Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн без регистрации txt) 📗
— Розумію, — тихо мовила Ева. — Для тривоги стало більше підстав, аніж було раніше.
— Звичайно. І наша розмова — теж ризик. Тож говори стисло, тільки про головне.
— Справа в тому, що мегадемії на Землі протікають у помітно послабленому вигляді. Якщо порівняти з тим, як вони протікають у нас, на Кіфі, або на Ерасі.
— Ти не здогадуєшся чому?
— У мене таке враження, що хтось намагається обмежити масштаби захворювань шляхом введення в біосферу планети спеціальних речовин. І хоч ми зафіксували тільки дві такі порції, робилося це і раніше. Так, багато циклів до нас була здійснена велика ін’єкція речовини, яку на Землі пам’ятають як Тунгуське диво. Вибуховим розпорошенням за короткий час удалося провести глобальну стерилізацію атмосфери від певних вірусів. Це відвернуло спалах мегадемії.
— Що розпорошується?
— Речовини, які пригнічують реплікаційну функцію вірусів.
— Точніше.
— Комплекси сполучення металів з низьким ступенем окислення.
— Зрозуміло. Дякую за роботу. Готуйся до повернення.
— Ні, — твердо відповіла Ева. — Я залишаюсь. Ми з Ніо лишаємось на Землі. Ми так вирішили. Робота має тривати. Я тут потрібна.
В ефірі деякий час панувала тиша: Рокар розмірковував, приймав рішення.
— Гаразд, — почувся нарешті його голос. — Хай буде так. Дякую від імені співввітчизників. Але пам’ятайте, ми повернемось за вами.
— Так, через сім повних циклів…
— Ні, ми повернемось раніше. До зустрічі… До зустрічі, друзі.
Вже чути було сигнали закінчення зв’язку, якісь перешкоди, періодичне клацання дублюючих пристроїв, коли до Еви знову пробився приглушений відстанню голос Рокара:
— Як називається найбільш поширене на Землі захворювання, спричинене зміненими вірусами?
— Із старих… грип.
— Аз нових?
— СНІД.
Розділ дев’ятий
— Ну от, усе гаразд. Вони живі й здорові, — Полегшено зітхнув Рокар.
— Поки що, — втомлено відповів Уро. — Будемо сподіватись на краще.
— Так. Тепер можна було б і відлітати звідси. Та мені хотілося б ще трохи побути біля Землі. Підстрахувати початок роботи нової групи. Ваша думка?
— Гаразд. Я згоден, — мовив Уро. — Ще кілька середніх циклів не вплинуть на загальну ситуацію.
“Тривога! — долинуло з відеоінформатора. — Розгерметизація в шостому блоці!”
Рокар розвернувся всім корпусом до екрана й викликав чергового оператора.
— Що там у вас у шостому?
— Спрацювала автоматика — невеликий спад тиску.
— Причина?
— Схоже на часткову втрату атмосфери, як це буває під час шлюзування. Тиск уже відновлено. Прилади не фіксують витоку атмосфери, — впевнено відповів оператор.
— У вас хтось працює зовні? — відключившись від оператора, звернувся Рокар до Уро.
— Здається, ремонтники хотіли оглянути камери саме в шостому блоці. У них виникла підозра, що штекер малого випромінювача спонтанно вийшов з каналу.
— Чи не забагато подій, що відбуваються спонтанно? І саме в шостому блоці? Треба з’ясувати, хто зараз у відкритому космосі.
Він уже простягнув руку до пульта, як несподівано на екрані з’явилося занепокоєне обличчя оператора служби безпеки. Рокар очікувально дивився на нього. Було видно, що той нервується.
— Що там у вас? — нетерпляче спитав Рокар.
— Він тут, — оператор скосив очі кудись убік.
— Хто? — спитав Рокар.
Оператор зник, а на його місці з’явилося змарніле лице Терза.
— Мені терміново треба зустрітися з вами. — Голос Терза тремтів.
— Гаразд. Зараз вас проведуть. Екран дисплея згас. Запала мовчанка.
— Отже, Терз увесь час перебував на кораблі? — Рокар обхопив голову руками. — Як це розуміти? Адже ми пов’язували його зникнення з ворожою силою. З небезпекою.
— Якщо це справді Терз, то нам ніщо не загрожує. Нарешті все з’ясується.
Увійшов Терз, ледь переставляючи ноги. Він дуже вмінився — сама тінь колишнього Терза. Костюм, звичайний сірий мундир офіцера медичної служби, був пожмаканий. Це так вразило Уро, що він не втримався:
— Ви що, спали в костюмі?
— Я не знімав його весь час, поки мене не було на кораблі.
— Он як! Отже, вас таки не було на кораблі? — Уро багатозначно поглянув на Рокара.
— Авжеж. Хіба ви не помітили цього?
— Помітили, звісно, хоча й не виключали, що ви і могли бути десь на кораблі, — мовив Рокар. — А тепер і розказуйте, що з вами сталося. Від самого початку.
— Я повертався до себе в каюту. Саме проходив повз шлюз біля шостого блоку, коли мене гукнули й спитали, схоже, по мнемозв’язку: “Чи можете ви засвідчити, що люди вашої планети часто хворіють?” В думках у мене майнуло: “Так”. Тієї ж миті стрімкий вихор протягнув мене крізь шлюз… — Терз втомлено потер чоло рукою. — Дивно, я не можу пригадати, де я був. Останнє, що зафіксувалося в пам’яті, — це зелена інформаційна картка для запису медичних спостережень… на підлозі біля шлюзової брами. Певно, у такий саме спосіб доставили мене й назад…
Кожне слово Терз вимовляв усе повільніше і раптом почав усім тілом хилитися набік.
Тієї ж миті Рокар, від якого годі було сподіватися такої спритності, перемахнув через свій столик, підскочив до Терза і ввів у сонну артерію голку активатора, який був у нього напоготові.
— Швидше! — гукнув він. — Говоріть швидше, для чого ви їм знадобилися?
— Я… — У Терза стали закочуватись очі, обличчя зблідло.
Він ледь ворушив губами.
— Швидше! — Рокар поплескав хлопця по щоці.
— Т-там… судили… групу злочинців. — Терз ледь звів повіки. — Вони використовували… біосферу наших планет… як флору для виробництва вірусів-мутантів… Потім їх продавали… Ці віруси для них… як наркотики… А щоб не звикати… до них… потрібні були все нові штами…
— Як їм вдається викликати мутацію вірусів? Яким чином вони здійснювали добір і зворотне транспортування?
— Сукупність концепцій, покладених в основу… мені незрозуміла.
— Для чого ви їм знадобились? — знову підвищив голос Рокар.
— Об’єктивних доказів вистачало, та потрібні були живі свідки… Люди, які могли б підтвердити, що цей злочин мав місце і на інших планетах… Кількох наших, що згодилися дати свідчення, злочинці вбили… Я засвідчив, що у нас, на Кіфі, і на Ерасі штами вірусів змінюються безпрецедентно швидко… Спочатку припускали, що виробництво вірусів-мутантів злочинці здійснювали лише на одній планеті. Тому допомогу надавали лише Землі. Тепер там знають і про нас… — Рантом Терз широко розплющив очі й осмислено подивився на Рокара.
— Хто вони? Хто? — подався наперед Уро.
— Ви про що? — Терз здивовано втупився в Уро.
— Про те, де ви були.
— А де я був? — мовив Терз. Було видно, як він намагається щось пригадати. Обличчя його болісно скривилось. — То де ж я був? — жалібно спитав він. — Здається, я занедужав. Мені недобре… — Голова Терза впала на груди.
— От і все, — сказав Рокар, нахилившись над Терзом. — Він спить. І більше нічого не пригадає, навіть те, що розповів нам зараз.
— Отже, тих, хто погодився дати свідчення, вбито. Серед них, певно, були чоловік Еви та троє наших космонавтів, — скрушно похитав головою Уро.
— Я теж подумав про них, — зітхнув Рокар.
— А що як це, скажімо, цілеспрямована дезинформація? Чи можна довіряти Терзові?
— Гадаю, можна.
— Додому! — Уро підвівся. — На Кіфу. Щоб там спокійно в усьому розібратись. Я йду збирати командирів підрозділів екіпажу, щоб віддати наказ про підготовку до негайного виходу з Сонячної системи. І спробуємо зробити стрибок безпосередньо в нашу галактику. Інформація, яку ми отримали, має особливу вартість. Будь ласка, подбайте про Терза.
— Домовились, — кивнув Рокар. — Гадаю, ми стоїмо біля джерел нового витка нашого пізнання Всесвіту і його мешканців. Хто б міг подумати, що така важлива подія — адже встановлено непрямий контакт! — станеться тут, біля далекої, чужої планети Земля. Хочеться вірити, що надходить кінець нашим бідам. Звичайно, деякі наслідки залишаться, та головне — планета Кіфа розвиватиметься за своїми власними законами.
