Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер (книги без сокращений txt) 📗
— Що це за лист? Хто його написав? — суддя отримав виняткове задоволення, перебивши його. — Розкажи мені простими словами. Денне світло можна побачити й крізь маленьку дірочку.
Тоді Майлз Вавасюр прочитав уголос любовного листа, який насправді підробила Анна, коли стомилася від свого молодого коханця. Він закінчив читання пишномовним виразом:
— Написано з неспокійним серцем у Лондоні, в четвертий день липня.
— Я дуже вражений, — суддя вирішив утрутитися ще раз. — Чи є якісь докази, що це написав саме ув'язнений Дженкін?
— Ваша честь, я припускаю, що це його робота.
— Припускаєте? Це тільки теорія. Платон мені друг, сер Майлз, але істина дорожча. Причина такого припущення?
Мартін дуже уважно слідкував за цією розмовою, але його увагу відвернув низький чоловік, одягнений як лікар, що увійшов до суду та пильно дивився на Майлза Вавасюра. Суддя не виправдав надій Майлза.
— Ви так і будете підпирати стіну та виставляти все у вигідному для себе світлі? Розв'яжіть ув'язненого, та нехай він вийде вперед.
Дженкіна підвели до широкого столу, вкритого зеленою тканиною, на якому лежали томи та рукописи. Стіл відділяв високе крісло судді від Місця адвоката. Дженкін ледь тримався на ногах, і помічник шерифа, що привів його з в'язниці, попросив дозволити йому сісти, але суддя відмовив у проханні й почав пихато розпитувати Дженкіна. Ув'язнений заперечував усе. Він назвав себе «нещасним хлопцем» і поскаржився на те, що у Ньюгейті страшенно страждав од недоїдання та браку ліків. Більш того, до цієї самої миті ніхто не пояснив йому, які звинувачення висуваються проти нього.
— Так ти жалієшся, чи що? — суддя був непохитний- У тебе на обличчі написано, що тобі не солодко. Але веселіше, юначе. Правда вийде. Все буде добре, з Божою допомогою, — і тут він несподівано відклав справу на наступний день під приводом inquisicio capta. [97] Він полюбляв несподіванки у своєму суді, що був незвичайною сумішшю порядку та безладдя, суворості й обов'язкових правил процесу та несподіваних тирад і дискусій, видовища й яскравості, смороду і хвороби.
Мартін уже хотів супроводити баристера із залу суду, коли Майлза зупинив низенький чоловік у халаті лікаря.
— Як життя, пане?
— Не часто побачиш лікаря у домі закону, майстере Ґантер. Що вам тут потрібно?
— Потрібні мені ви. Можна? — Він узяв адвоката за руку, і вони пішли у напрямку колони, відомої як «дерево правди». — Зараз неспокійні часи, пане Майлз.
— Так. Світ перевернеться. Генріх буде королем, — тільки вчора Генріх Болінґброк попросив комісію розглянути «справу з припинення повноважень короля Річарда та вибору герцога Ланкастерського замість нього, а також як це належить зробити», — Майлз знав: те, що у комісії засідали кілька членів Dominus, — не випадково.
— Ви добре знаєте світ, пане Майлз? Я його надивився. — І що ви бачили?
— Я бачив, як улаштований світ. Але думаю, ці питання близькі.
— Які ще питання?
— Вони відомі лише вам та іншим таємним людям.
— Чи ви поділитесь зі мною своїми думками, лікарю? — В адвоката уривався терпець. — Я у плутанині.
— Ні, пане Майлз, я думаю, що ви у лабіринті. Але зробили ви його власноруч, — Томас Ґантер швидко витер рота рукою. — Хто, як не Вільям Свіндербі, увійшов до круглої вежі? Хто, як не Джеффрі де Каліс та олдермен? Хто, як не помічник шерифа Лондона? Хто, як не ви, Майлз Вавасюр? Я ішов за вами тієї ночі Я бачив усе.
Майлз Вавасюр інстинктивно поклав руку на кинджал, що висів у нього за поясом.
Томас Ґантер помітив цей жест і відразу ж продемонстрував свою боєздатність: підвів підборіддя та на мить став навшпиньки.
— Я приділив вам увагу не для того, щоб слухати казна-що.
— Сер, я вам нічого поганого не сказав. Молю Бога, щоб він зробив вас гарною людиною.
Адвокат розвернувся, збираючись піти, але лікар схопив його.
— Скажіть мені, пане Майлз, ви знаєте, як роблять порох?
— Що?
— Чи знали ви, що його вогонь настільки гарячий, що його не можна загасити водою — тільки сечею або піском?
— Томасе Ґантер, здається, ви втратили розум.
— Ні. Із нас двох дурень — ви. Я вважаю, що саме ви — причина багатьох пожеж у всьому Лондоні. Ви підпалили дві церкви та осквернили собор Святого Павла.
— Я нічого такого не робив!
— Ще дві церкви у вас на прикметі. Майлз Вавасюр розсміявся, але обличчя в нього було геть невеселим.
— Багата ж у вас уява.
— Я вважаю, що ви під покровом ночі зустрічалися з цими високопосадовцями та розробили змову, щоб створити безладдя. У вашій літанії смерті п'ять кіл. Ви є частиною якоїсь таємної організації.
— Що за дитячі вигадки?!
— Ви мусите зізнатися, сер Майлз. Через змову гинуть люди.
— Зізнатися?
— Ви мусите піти до Болінґброка, доки ще не пізно.
— Не кажіть мені, що робити, — . Майлз Вавасюр був високою людиною, і при згадуванні Болінґброка він ніби навис над Ґантером. — Що таке, лікарю? Ти станеш лордом? Я буду виконувати твої накази? Ти незабаром будеш грати у схованки на ганебному стовпі. Твоє заняття не врятує тебе. І кращих лікарів вішали.
— У мене є й інші вісті для вас, сер Майлз, що можуть змусити вас схаменутись. Ви ж знайомі з Розою ле Пільшерер. Дитиною. — Вавасюр почервонів, його щоки налилися кров'ю, і він зрозумів, що видав себе. — Вас бачили на кривій вулиці. На вулиці всіх гріхів. Тернмілл-стрит.
— Йди до біса.
— Дама Аліса добре вас знає. Жінка з Бата вважає вас старцем, який потонув у гріхах. Хіба це ще не надбання всього світу?
— Ти що, погрожуєш мені?
— Судді цього залу кинуть за ґрати будь-кого, хто мав плотський зв'язок із дитиною.
— Я кріпкий, майстере Ґантер. Сонце топить віск своїми променями, але глину укріплює.
— Але ж глина може розколотися на шматочки. Нехай береже та допомагає вам Господь, пане.
Томас Ґантер поклонився баристеру та вийшов із зали через двері суду казни. Він був у піднесеному настрої. Він залякав цього чоловіка та, незважаючи на свій малий зріст, переміг його у мовному двобої.
Майлз Вавасюр витягнув лляну хустку та витер нею обличчя. Пудра, яку він наклав для появи в суді, змазалася на щоках Що є найкращим і найгіршим у людей? Слово водночас найкраще і найгірше. Що це за річ, яку хтось любить, а хтось ненавидить? Це суд.
Мартін залишив Вестмінстер-хол зі збіркою судових рішень під пахвою. Був третій день вересня, День святої Єлени. Процесія на честь святої повільно рухалась у напрямку західних дверей абатства. Двоє старих чоловіків стояли поряд із карнавальним фургоном, що його тягнув кінь. Один тримав розп'яття, а інший лопату, на знак розкопок та пошуків Хреста Господнього. Юнак, що стояв поряд з ними, був у образі святої Єлени, але найбогохульнішим чином посилав поцілунки рукою тим, хто зібрався вздовж дороги. Однак через якусь мить він стривожено відскочив назад. Натовп несподівано нервово заворушився. Люди з гурту повитягували мечі та ціпки й почали вимагати черницю Клеркенвеля; ходили чутки, що останні чотири дні її тримали в темниці єпископа, й ув'язнення її обурило значну частину міста. Народ пов'язував це з ув'язненням Річарда II у Тауері, і дехто з натовпу почав кричат.
— Кого ти підтримуєш? Короля Річарда та справжні громади!
Мартін побачив, як двоє людей сіли у фургон та повели його в напрямку натовпу. Кінь став дибки, фургон перехилився на один бік, і свята Єлена та її почет упали на тротуар.
— Вони зовсім дикі, — сказав Мартін підмайстру, котрий вийшов із холу, щоб подивитися на бешкет.
— Так, дикі люди. Волоцюги. У них навіть ганчірки, щоб зад прикрити, немає. їх роти порожні, а рукави зношені.
— Їм недовго залишилось. Вони підкоряться порядку короля.
— Якого короля? — Підмайстер уголос розсміявся через власне запитання. — Вашу людину не стратять.
— Дженкіна?
— Майлз сам себе перехитрив. Якщо Дженкін написав листа, тоді він може читати, — людина, яка підтверджувала свою грамотність, могла посилатися на непідсудність духівництва перед винесенням вироку. Отже, його попросять прочитати уривок із Біблії — псалом 51, загальновідомий як «рятівний вірш», і якщо прочитати вдасться, то вішати його не можна.
