Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос (хороший книги онлайн бесплатно TXT, FB2) 📗

Геракл, схоже, здивувався, збагнувши, що підозрює Діагор.

— Зевса ради, це не те, про що ти подумав, добрий Діагоре… Дозволь, я розповім тобі, що сталося вчора ночі, коли, успішно залагодивши деякі справи, я повернувся додому…

Осяйні сандалії вже перенесли Селену за половину небесної ниви, яку богиня борознила щоночі, коли Геракл повернувся додому і зайшов у знайому сутінь садка під густолистя дерев, що, посріблене місячним промінням, тихенько погойдувалося, не порушуючи тонкого сну закляклих від холоду пташин, які дрімали на обтяженому гіллі, збившись у тісних гніздах…*

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

І тоді він побачив її: вирізьблену круторогим місяцем темну постать, що стояла серед дерев. Розгадник різко спинився й пошкодував, що не має звички (часто корисної в його ремеслі) носити під плащем кинджал.

Але постать не рухалася — темна піраміда з широкою нерухомою основою і круглою вершиною, уквітчаною помережаними сірим полиском кучерями.

— Хто тут? — запитав він.

— Я.

Голос молодого чоловіка, можливо, ефеба. Але цей відтінок… Геракл уже десь чув його, він був цього певен. Постать ступила крок до нього.

— Хто це «я»?

— Я.

— Кого ти тут шукаєш?

— Тебе.

— Підійди ближче, щоб я міг тебе роздивитися.

— Ні.

Геракл почув себе невпевнено: йому видалося, що незнайомець боїться і водночас не боїться, що він небезпечний, але не заподіє лиха. Він миттю зміркував, що такі суперечності у вдачі характерні для жінки. Але… хто вона? Краєм ока він помітив, що вулицею наближається купка смолоскипів; люди, які несли їх, співали не в лад. Мабуть, учасники котроїсь із останніх ленейських процесій, що поверталися додому, нахапавшись пісень, яких чули або співали під час обрядів, гнані свавільною владою вина.

— Я тебе знаю?

— Так. І ні, — відказала постать.

Як не дивно, ця загадкова відповідь допомогла йому нарешті зрозуміти, хто це.

— Ясінтра?

Постать не поспішала відповідати. Смолоскипи наближалися, хоча весь цей час здавалося, ніби вони не рухаються.

— Так.

— Що тобі треба?

— Допомога.

Геракл вирішив підійти ближче й ступив крок правою ногою. Сюрчання цвіркунів немовби вщухло. Полум’я смолоскипів мляво колихалося, наче важкі запони, які рухає тремтлива стареча рука. Ліва Гераклова нога подолала ще один елейський відтинок. Цвіркуни засюрчали знову. Полум’я смолоскипів міняло свою форму невловно, як хмари. Геракл здійняв праву ногу. Цвіркуни замовкли. Полум’я здибилося, закам’яніло. Нога опустилася. Стихли всі звуки. Полум’я не рухалося. Нога спинилася над травою…*

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Діагор мав враження, ніби слухає Геракла вже бозна-скільки часу.

— Я запропонував їй свою гостинність і пообіцяв допомогти, — пояснював Геракл. — Ясінтра налякана, бо їй погрожували й вона не знала, до кого звернутися: ти ж розумієш, наші закони не надто прихильні до жінок її ремесла.

— Але хто їй погрожував?

— Ті самі люди, які робили це раніше, ще до нашої з нею розмови. Саме тому вона й утекла, коли нас побачила. Але май терпець, зараз я тобі все розповім. Гадаю, у нас є трохи часу, адже тепер наше завдання полягає в тому, щоб чекати на звістку… Ах, останні хвилини перед остаточною розгадкою таємниці — це для мене завжди особлива втіха! Вип’єш нерозведеного вина?

— Цього разу вип’ю, — пробурмотів Діагор.

Коли Понсіка пішла, лишивши на терасі важку тацю з двома чашами й кратером нерозведеного вина, Геракл мовив:

— Слухай і не перебивай мене, Діагоре: пояснення затягнеться, якщо моя увага розсіюватиметься.

І він почав оповідати, переміщуючись туди-сюди по терасі повільною, вайлуватою ходою, звертаючись то до стін, то до блискучого саду, немовби готував промову для виступу перед Народними зборами. Його опецькуваті руки обплітали слова забарними жестами.*

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Трамах, Анфіс та Евней знайомляться з Менехмом. Коли? Де? Невідомо, але це й не має значення. З певністю можна казати, що Менехм пропонує їм позувати для скульптур і грати у його виставах. Однак згодом він закохується в них і запрошує взяти участь у своїх розпусних вечірках з іншими ефебами.** Проте скульптор виявляє Анфісові більше уваги, ніж двом іншим юнакам. Ті починають ревнувати, і Трамах погрожує Менехмові про все розповісти, якщо той не розподілить свою прихильність справедливіше.* Менехм наляканий і домовляється зустрітися з Трамахом у лісі. Трамах удає, буцімто йде на полювання, а насправді вирушає до умовленого місця зустрічі, де сперечається зі скульптором. Той, чи то за наперед продуманим планом, чи то у мить потьмарення розуму, б’є юнака й лишає мертвим або непритомним на поталу хижакам. Почувши про смерть товариша, Анфіс та Евней жахаються й одного вечора приходять до Менехма, вимагаючи у нього пояснень. Він холодно зізнається їм у скоєному, можливо, щоб залякати, і Анфіс вирішує покинути Афіни, начебто через військову службу. Евней, що не може позбутися Менехмової влади, наляканий і хоче його виказати, одначе скульптор прибирає і його. Це відбувається на Анфісових очах. Тоді Менехм вирішує понівечити кинджалом Евнеїв труп, облити його вином і передягти в жіночий одяг, щоб усі подумали, ніби йдеться про самогубство підлітка, одурілого від вина.** Оце й усе.***

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

__________

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

__________