Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Путешествия и география » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій (список книг .TXT) 📗

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій (список книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій (список книг .TXT) 📗. Жанр: Путешествия и география. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А Вільєрс досяг набагато вищого рівня. І це вони теж розуміли. Саме тому, а ще через почуття якоїсь невиразної пповини перед ним, вони й цуралися його.

Тальяферо відчував душею, що Вільєрс, незважаючи ні на що, підніметься вище. Інші б теж, може, так думали, якби їх не збивала гадка, що такими нестерпними, як Вільєрс, часто бувають саме нездари. Доповідь про трансференцію маси, мабуть, таки відбудеться, і Вільєрс відразу стане знаменитістю, як він завжди й твердив, а його колишні однокурсники з усіма їхніми досягненнями будуть забуті. І їм не залишиться нічого іншого, як приєднатися до тих, хто аплодуватиме Вільєрсові.

Тальяферо розумів, що ці думки навіяно заздрістю та досадою, він навіть соромився їх, проте позбутися не міг.

Запала мовчанка, і тоді Каунас, відвівши очі, запропонував:

— Послухайте, друзі, а чом би нам не спуститися вниз, у номер нашого друга-брата Вільєрса?

Сердечність, яку намагався вкласти в свої слова Каунас, була така нещира, та й сама пропозиція прозвучала настільки непереконливо і недбало, що він мерщій додав:

— Не хочеться, щоб у нас залишилось погане враження від зустрічі з Вільєрсом, адже…

“Мабуть, Каунас хоче остаточно з’ясувати все, що стосується методу Вільєрса, — подумав Тальяферо. — Він ще не зовсім певен, чи Вільєрсові слова — звичайна маячня божевільного, й не засне, поки не пересвідчиться, що воно справді так”.

А втім, Тальяферо це теж цікавило, і він не став заперечувати. Тоді і Райгер, знизавши плечима, неохоче погодився з ними:

— Чом би й ні, хай йому біс?

Годинник показував близько одинадцятої.

Тальяферо розбудив гучний і настирливий дзвінок від вхідних дверей. Він трохи підвівся, спершись на лікоть, глянув на світлове табло годинника на стелі й відчув, як його починає охоплювати роздратування. Була щойно четверта година ранку.

— Хто там? — невдоволено гукнув він.

У відповідь знову прозвучали уривчасті, настирливі сигнали.

Сиплючи чортами, Тальяферо підвівся і накинув халат. Він відчинив двері і примружив очі від яскравого коридорного світла. Перед ним стояв чоловік, чиє лице він упізнав одразу, бо частенько бачив його на екранах систем телезв’язку.

— Моє прізвище — Мендель, Губерт Мендель, — різко, але майже пошепки назвався нежданий гість.

— Я знаю вас, сер, — відповів Тальяферо.

Ім’я Менделя було добре відоме серед астрономів. Цей видатний вчений посідав одне з чільних місць у Всесвітньому Астрономічному Бюро. Тут, на Конвенті, Мендель очолював секцію Астронавтики.

Лише тепер Тальяферо раптом збагнув, що це той самий Мендель, якому Вільєрс, коли вірити його словам, демонстрував свій метод трансференції маси. Згадка про Вільєрса розвіяла рештки сонливості Тальяферо.

— Доктор Едвард Тальяферо? — перебив його думки Мендель.

— Так, це я.

— Прошу одягнутися і йти за мною. Справа дуже важлива. Вона стосується нашого спільного знайомого.

— Доктора Вільєрса?

Очі Менделя якось дивно виблискували. Під зовсім безбарвними віями вони, здавалося, були зовсім не захищеними. Брови теж ледь вирізнялися. Тонке шовковисте волосся облямовувало обличчя цього сорокарічного чоловіка.

— Чому ви назвали Вільєрса? — запитав він.

— Вільєрс згадував вас учора ввечері. Ніхто інший не може бути нашим спільним знайомим.

Мендель кивнув, зачекав, поки Тальяферо одягнувся і, повернувшись, рушив перший. Райгер та Каунас ждали їх у номері на поверх вище. Очі Каунаса були червоні, й він здавався вкрай занепокоєним. Райгер курив сигарету, нервово пихкаючи димом.

— Ми знову разом. Може, продовжимо вечірку? — спробував пожартувати Тальяферо, але його ніхто не підтримав.

Він сів, і всі троє обмінялися запитливими поглядами. Райгер знизав плечима.

Мендель мовчки міряв кроками кімнату, тримаючи руки в кишенях.

— Насамперед, джентльмени, прошу вибачити, що потурбував вас у таку пору, — врешті озвався він. — Я мусив це зробити. Наш товариш Ромеро Вільєрс помер. Десь із годину тому його тіло забрали з готелю. Медики встановили, що не витримало хворе серце.

Запала приголомшлива тиша. Райгерова рука з сигаретою завмерла на півдорозі до уст, а тоді поволі опала додолу, так і не завершивши своєї мандрівки.

— Бідолаха, — вихопилась у Тальяферо.

— Це жахливо, — охриплим голосом обізвався Каунас. — Вільєрс був… — повів далі він, проте голос не слухався його.

Райгер пересмикнув плечима:

— Справді, Вільєрс мав хворе серце. Тут нічого не вдієш.

— Так, але є ще одна дрібничка, — досить спокійно зауважив Мендель. — Треба дещо повернути.

— Що ви маєте на увазі? — гостро запитав Райгер.

Однак Мендель не звернув на нього уваги:

— Коли ви бачили його востаннє? — спитав.

Йому відповів Тальяферо:

— Вчора увечері. То було щось на зразок вечірки. Ми зібралися разом уперше за останні десять років. Мені незручно це говорити, але зустріч не дала нам втіхи. Вільєрс вважав, що має якісь причини гніватись на нас, і не приховував цього.

— Коли саме це було?

— Вперше близько дев’ятої.

— Вперше?

— Ми бачилися з ним іще раз.

Каунас, здавалося, був стривожений:

— Вільєрс пішов від нас роздратований, і ми просто не могли залишити його в такому стані. Ми сподівалися порозумітись, не хотіли, щоб товариські стосунки отак враз урвались. Тому спустились до нього і…

Але Мендель уже не слухав.

— Ви всі були в його кімнаті?

— Так, — здивовано відповів Каунас.

— Коли саме це було?

— Здається, близько одинадцятої.

Він запитливо глянув на товаришів. Тальяферо ствердно кивнув.

— І скільки ви там пробули?

— Дві хвилини, — встряв у розмову Райгер. — Вільєрс витурив нас зараз же, заявивши, що ми прийшли по його доповідь. — Райгер помовчав, сподіваючись, що Мендель спробує з’ясувати, про яку доповідь ідеться, але той не озивався, і Райгер вів далі: — Я думаю, він тримав її під подушкою. В усякому разі, він лежав упоперек подушки, коли кричав, щоб ми забиралися геть.

— Саме тоді стан Вільєрса, мабуть, і почав катастрофічно погіршуватись, — майже пошепки висловив припущення Каунас.

— Ні, не тоді, — відрубав Мендель і додав: — Певно, ви всі залишили там відбитки своїх пальців.

— Можливо, — майже в тон йому відповів Тальяферо. Пошана до Менделя як до видатного вченого почала відходити на задній план, поступаючись місцем звичайному роздратуванню. Що б там не казав цей Мендель, але ж була лише четверта година ранку. І Тальяферо провадив у тому ж тоні: — Сподіваюсь, ви вже з’ясували все, що вас цікавило?

— Річ у тім, — правив своєї Мендель, — що тепер ідеться не про сам факт смерті Вільєрса, а про дуже важливу справу, безпосередньо з ним пов’язану. Доповідь Вільєрса, віддруковану, наскільки я знаю, тільки в одному примірнику, знайдено засунутою у настільну запальничку і від неї лишилось кілька клаптів. Я не читав і навіть ніколи не бачив доповіді, але знаю суть викладених там положень і готовий у разі потреби заприсягтися в суді: рештки спалених аркушиків — не що інше, як Вільєрсова доповідь, підготовлена до виступу на Конвенті. Ви маєте якісь сумніви, докторе Райгер?

Райгер похмуро осміхнувся.

— Сумніваюся, що Вільєрс міг зробити якесь відкриття. На мою думку, сер, це був звичайнісінький маніяк. Десять довгих років він був в’язнем Землі і зрештою його хвороблива уява сплодила думку про можливість миттєвого переміщення в просторі. У цьому він вбачав свій порятунок. Можливо, тільки ця надія і втримувала його на світі. Він навіть інсценував експеримент, що мав довести правильність його теорії. Ні, я зовсім не хочу сказати, що це умисне шахрайство. Ні, мабуть, він був цілком щирий, але це була щирість божевільного. А вчорашній вечір став кульмінаційним моментом. Він прийшов у нашу кімнату-в душі ненавидячи нас за те, що ми не були позбавлені, як він, змоги працювати у космосі — і втішався своїм уявним тріумфом після доповіді на Конвенті. Думкою про цей день він жив усі останні десять років. Але розмова так збурила його психіку, що на якийсь час до нього повернувся здоровий глузд. Він раптом усвідомив, що не може виступити на Конвенті, — йому просто ні з чим виступати. І тут його охопив відчай, що й призвів до катастрофи, — не витримало хворе серце.

Перейти на страницу:

Іваниченко Юрій читать все книги автора по порядку

Іваниченко Юрій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 отзывы

Отзывы читателей о книге Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84, автор: Іваниченко Юрій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*