Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗

Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та взаємна любов народилася і все міцніла і з їхнім батьком, і не тільки Анна Олексіївна стала членом сім'ї Єракових, але й він увійшов рідною приязною людиною у родину Некрасових, заприятелював з Мяколою Олексійовичем. Некрасов навіть присвятив йому один із своїх визначних віршів.

Анна Олексіївна була старша за Марію більше як на десять років. Та у самостійних трудящих жінок різниця віку стирається. їх єднало не тільки те, що в обох життя починалося несолодко і в спогадах було багато подібного. Чимало стрічалося таких жінок! Головне — єднали погляди, ставлення до людей, до роботи. Анна Олексіївна перекладала, завжди була вірною і сумлінною помічницею брата.

Раптом ще одна ниточка зв'язала їх. Навесні цього 1867 року Некрасов із сестрою і лікарем їздив лікуватися до Італії.

Правда, ще з ними їздила артистка французького театру в Петербурзі Селіна Лефрен-Потчер, яка ненадовго заступила Авдотію Яківну Панаеву в житті Некрасова, але про неї Анна Олексіївна не згадувала.

Анна Олексіївна згадувала життя у Римі, зустрічі з земляками, нові знайомства з російськими художниками, яких завжди було багато в Римі, і з особливою приємністю згадала про знайомство з подружжям Якобі — Валерієм Івановичем і Олександрою Миколаївною.

* * *

Для приїжджих чи то для лікування, чи просто для подорожей та відпочинку Італія, як завжди, була неперевершеною скарбницею мистецтва, найпоетичнішою країною своєю казковою південною природою, але для самих італійців і для тих, хто надовго вже затримався тут і ближче познайомився з сучасним її повсякденним життям, ясно було, що знову назрівають події, від закулісних інтриг та дипломатії папи, королів, європейських урядів знову народ стане свідком і учасником кривавих сутичок, все частіше знову повторювали ім'я Гарібальді.

Валерій Іванович, перебуваючи в Римі як стипендіат Російської Академії художеств, зайнятий був своїми картинами. Олександра ж Миколаївна, яка немов подорослішала, ще дужче жадала працювати сама, а не обмежувати своє життя лише турботами про сина та чоловіка. За порадою видавця Солдатенкова вона вирішила познайомитися з італійськими народними школами й написати статтю про освіту в Італії. Відвідуючи різні школи, Шура згадувала, як у Парижі ходила в різні дитячі установи з Марією, і часто шкодувала, що її нема тепер із нею, -не можна поділитися враженнями, порадитись. Ще дужче вона почала цікавитись політичним життям Італії і, стикаючись з простим народом, всією душею була на боці гарібальдійців. А серед росіян вона більше сходилася тепер з революційне настроєними молодими людьми, як брат Валерія Івановича — Павло Іванович, які всілякими шляхами проникали до колишніх гарібальдійських загонів, тепер розпорошених, але ці загони стягалися, об'єднувалися, були напоготові стати під червоне знамено визволення Рима з-під влади папи і чекали, чекали голосу свого Джузеппе.

Все частіше виникали сварки і непорозуміння в Олександри Миколаївни з Валерієм Івановичем, який ревнував її до цих молодих людей і до літературної праці. Взагалі, те, що полонило його перші роки — самостійність, якась цільність її натури, цієї ніжної юної красуні, тепер наче дратувало його.

Художник Верещагін, також стипендіат Академії, який працював над картиною «Побачення ув'язненого з родиною», саме в цей час змалював чудесний портрет Олександри Миколаївни. Портрет вийшов напрочуд вдалим, не просто подібним до натури, а наче він уловив саму її сутність. Правда, Шурочка була на ньому замислена і навіть трохи смутна, але з тим виразом чистої доброти і уважності, що так полонив людей і перемагав найзаскорубліші серця.

Про сімейні нелади чужі, звичайно, не знали, Некрасов був радий знайомству і ділився своїми враженнями, вважав, що обоє вони люди розвинені й розумні, і, як завжди, охоче взявся допомогти Олександрі Миколаївні в її літературній діяльності. Сам Некрасов спочатку, навпаки, не дуже сподобався Шурі. Та так, між іншим, було з багатьма, хто його вперше бачив. У своєму щоденнику, який Шура вела за кордоном, вона записувала:

«15 травня. 1867 року: ...Увечері в Hotel d'Europe познайомилась із Некрасовим».

«16 травня. Вранці з своїм лікарем приїхав Некрасов. Він несимпатичний, носить на собі печать якоїсь внутрішньої тривоги».

Але це було перше враження. Чим далі, тим хотілося більше бувати разом.

«Пішли снідати з Некрасовим до Nassari, він не один: з ним приїхали, крім лікаря, француженка та ного сестра Буткевич. Після сніданку поїхали в Ватікан...

Некрасов подарував мені на пам'ять свої твори».

Некрасови умовляли Олександру Миколаївну поїхати з ними до Неаполя на кілька днів. «Я зовсім готова, тільки Валерій сприймає все це з якоюсь злобою та незадоволенням». Шурочка не поїхала.

«24 травня. Сьогодні увечері повернувся з Неаполя Некрасов, надіслав мені дерев'яний ніж з Сорренто». При цьому була записка Некрасова, в якій писав: «Прошу дати мені банок, бо за російською прикметою — ножі дарувати не слід, навіть дерев'яні».

«25 травня Некрасов, лікар і м-м Буткевич приїхали до мене:

мені нездужається, але тому, що вони завтра їдуть, я вирішила вийти. Разом з ними обідала».

Врешті, вона насмілилась і потім, щаслива, записала до щоденника:

«Увечері читала Некрасову своє оповідання, і він знайшов, що дуже добре написано, проникливе, але зауважив одну хибу, що у мене старий і його дочка надто багато плачуть і скаржаться на своє горе, мало відчуваючи журби про загальну справу...»

Та Шурочка, як і в Парижі з Марією, була ще молода, гарна жінка, з усіма багатьма притаманними жінкам рисами, і, як у Парижі, завжди в щоденнику перераховувала всі подарунки і покупки, так і зараз після думки Некрасова про її оповідання все ж таки записала: «Я подарувала Буткевич камею (голову медузи), вона мені плаття, квіти, пудру».

Але вже 26 травня треба було прощатися.

«Була цілий день з Некрасовими, їздила ввечері провести їх на залізницю, він обіцяв умістити мою працю, сам надарував багато книг, обіцяв писати».

8

Ну що ж, хіба скласти руки, що «Современник» заборонили зовсім? Звичайно, з його загону вирвано таких міцних бійців, але ж не припинилося життя, воно йде, вимагає праці, боротьби. Треба боротися, треба ризикувати!

Да! будем лучше рисковать,

Чем безопасному безделью

Остаток жизни отдавать...

Так Некрасов у своему вірші сказав, і нові, з погляду декого з старих соратників, неймовірні, несподівані плани вже народжувалися в його голові...

Спочатку вони здивували і Марію, але вона швидко зрозуміла їхній сенс, і її все дужче притягав будинок Краєвського на Литейному проспекті.

Там раніше містилася редакція «Современника». Там жили Панаєви й Некрасов. Панаєв помер. Авдотія Яківна Панаева, після важкого остаточного розриву з Некрасовим (ні для кого не був таємницею багаторічний зв'язок її з Миколою Олексійовичем), тепер вийшла заміж за скромного працівника «Современника» Головачова і переїхала звідси. У будинку на Литейному лишився жити Некрасов, і всіх соратників по журналу завжди тягнуло сюди.

Марію здивувало, коли вона вперше завітала на квартиру Миколи Олексійовича.

Ніщо не нагадувало приміщення літератора, поета. Але потім думала — с-аме така обстановка і мусить бути у Некрасова, адже він сам зовні ніяк не відповідав образу поета, «печальника горя народного», як уявляло багато його читачів і прихильників!

Марія з цікавістю розглядала: скрізь висіла мисливська зброя, стояли чучела різних звірят та птахів.

А у великій залі кожного, хто приходив уперше, несподівано лякала величезна ведмедиця з двома ведмежатами. Ні, не живі, звичайно, а також чучела.

— Це я сам забив, — пояснив тоді Некрасов не з пихатою гордістю людини, що хоче здивувати собою, а з захопленням справжнього мисливця. — У мене випав тоді щасливий рік на ведмедів. Я трьох поклав, вагою до десяти пудів. Одного подарував для зоологічного кабінету Медико-хірургічної академії, Сергію Петровичу Боткіну, певне, знаєте, братові Василя, лікареві. Ото був радий! А цих моїх приятелів, — кивнув він на чучела, — я в найнебезпечніше своє полювання здобув, трохи сам не загинув!

Перейти на страницу:

Иваненко Оксана Дмитриевна читать все книги автора по порядку

Иваненко Оксана Дмитриевна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Марiя отзывы

Отзывы читателей о книге Марiя, автор: Иваненко Оксана Дмитриевна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*