Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Эссе, очерк, этюд, набросок » Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин (электронная книга txt) 📗

Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин (электронная книга txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин (электронная книга txt) 📗. Жанр: Эссе, очерк, этюд, набросок. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Кінець першої книги

Книга друга. Упродовж снігопаду

І

За десять літ перед цим: світлі пахощі серпневих тіней, висока сеймова вода, наше нещасливе повернення з провінційного містечка, в якому батько не знаходив собі місця; такі собі Руан і Круассе. Ми втрьох — тато, сестра і я — сиділи на ґанку недобудованої хати, виглядаючи маму з роботи. Мама працювала на пекарні. Вона мала білого халата, який пахнув хлібом. Після зміни вона приносила дві-три паляниці, ще гарячі. Мабуть, ці паляниці дуже нас тоді виручали, тому що жили ми бідно. Ми ще не встигли завести господарства, лише посадили картоплю, а всі гроші йшли на будівництво. Наш батько пив. Він уже встиг перелякати нас із сестрою постійними скандалами, несамовитим криком, матюками, трасканням дверима і биттям посуду. Одного разу він бігав довкола хати, в якій замкнулися мама з сестричкою, з сокирою в руках. Він хотів зарубати маму. Я в цей час бігав по сусідах, благаючи їх врятувати маму. Мені було сім років. У моєму серці навіки залишився страх. Але того серпневого дня батько був тверезим. Ми всі хотіли їсти і виглядали маму.

Над селом стояли високі білі хмари, довкола було дуже просторо; сюрчали цвіркуни, а решта світу залишалася тихою. Все було дуже. Сестричка бавилася в піску. Батько курив цигарку. Ми мовчали. Я дивився на наш город і думав, що незабаром будемо вибирати картоплю. Я страшенно любив звук, з яким перша картоплина падала на дно порожнього відра. У моєму серці навіки залишилися страх і любов.

Мама прийшла. Вона принесла хліб. Вона отримала гроші. Гроші були мізерні, але мама купила рибні консерви у томатному соусі і виноград. Виноград був дуже синій, аж чорний. Мама накопала картоплі і поставила її варитися. Батько відкрив консерви і накраяв хліба. Ще була цибуля. І, мабуть, огірки. Ми були щасливі. Дуже.

Після вечері ми знову сіли на ґанку, тільки вже вчотирьох, і почали їсти темно-синій виноград. Було чотири грона, кожному по одному. Грона були дуже великими. Виноград був дуже смачним. Мама принесла нам із сестрою ще по шматку хліба, щоб у нас не боліли животи. Це було не так смачно, але ми послухалися. Ми були дуже слухняними і тихими дітьми. Заходило сонце. Тоді тато з мамою покуштували кілька ягідок зі своїх грон і віддали нам. Тому що у них від винограду починалася оскома. А в нас із сестрою оскоми не було, може, через те, що ми заїдали виноград хлібом. Ми їли виноград, а в батьків була оскома на зубах і вже заходило сонце, сюрчали цвіркуни, усе голосніше й голосніше, і все яскравіше пахли матіоли. Тоді батько підвівся і сказав, що він скоро прийде. Ми з мамою навіть не перезирнулися. Просто стало холодно. Тоді мама сказала, що вони з сестрою підуть до баби Наталки взяти молока і заплатити за те, що брали «на віру». Мене залишили стерегти хату. Хата була зовсім порожньою, такою вона сниться мені й досі. Ми замкнули порожню хату, я повісив шворку з ключем на шию, і всі розійшлися. Я сидів на ґанку сам і мені вже не хотілося винограду. Здіймаючи куряву, повз хату ішла череда. Двоє пастухів привіталися зі мною і спитали, де батько. Я сказав, що батько пішов п'янствувати. Пастухи засміялися і погнали корів далі. Курява нерухомо висіла в повітрі, запахло свіжими кізяками і молоком. Над сусідським колодязем стояла перша зоря, раз-по-раз вибухаючи смарагдово-блакитним. Мабуть, хотілося плакати. У мене був ранець, у ранці лежав буквар, зошити, щоденник і пенал з ручкою, олівцем та гумкою. Через два дні я мав іти до першого класу, для того, щоб навчитися читати і писати. Але я вже вмів читати і писати.

Потім усе це почало якось тривати: вечір, перша зоря, осідаюча курява, голоси цвіркунів. Злилося в одне і почало тривати. Тривати — отже, існувати. Мами з сестрою все ще не було. Тільки трохи голоснішою стала тиша. Від колодязя ішов чоловік. Я зразу побачив, що це не матіївський чоловік. Але я не злякався, тому що він був тверезим. Він підійшов до мене і сів поруч.

— Привіт, старий, — сказав він.

— Драстуйте.

— Не кажи мені «ви». І нікому не кажи «ви». До всіх звертайся на «ти» і не вір тим, хто тобі казатиме «ви».

— А як тебе звати? — спитав я.

— Джим.

— ДЖИМ? — перепитав я і засміявся. Джимом звали песика баби Наталки.

— Ну, Джиммі. Хіба я знаю. Я прийшов попрощатися з тобою. Сказати, що більше не витримую і мушу повертатися додому.

— А де твій дім? — спитав я.

— Там, де й твій. Наш дім. Ти теж колись не витримаєш.

— Але мій дім ось, — сказав я і поплескав долонею по нагрітому за день ґанку.

— Ну, нехай. Це твій земний, тутешній дім. Бачиш: він недобудований? Він завжди недобудований. Там наш добудований дім.

Джим показав на зірку, яка сяяла над колодязем.

— Ти прийшов сюди першим за мене, — зрозумів я.

— І першим повертаюся. Троє-четверо з нашого приходу вже дома.

— А хто ще прийшов зі мною?

— Потім ти їх усіх зустрінеш. Вони впізнають тебе. Один з них матиме пишні світлі вуса; один хворітиме на астму; ще один житиме на Погулянці, один матиме білого пуделя, ще одна дівчина носитиме золоті коси до пояса. Ну, і так далі. Всі щось матимуть.

— А ти вже зробив те, задля чого приходив сюди?

— Його ніколи не можна зробити. Ми приходимо не для звершення. Приходимо підтримати і зберегти, передати далі. Своїм.

— Ясно, — сказав я. — Тому цей дім і стоїть недобудованим.

— Ну, то все старий. Радий був побачити тебе тут. Мені пора.

— А що матиму я? По чому впізнаватимуть мене?

Джим засміявся:

— А ти якраз не матимеш, хіба ти забув? Ти не матимеш передніх зубів! Щоб менше скидатися на людину.

— Шкода, — сказав я.

Джим потиснув мені руку, підвівся і пішов туди, звідки прийшов — до сусідського колодязя, над яким пульсувала смарагдово-блакитна зоря.

Ще не встиг він сховатися з моїх очей, як раптом усе ожило. Повіяв дужий вітер, безліч зірок запалало на серпневому небі, озвалися цвіркуни. Я почув голос мами, яка говорила з сестричкою.

— Ти не замерз? — спитала мама.

— Трохи, — сказав я.

— Ходімо до хати. Поп'ємо молока, баба Наталка ось іще меду трохи дала, та й будемо вкладатися.

II

Двадцять літ по тому: я сидів на Німфенбурґерштрассе перед черговою гальбою вайсбіру і обдумував новий фрагмент своєї поеми «Для троянди». В голові невідчепно крутилися слова: «I want roses in mу garden bower; dig?» Я намагався пригадати досконале дівоче обличчя, яке б асоціювалося з кутом нахилу пелюсток троянди: мені вдалося відтворити посмішку і розріз очей Яринки Малкович; це було дуже добре, тому що задушливий тягар тісної свідомості гойднувся, ніби хтось прочинив кватирку, і я написав: «Троянда не знає того, що вона «троянда». Вона не має власного імені». Була вже досить пізня година, за широкою скляною вітриною кнайпи безшумно текли ріки автомобільних вогнів, людей під парасолями, різнокольорових реклам. Падав густий листопадовий дощ. Тут було сухо і затишно, на столику палала червона свічка і лежав грубий записник, самописка, подарована Іркою Халупою, писала саме так, як я люблю — дуже тонко і виразно. До кнайпи зайшла дівчина з довгим золотим волоссям. «Андруся!» — перелякався я. Але Андруся на той час була в Амстердамі. У неї розпочався роман з Гейсбрехтом. Ну її к чорту. Я спостерігав за золотоволосою. Вона замовила собі каву. Дістала цигарку, прикурила, подивилася на мене, посміхнулася. Я вишкірився у відповідь. Дівчина була напрочуд вродливою. Витончені риси обличчя, довгі тонкі пальці, примхливі вуста і великі уважні очі. Вона пила каву, курила цигарку і думала про щось своє. Мені чомусь подумалося, що вона була б доброю подругою для Яринки. «Ти все життя поруч зі мною, юна і безмовна, невидима і реальна трояндо», — написав я і зробив кілька ковтків пива. Дівчина встала, підійшла до музичного автомата, кинула монету, натиснула кнопку і вийшла геть. Тієї миті я збагнув, що знав її завжди. Зайве й говорити, що пісня, яку вона вибрала для мене, — без сумніву, для мене, надто промовистим був погляд уважних очей, — була піснею «The Doors»:

Перейти на страницу:

Москалець Костянтин читать все книги автора по порядку

Москалець Костянтин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї отзывы

Отзывы читателей о книге Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї, автор: Москалець Костянтин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*