Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Біла фортеця - Памук Орхан (бесплатные книги полный формат TXT) 📗

Біла фортеця - Памук Орхан (бесплатные книги полный формат TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Біла фортеця - Памук Орхан (бесплатные книги полный формат TXT) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

З часом, коли знову поповзли лихі чутки, спершу вирішив, що то чергова інтрига падишаха: він обожнював дивитись на мої страждання. Навіть не звертав увагу на султанові репліки: «Чи знаємо ми себе? Людина має достеменно знати, хто вона є», — вважаючи, що до цього падишаха надоумив якийсь розумник з його нового оточення, котре захоплювалося грецькою філософією. Він попросив написати мене кілька аркушів про це, я відповів йому трактатом про життя газелей та горобців, що розмірено жили, не задумуючися, хто і що вони є. Коли я довідався, що падишах уважно й зацікавлено прочитав мою книжку, від серця трохи відлягло. Але чуток від цього не стало менше, говорили, буцімто я тримаю падишаха за дурня і зовсім не схожий на того, місце якого посів. Казали, що він був худішим за мене. Переконували, що я нахабно брехав, стверджуючи, що знаю менше за нього. І виявляється, саме я, а не він тікав, накликавши прокляття своєю зброєю і розкривши ворогові військові таємниці, цим і спровокував поразку, і ще ціла купа різних дурниць. Мені здалося, що такі чутки плете сам падишах. А щоб уберегти себе від них, я перестав ходити на гулянки, уникав людей, помітно схуд, а, дякуючи прискіпливим допитам, вивідав, про що говорили тієї фатальної ночі. Дружина одне за одним народжувала дітей, заробіток у мене був великий, хотілося одного — забути його, чутки, минуле й робити свої справи.

Терпів сім років. І якби не розхитана нервова система та не передчуття неминучої чистки оточення, мабуть, і далі б терпів, йшов до кінця, адже, проходячи повз двері, відчинені падишахом, я ніби торкався свого колишнього образу, який прагнув забути. Спочатку на запитання про людську сутність я переконливо відповідав, що це не важливо, адже головне — вчинки людини. Швидше за все, падишах увійшов у мою свідомість цією стежкою! Він попросив мене розповісти про Італію — країну, куди Ходжа утік, а коли я відрізав, що нічого не знаю, падишах не на жарт розійшовся. Адже Ходжа казав падишахові, що все мені розповідає, і не варто так перейматися, можна просто згадати його перекази. Я знову описав падишахові його дитинство, поділився приємними спогадами, які частково використав у цій книжці. Я спокійно розповідав, а падишах уважно слухав як цікавого оповідача, та з часом почав сприймати мене як його. Запитував про те, що могло бути відоме лише йому, і вимагав негайно відповідати на запитання: наприклад, цікавився, після чого його сестра почала заїкатися, чому не був прийнятий до Падуанського університету, в якого кольору одяг убрався старший брат, коли вперше пішли дивитися феєрверк у Венеції? Ми з падишахом каталися на човні, гуляли біля басейну з лататтям та жабами чи вздовж срібних кліток з нахабними мавпами, чи в саду, де нас захоплювали спогади, адже колись ми гуляли там утрьох. Тоді падишах, який тішився з мінливої гри квіток та історій, що засіли в нашій пам'яті, ставав відвертішим, згадував його як доброго товариша і відкрився мені. «То добре, — казав падишах, — що він утік, бо попри його цікаві розваги, я мав намір стратити його через занадто велику зверхність». А ще через деякий час султан своїми більш м'якими, аніж гнівними, одкровеннями налякав мене, не збагну, про кого з нас йшла мова. Казав, що бували дні, коли хотів убити його через те, що він не пізнав самого себе, а тої фатальної ночі мало не піднявся кликати катів! А ще додав, що я, виявляється, зовсім не гордовитий; не вважаю себе найрозумнішим та найкмітливішим у світі, що не прагнув тлумачити жахи чуми заради своєї вигоди; не зводив людей розповідями про малолітнього короля, якого посадили на палю, не мав нікого, кому б, повернувшися додому, міг переказати сновидіння падишаха, твердив мені, що я не такий, як він, не огортаю свідомість оточуючих дилемою «ми — вони»! А багато років тому, коли ми на березі Золотого Рогу організували феєрверкове видовище, на ньому був і восьмирічний падишах; його на чорному небосхилі переміг мій диявол, потім приєднався до нього, і вони разом полинули у країну, де сподіваються мати спокій. А якось під час тих частих прогулянок до саду він запитав: «Невже треба бути падишахом, щоб зрозуміти, що люди, які живуть у різних куточках світу з різними кліматичними умовами, можуть бути схожими одне на одного?!» Мене заціпило, а він знову і знову закидав запитаннями, ніби хотів вивідати істину, і нарешті вигукнув: «Найкращим доказом схожості є можливість помінятися місцями!» Здавалося, всьому настав кінець.

Власне, я не збирався відійти від справ, бо сподівався, що падишахові, як і мені, вдасться забути його, хотів заробити ще грошей, мене все влаштовувало, бо звик до страху невизначеності. Однак трапилося неминуче. Якось, полюючи на зайця у лісі, ми заблукали, і падишах ні з того ні з сього напав на мене. На очах усіх (а в почті, як завжди, були і підлі інтригани) намагався залізти мені в душу. Мені здалося, що він прагне позбавити мене нажитого добра і розігнати нас усіх під три чорти. Мені було моторошно. А коли падишах нагадав мені про мережану скатертину, яка вкривала стіл, за котрим він снідав у дитинстві; про те, як йому мало не знесли голову, прагнучи навернути до ісламу, коли падишах благав написати книгу і розповісти про вигляд з його вікна, з умовою, що розповідатиму від себе, — я вирішив тікати.

Щоб його забути, ми переїхали у новий будинок у Гебзе. Боявся, що приїдуть аскери падишаха і заберуть мене, однак ніхто не приїздив, не цікавився моїми справами та прибутками, і з часом я заспокоївся: або про мене забули, або просто таємно пильнували. Намагався не перейматися і зайнявся своїми справами — збудував будинок, розбив за ним садок, як того хотілося, й занурився у писанину, однак не заради грошей, а для насолоди, як колишній астролог, вислуховував приїжджих, даючи поради, і знову не заради грошей — мене це розважало. Лише зараз я по-справжньому пізнав країну, в якій жив замолоду: перед пророцтвами майбутнього інвалідам; пригніченим горем від утрати сина чи брата; невиліковно хворим; батькам дочок, які засиділися у дівках; малорослим, які прагнули стати вищими; морякам; безнадійно закоханим; я просив їх спочатку розповісти про своє життя. А вечорами я занотовував почуте для своїх ще не написаних книжок.

У ті роки я познайомився з одним літнім чоловіком, разом з яким до моєї кімнати увійшла туга. Він був десь на десять-п'ятнадцять років старшим за мене. Його звали Евлія, а вираз обличчя промовисто свідчив, що результатом його мук стала самотність, однак я помилився. Усе життя він мандрував світом і підготував десятитомну працю спогадів, а перед смертю йому кортіло відвідати дорогі його серцю місця — священні Мекку та Медіну, і написати про них. Його мучила прикрість — це прогалина у його книжках, яка ятрить йому душу, а так хотілося б розповісти про італійські мости та фонтани, про красу яких він багато чув. До мене ж він звернувся за інформацією, бо начувся про мене як про великого знавця: не міг би я йому прислужитися? Я запевнив його, що моя нога ніколи не ступала на італійську землю. Він відповів, як і всі інші, до речі, що про це знає, однак завдяки своєму служникові-іноземцю я знав про Італію багато, бо мій двійник розповідав чимало цікавого. А ще старий додав, що в подяку він теж розповість мені дещо цікаве, адже що може бути прекраснішим за розповідь. З кишені Евлія дістав схематичну мапу Італії, і я вирішив розповісти.

Пухкенькою, як у дитини, рукою він відмічав місто на мапі, читав його по складах і уважно занотовував мої оповідки. Просив розказати незвичайну історію про кожне місто. Так, уперше в житті я здійснив таку мандрівку і впродовж тринадцяти днів пройшов усю країну з півночі на південь, відвідавши тринадцять міст. На ранок чотирнадцятого дня я сів на корабель, який з сицилійського порту прямував до Стамбула. Старий був захоплений моїми оповідками і, вдячний, вирішив поділитися своїми. Він розповів про канатоходців, що розтанули в небі Акки, про жінку з Коньї, яка народила слона, про буйволів з блакитними крилами з берегів Нілу, рожевих котів, розплився у посмішці, щоб показати свої білі зуби, які йому зробили у Відні, розповів про говорючу штольню на Азовському морі, про червоних мурашок Америки. Не розумію чому, але те, що він розповідав, навіювало смуток, доводило до плачу. Червоний багрянець сонця залив кімнату, коли Евлія запитав, чи не хочу я поділитися чимось особливим. Я ж запропонував старому залишитися переночувати, щоб мати досить часу повідати йому неймовірну пригоду про двох чоловіків, які помінялися місцями.

Перейти на страницу:

Памук Орхан читать все книги автора по порядку

Памук Орхан - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Біла фортеця отзывы

Отзывы читателей о книге Біла фортеця, автор: Памук Орхан. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*