схилив голову. То була незгойна рана його життя, й скіфський володар поклав у неї пальці. Й аж тепер, дивлячись на нього, Скіл-Соболь остаточно зрозумів і ту подію, що сталася допіру на вулиці, і метекові слова про людей, яких не змінюють ні одяг, ні звичаї, ні мова. Й раптовий повів удячности заполонив його, басилевс прихильно подивився на метека й мовив:
— Я зроблю тебе евпатридом, Гіперболе. Тоді.
Й метек не розпитував більше. Він знав, що має на оці скіфський басилевс під отим коротким словом «тоді».
— Приходь у мій дім завжди.
І Гіпербол тепер днював і ночував у його домі. Власне, спати не лишався, бо то суперечило б еллінській гідності, зате приходив ще поночі й цілий короткий зимовий день тинявся по мармуром вимощеному дворику й по всіх світлицях, куди мав право заходити чоловік сторонній. З його невсидючости дивувалися всі, й найдужче — Герміона. Сивобородий метек наводив старанний лад у багатому, але занедбаному домі, по суті позбавленому твердої чоловічої руки. Бо хоч молода господиня й не потурала робам, яких у неї було добрих півтора десятка, та вона лишалася жінкою, й лукаві, до всього здатні «живі знаряддя» користувалися з того.
