Шлях Абая - Ауэзов Мухтар (читаем книги txt) 📗

— Не лізь наперед!.. Не галасуй!.. Сідай в ряд, у коло!..

З усього великого натовпу найближче до юрти були допущені тільки тридцять єлюбаси. Вони сіли поблизу столів: одні — підібравши ноги під себе, інші — навпочіпки, деякі — боком, спираючись на лікоть. Урядники поставили на стіл невеличкий ящик, вкритий оксамитом. Нарешті з юрти вийшло начальство — Казанцев, Никифоров, два міських перекладачі і кілька чиновників — усі в білосніжних кітелях — і розмістилися за столом. Трохи віддалік сіла й Ганна Митрофанівна. Урядники й стражники стали в ряд за начальством. Білі кітелі й сорочки, золоті й срібні погони, виблискуючі гудзики й кокарди, блискучі ефеси шабель надавали всій цій групі, що була виставлена біля юрти наче напоказ, незвичайної пишноти й урочистості.

Коли натовп стих, Казанцев глухо пробасив у свої сиві вуса кілька слів. Никифоров підвівся, відразу ж піднявся з місця і його товмач, товстомордий хлопець з шорсткими чорними вусами, що стирчали, наче свиняча щетина.

Тим часом Такежан, Шубар, Ісхак, Оспан, а з ними ще троє-четверо іргизбаївських верховодів вийшли з переднього ряду кола і спокійно, з повним усвідомленням своєї гідності, сіли біля групи єлюбаси з правого краю. Жиренше і Уразбай, які стежили за ними з тією увагою, з якою борці під час боротьби ловлять кожен рух противника, теж підвелися з своїх місць, підштовхнувши сусідів. Пошепки підбадьорюючи їх: «Іди, іди, не бійся»,— вони сміливо пішли до виборців з іншого боку і теж сіли біля них. Це були ті самі сім чоловік, яких зв’язувала спільна клятва, дана на могилі Кенгірбая.

Звичайно під час виборів урядники не дозволяли нікому переходити з місця на місце, а тим паче підсідати до виборців. Але Шубар був ще волосним і тому міг дозволити собі таку вільність. Що ж до сімох інших, то така поблажливість варти була викликана іншою причиною.

Тільки-но став відомий час виборів, Жиренше запросив до себе чорновусого товмача, що був на службі у Никифорова, і передав йому чималу пачку крупних кредиток.

— Сподіваюсь, дорогий, у тебе легка рука,— прошепотів він йому в самісіньке вухо.— Ось тобі невеликий подаруночок на щастя. А коли ти оповістиш приємну для нас вість, ми в боргу не залишимось. А це,— вів далі Жиренше, даючи другу пачку дрібніших кредиток,— для тих голошабельників, які вас оточують. Попроси їх, дорогий, не звертати уваги, якщо я випадково скажу зайве слово, або, скажімо, підведусь від хвилювання і почну прогулюватись… Передай їм цей подаруночок і поясни, що, навіть коли вони пальцем накивають, це буде образливо для моєї гідності…

Подарунки, певно, дійшли за призначенням. У всякому разі, Жиренше і його друзі без перешкод перейшли до групи Єлюбасй, а чорновусий товмач навіть зачекав, поки вони посідають, і тільки після цього подав Никифорову список виборців. Той почав читати по черзі їх імена і прізвища, які товмач голосно повторював, звертаючись до натовпу.

— Я!.. Тут!.. Є!..— відгукувались єлюбасй.

Закінчивши перекличку, Никифоров зняв оксамит, яким був накритий ящик, пофарбований у два кольори — одна половина його була біла, друга — чорна. Поклавши на нього руку, Никифоров звернувся до єлюбаси:

— Ну, виборці Чингіської волості! Кого ви виставите кандидатом на волосного управителя? Називайте ім’я!

Єсиргеп, єлюбасй першого адміністративного аулу, обернувшись, запитливо глянув на Шубара. Звичний, як і всі кунанбаївці, задавати тон на виборах, той тримався дуже самовпевнено. Поблажливо кивнувши головою, Шубар буркнув:

— Ну що ж, називай першим! Кажи!

Єсиргеп, підвівшись, вигукнув:

— Ваше благородіє! Називаю кандидатом у волосні Оспана! Оспана, Кунанбаєвого сина!

Никифоров схилився над столом, записуючи ім’я. Всі були певні, що другого кандидата названо не буде. Волосний писар Захар уже посунув до товмача шкатулку, де лежали кулі. І раптом з другого краю групи виборців почувся гучний голос жигитеківського єлюбаси, смаглявого безбородого Омарбека:

— Ваше благородіє! Припишіть ще одного!

Казанцев і Никифоров ззирнулись. І в натовпі, і в гурті Такежана почулись здивовані й стривожені голоси:

— Кого там ще? Що це означає? Хто сказав?

Але Омарбек був не самотній. Кілька виборців з Жигитека і Бокенші підтримали його. Дружним хором вони повторили одне й те ж ім’я:

— Кунту! Кунту, син Шонка! Кунту!

Никифоров знову схилився над паперами, записуючи.

Ім’я другого кандидата викликало серед іргизбаїв веселе пожвавлення. Вони були так упевнені в своєму успіхові, що несподівана поява суперника нітрохи не збентежила їх. Насмішки, злі жарти, зневажливий сміх вибухали то тут, то там. Хтось із дотепників крикнув:

— Видно, цей Шонка хоче стати онка! [12]

І вся група Такежана і Шубара зареготала.

Тим часом Никифоров через товмача викликав виборців по черзі до столу. Тут кожен єлюбаси розписувався або, якщо не знав грамоти, робив відбиток пальцем, одержував з шкатулки красиву гладеньку кульку й повертався на місце. Нарешті кульки були роздані, шум натовпу стих, усі завмерли, вичікуючи. Найбільш нетерплячі виявляли свої почуття тим, що крутилися на місці і щохвилини спльовували.

Никифоров пояснив, що за порядком запису кандидатів спочатку опускатимуть кулі за Оспана, сина Кунанбая, і нагадав давно відоме всім правило: той, хто хоче обрати Оспана, повинен покласти свою кулю в правий бік ящика — пофарбований у білий колір. На кришку ящика знову накинули жовтий оксамит, що ховав отвір, і товмач знову почав викликати єлюбаси до стола. .

Кожен з них, підійшовши, називав своє ім’я Никифорову для помітки в списку, а потім ставав впритул до ящика і просовував руки під оксамит. Ховаючи свої наміри, єлюбаси для певності зарані опускали на руки довгі рукава чапана.

Нарешті всі тридцять виборців укинули свої кулі. Никифоров і Казанцев підвелися, підійшли до ящика і наказали товмачеві відкрити його.

— Лічи спочатку білі кулі,— наказав йому Казанцев.

Товмач, опустивши руку в ящик, посміхнувся і почав викладати на стіл кулі, голосно рахуючи:

— Раз! Два! Три! Чотири!..

Все начальство і група Такежана, посміхаючись, стежили за товмачем. Звичайно, не можна було сподіватися, що він дійде до тридцяти, але всі знали, що цифра буде близька до цього.

— Сім! Вісім! Дев’ять! — кричав товмач і раптом спинився, начебто спіткнувшись.

— Що сталося? Камінь, чи що, застряв у цій проклятій пельці? Лічи далі! — люто зашипіли в гурті Такежана.

Але товмач витяг руку з ящика, посунув білі кульки до Никифорова і почав рахувати чорні. Їх було двадцять одна.

Казанцев різко повернувся й пішов до свого стільця, коротко кинувши дружині крізь зуби:

— Провалили!

Ганна Митрофанівна охнула.

Але переривати вибори не можна було. Спохмурніло й розгублене начальство, шепочучись, знову сіло за стіл. Знову роздали виборцям кулі. І цього разу єлюбаси так само таємничо чаклували біля ящика, старанно ховаючи руки під жовтим оксамитом, і коли товмач витяг усі кулі, покладені за Кунту, він налічив їх двадцять одну.

Кунанбаївцям було завдано страшного удару. Їм здалося, що само небо розверзлося над ними, що всесвіт розсипався на порох. Вони сиділи мовчки, нічого не розуміючи. Але виправити вже нічого не можна було: волосним був обраний Кунту.

Те, що відбулося далі, ще більше підсилило розгром кунанбаївської кліки. Група виборців, що вирвала в них владу, тепер на свій розсуд обрала біїв дванадцяти адміністративних аулів. Вона діяла впевнено і згуртовано, начебто керована чиєюсь невидимою рукою: двадцять одну кулю було покладено за кожного названого ними кандидата. Тільки два-три прибічники кунанбаївців ледве набрали більше половини кульок.

Коли вибори закінчились і натовп почав розходитись, галасливо обговорюючи цю неймовірну подію, шестеро винуватців її оточили Кунту, поздоровляючи його з перемогою. Не соромлячись того, що вони перебували ще в аулі кунанбаївців, вони реготали, одверто тріумфуючи. Жиренше, вдоволено посміхаючись у вуса, штовхнув Уразбая в бік: