Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗

Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Марiя - Иваненко Оксана Дмитриевна (книги бесплатно читать без .txt) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Тоді ще Саша був з нею, коли вона читала... Вона і в думках не казала «помер», «був живий»... Був з нею.

А цей похорон Прокла, а ця казкова, прекрасна, найвищої поетичності картина з Морозом-воєводою!

— Аж моторошно, коли читаєш кінцівку. — сказала вона, — навіть не від смерті Дарії, а від надзвичайності образу Мороза. Це ж так вражаюче зроблено:

Не ветер бушует над бором,

Не с гор побежали ручьи,

Мороз-воевода дозором

Обходит владенья свои...

Певне, ці рядки вчитимуть школярі напам'ять!

— Так, так, — проникливе мовила Анна Олексіївна, — я теж вважаю цей твір перлиною російської поезії. А от уявіть собі, на початку літературної діяльності брата, ні, навіть не на початку, адже були вже написані і «Саша», і цей чудовий вірш «В дороге» — пам'ятаєте: «Скучно! скучно!.. Ямщик удалой, разгони чем-нибудь мою скуку».

Марія кивнула головою. Вона тепер з особливим почуттям перечитувала вірші Некрасова.

— Так от, — вела далі Анна Олексіївна, — в час, коли вже видно було, який він поет, тодішні його друзі — і Василь Боткін, і Тургенев, особливо Боткін, докоряли братові, що вірш його важкий, нема в ньому граціозної форми, а це непоправна вада для поета, це буцімто «коробить» людей з художнім смаком, ріже вухо, яке не терпить дисонансів, і що поезія полягає не в реальності, а у витонченості форми. Ну, одне слово, що міг сказати такий захисник чистого мистецтва, як Боткін!

Марія зітхнула, згадавши, як у Парижі Боткін наче священнодіяв — їв грушу або ще щось солодке. Тоді враз спротивіли його «витончені» розмови. А зустріч оце тепер з Митею у Тургенева! Дійсно вже витончена особа! Анні Олексіївні вона, звичайно, нічого не сказала, а слухала її.

— А брат йому відповів: «Я вас ще дужче здивую, якщо одверто висловлю свою думку — моє авторське самолюбство буде цілком задоволене, коли хоча б після моєї смерті російський мужик читатиме мої вірші!»

— І читатиме! — з певністю сказала Марія. — І не тільки російський! Ви знаєте, мій добрий друг польський поет Антоній Сова-Жсліговський перекладав вірші вашого брата польською мовою. Вже нащо Герцен, — ви ж самі знаєте їхню неприязнь, — а він одразу надрукував «Размышления у парадного подъезда» в своєму «Колоколе», і мені казала його приятелька, вихователька його дочки, Мейзенбуг, як він рекомендував їй читати твори Некрасова, що він високо цінує його як поета і що це поет надзвичайно визначний своєю демократичною, соціалістичною зненавистю.

— І скільки при цьому саме Герцен завдав прикростей та образи братові, — стримано, але з глибокою гіркотою мовила Анна Олексіївна. — Не прийняти брата в Лондоні! Брат не може забути цього!

— Справді, це жахливо сталося, — погодилася Марія. Вона сама не могла збагнути, як розумний, великий Герцен через якісь грошові непорозуміння, плітки, нез'ясованість не захотів прийняти у Лондоні найкращого, найпередовішого поета Росії, редактора «Современника»!

— До брата все життя ставилися і ставляться несправедливо його друзі, — зажурено сказала Анна Олексіївна, — ставлять йому у провину і широкий розмах життя, і картярську гру, і навіть його пристрасть до полювання, і те, що водиться з людьми, які зовсім не заслуговують поваги. А того не розуміють, не згадують, як він бідував, голодував у молодості, поки переміг життя. Тоді мало хто йому допоміг, щоб він просто не загинув! А тепер я не знаю випадку, щоб він не допоміг у скрутну хвилину своїм колегам, їхнім сім'ям, от хоча б сім'ї Чернишевського — він вважає своїм святим обов'язком турбуватися про його дітей, регулярно допомагати їм матеріально, не лише словесним співчуттям, що далеко легше! А журнал! Як він завжди виручав журнал, як примушений був вести знайомства з зовсім чужими по духу людьми, підтримувати дружні взаємини з цензорами, аби врятувати цю велику відповідальну справу! Що він, для себе особисто старався? Хіба не міг він із своїми коштами тепер спокійнісінько жити, полювати, пописувати, як інші, віршики і не наражатися на небезпеку? Але ж він відчуває на собі відповідальність за справу російської журналістики. Я не виправдую всіх його вчинків, навіть у цій боротьбі трапляються помилки, за які він сам себе картає найдужче. Коли б хто знав, як він картає себе! — Анна Олексіївна замовкла.

Марія теж мовчала. Вона зрозуміла — певне, Анна Олексіївна згадала зараз той вчинок Некрасова, що так несподівано приголомшив усіх, викликав обурення в літературних колах. Після пострілу Каракозова, коли настав просто терор з боку уряду, Некрасов всілякими засобами намагався врятувати «Современник» і таки перегнув палицю — він узяв участь у вшануванні Муравйова («вішателя»), яке влаштували йому в Англійському клубі, і навіть, за порадою графа Строганова — старшини клубу, щоб «вплинути та приборкати» цю страшну людину, майже повновладного диктатора в той час, прочитав на честь Муравйова вірші. Це було вже занадто! Анна Олексіївна не сказала Марії, як терзає це брата і досі і, певне, терзатиме все життя, бо він одразу усвідомив свою політичну помилку, але ж по-жіночому, по-сестринському їй хотілося виправдати брата в усьому, усьому!

— Треба ж зрозуміти, зрозуміти його, — заговорила знову Анна Олексіївна. Завжди мовчазна і скромна в колі літераторів — знайомих брата, — з цією жінкою, Марією Олександрівною Маркович, вона відчула змогу бути одвертою. — Зрозуміти, — повторила вона, — і не так по-панськи ставитися, як, приміром, Тургенев. А брат казав колись: «Він, Тургенев, з панами хотів бути паном, хоча по природі своїй, по духу не був пан. Його тягне до якоїсь аристократичної барині, а я б не пішов туди нізащо, хіба тільки, коли б знав, що там можна жартом п'ять тисяч виграти!»

Марія розсміялася, а Анна Олексіївна сумно похитала головою, видно, і їй важко було зрозуміти до кінця суперечливу вдачу брата.

— Приходьте до нас частіше, — запросила Анна Олексіївна, — і до мене, до Єракових, і до брата, на Литейний. Брат з великим задоволенням друкував ваш роман у «Современнике» і статтю Добролюбова про ваші оповідання. Добролюбов так добре розповідав про вашу зустріч в Італії, і все мріяв, як ви приїдете до Петербурга і будете в нашому гурті. А крім того, знаєте, брат любить вашу Україну, адже мати наша з України, з Подільської губернії, Олена Андріївна Закревська — дочка українського поміщика, а брат і народився в маленькому єврейському містечку на Поділлі, у Немирові.

— У Немирові? — аж схопилася Марія. — В моєму Немирові?

— Чому вашому?

— Та я ж там жила з чоловіком, він там учителював. Я так люблю ті місця! І Немирів мені як батьківщина!

— От і його батьківщина там. Уже пізніше, коли йому було три роки, переїхали на Ярославщину, у Грєшнєво, на Волгу. Мати наша багато зберегла українського і в характері, і в звичках — така лагідність, поетичність, високе почуття обов'язку. Вона любила співати українські пісні... їй важко довелося з нашим батьком, вона його майже не знала, коли віддалася за нього. Але по любові — побачила офіцера, досить гарного, веселого, дотепного, закохалася і майже втекла з дому, потім усе життя терпіла... Як і вся сім'я, особливо брат. Крутої він був вдачі, наш батько, типовий поміщик-кріпосник... Брат рано пішов з дому на самостійне життя. Знаєте, він дуже любив вашого Шевченка. У день його похорон, коли він ішов за труною Шевченка, брат казав, — у голові в нього склалися вірші, удома він записав їх і розірвав аркуш надвоє, про всякий випадок. Вже згодом я переписала. Прийдете до нас — я покажу вам. Адже ці вірші поки що ніде не надруковані.

Незабаром Анна Олексіївна прочитала Марії вірші, присвячені її «батькові»:

Не предавайтесь особой унылости!

Случай предвиденный, чуть не желательный.

Так погибает по божией милости

Русской земли человек замечательный...

Марія охоче стала заходити до Єракових — сім'ї Анни Олексіївни. Так, це була її сім'я, справжня, дружня і рідна.

Анна Олексіївна зазнала на своєму шляху немало труднощів та горя. Про себе вона мало розповідала — більше про брата. Та хіба для Марії потрібні були розповіді? З кількох слів вона могла уявити все — важке дитинство під гнітом самодура батька, бажання вчитися, мати самостійний заробіток. Раннє заміжжя з нелюбим, далеко старшим за неї чоловіком, потім розлука неофіційна, адже й прізвище його лишилося — «Буткевич». «Так, як і я, — Маркович», — подумала Марія. Потім пошуки самостійних заробітків для самостійного життя. Добре, що був закінчений пансіон, що мати, освічена й розумна, переборюючи всі перешкоди, які чинив батько, домоглася, щоб дочка вивчала мови, розвинула в ній любов до книг, до читання. Анна Олексіївна знайшла місце виховательки дочок вдівця полковника — інженера шляхів сполучення Олександра Миколайовича Єракова. З дочками Єракова виникла взаємна любов.

Перейти на страницу:

Иваненко Оксана Дмитриевна читать все книги автора по порядку

Иваненко Оксана Дмитриевна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Марiя отзывы

Отзывы читателей о книге Марiя, автор: Иваненко Оксана Дмитриевна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*