Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Готування чаю, нові речі та невідома процедура притягли увагу юрби. Я міг зрисувати оригінальну хатину, де переночував. Вона стояла позаду інших на невеликій горбовині, що являла собою голу скелю, а втім, ця хатина не відрізнялася будовою від інших. Покрівля з боків спускалась аж до самої землі. Розмірами своїми хатина була навіть менша від багатьох інших хатин: зате по обидва боки вузьких і низьких дверей, що скидались більше на вікна, стояло кілька телумів. Деякі з них були заввишки з людину, а над дверима висіли кістки казуара, черепах, собак, свиней, пташине пір'я, шкіра ящірок, дзьоби, зуби всяких тварин тощо. Все це разом з телумами та сірою старою покрівлею, що заросла травою, надавало хатині своєрідного характеру. Між чотирма телумами один особливо привертав до себе увагу: він був найбільший і хоч лицем не відрізнявся дуже від решти, але тримав обома руками перед грудьми довгу дошку, вкриту неправильними нарізами, схожими на якісь ієрогліфи, які, проте, майже втратили через ветхість свої обриси. Середина хатини теж відрізнялася від інших. Над полом була стеля з розколотого бамбука: там зберігалися різні музичні інструменти, яких уживали тільки під час «ая»40. Між іншим, мені обережно показали, розмовляючи при цьому пошепки, велику дерев'яну маску з вирізаними отворами для очей і рота, яку одягали під час спеціальних святкувань; її називали тут «аїн», і це була перша, яку мені довелося бачити. Задню частину хатини заповнили три великі баруми; великі горшки й здоровенні табіри стояли на полицях попід стінами поряд з трьома телумам, и; під покрівлею висіли рядами, почорнілі від диму кістки черепах, птадів, риб, щелепи кускуса, свині тощо; все це були спогади про частування, що відбувалися в цій хатині.
Не встиг я кінчити ескіз хатини й напитися чаю, як пішов дощ, який помалу так збільшився, що йти сьогодні було незручно. Довелося вернутись під покрівлю. Маючи достатньо часу, я зробив за допомогою камери-люциди портрет одного з тубільців з дуже типовим обличчям. Жителі тут, як виявилося, дуже різні на зріст, кольором світліші за прибережних, але зате між ними трапляються негарні обличчя частіше, ніж серед берегових папуасів. Про жінок годі й говорити: вже після першої дитини вони стають тут усі однаково негарні. Їхні товсті животи й груди, що мають вигляд довгих, напівпорожніх торбин в один фут завдовжки, і незграбні ноги виключають усяку претензію на красу. Між дівчатками чотирнадцяти-п'ятнадцяти років трапляються деякі, та й то зрідка, з приємними обличчями. Я дізнався, що жителі сусіднього селища, яке лежить на північному сході від Енглам-мана і зветься Самбуль-мана, почувши про мій прихід сюди, прийдуть познайомитися зо мною. Справді, коли дощ трохи вщух, на майданчик прийшли люди з Самбуль-мана. Я вийшов до них, потиснув їм руки й показав кожному місце біля мене. Коли я дивився на когось із них, він швидко відвертався або дивився набік, поки я не переводив погляду на інше обличчя або на іншу річ. Тоді він і собі починав розглядати мене з ніг до голови. Мене ревно частували бетелем: я не почуваю відрази до нього, але й не люблю його, переважно через те, що смак його лишається в роті дуже довго й змінює смак усіх інших харчів.
Люди Самбуль-мана в усьому схожі на жителів Енглам- і Теньгум-мана. В них також часто трапляються елефантіазис та інші нашкірні хвороби; віспа теж лишила на багатьох свої сліди. Говірка Енглам-мана трохи різниться від говірок Самбуль-і Теньгум-мана. Я зібрав ряд слів усіх трьох діалектів.
Після недовгого післяобіднього відпочинку я прогулявся в лісі; побачив, що стежки погіршали проти вчорашнього. Помітив кількох нових для мене птахів. Після дощу в лісі лунало багато пташиних голосів, але майже всі вони були невідомі мені. Я переконаний, що орнітологічна фауна гір набагато різниться від берегової. Голод повернув мене до селища. Один з перших тубільців, що трапився мені назустріч, спитав мене, чи їм я курей. Я відповів позитивно. Тоді принесли двох і при мені розбили їм голови об дерево. Потім, замість того щоб скубти, їм обсмалили або спалили пір'я; принесли також кілька в'язок таро й почали його чистити. Все це були дарунки окремих осіб; мене частувало ціле селище. Один із тубільців, який чистив таро, попросив у мене для цього ножа, але він діяв ним не тільки гірше й повільніше, врізаючись надто глибоко, а наприкінці навіть обрізався, після чого двоє тубільців узялися виготовляти бамбукові ножі.
Принесено цурупалок старого бамбука, обрубано кам'яною сокирою обидва кінці і потім розколото на тонкі, довгі пластинки, які, після того як їх нагріто на вугільному вогні, набули такої твердості, що ними можна було різати не тільки м'які таро й ямс, але також і м'ясо, ба навіть волосся. Приклад цього я побачив тут же; один з тубільців, попавши випадково ногою в калюжу, забризкав грязюкою волосся іншого, після чого перший узяв один із бамбукових ножів і почав відрізати великі пучки волосся, забруднені болотом. Було не без того, що тубілець корчив прикрі гримаси, проте рідко яким ножем можна різати стільки волосся заразом, як цією бамбуковою пластинкою. Тут же я бачив, як голили волосся невеликій дівчинці такою дерев'яною бритвою. Це було зроблено вельми вправно й вдало, без усякого болю для пацієнтки.
1 червня
Вставши вдосвіта, я один подався блукати селищем та його околицями, щоб знайти зручне місце з широким краєвидом на довколишні гори. Високі пасма їх, одне від одного вище, вкриті зеленню геть аж до верхогір'я, дуже вабили мене. Якби там були селища, я незабаром рушив би туди, переходячи від одного до другого, все вище й вище. Але високі гори не залюднені; я спочатку не вірив цьому, та сьогодні переконався: ніде в горах, вище від Енглам-мана, немає ознак житла.
Поснідавши, я почав квапити тубільців іти. Чоловік з дванадцять захотіли йти зо мною; одні, щоб нести мої речі, інші — свиню, подарунок тубільців, треті — заради прогулянки. Один з них, дід років під шістдесят, старанно обмахував собі шию, спину й ноги зеленою галузкою, раз у раз щось нашіптуючи. На моє запитання, для чого він це робить, дід пояснив мені, що дорога довга й для цього треба мати добрі ноги, а щоб мати їх, він і робить це. Віддавши галузку одному з моїх супутників, він сказав кілька слів, після чого й той почав робити те ж саме. Принесли горщик з вареним таро. Коли таро було розкладене по табірах для моїх провідників з Гумбу та нових моїх супутників з Енглам-мана, один із них узяв головешку, що дотлівала, й, потримавши її над кожною стравою, виголосив коротку промову, висловивши побажання, щоб ми безпечно повернулися додому і щоб з нами не сталося якого-небудь лиха.
Через дощ дорога стала дуже незручна, та спускатися було, все ж легше, ніж підійматися. Ми часто спинялись, щоб партія жінок Гумбу, що поверталась разом з усіма з Енглам-мана, могла йти за нами. Крім немовляти, майже в кожної лежав на спині величезний лантух з провізією, подарунок жителів Енглам-мана; чоловіки ж їхні несли саму тільки зброю. Я повернувся в Гарагасі не раніш як о п'ятій годині вечора після восьми з лишком годин ходіння.
3 червня
Забив протягом двох годин сім різних птахів. Між ними виявився молодий самець райської птиці, а також Centropus (наземна зозуля, що бігає подібно до курки), якого я вперше вбив; він рідко літає, а звичайно бігає в кущах. Тубільці називають цього птаха «дум», наслідуючи його тужливий крик. Я багато разів чув цей крик, не знаючи, який це птах так кричить. Пір'я в нього чорно-зеленого кольору; хвіст дуже довгий проти невеликих крил. Не думаю, проте, щоб це був новий вид, а не описаний уже Сепггориэ.
УНАН ГОРИТЬ
6 червня
