Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій (лучшие книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗
Урядова “Жорнал ді Ангола” так оцінила роботу одного з центрів: “Створений в м. Лубанго за допомогою СРСР центр професійного навчання є одним з кращих у країні. За п’ять років він підготував понад 95 % спеціалістів для сільського господарства, серед яких — механіки, зварники, трактористи, токарі”.
Пізніше ми зустрілися з радянськими викладачами, які працювали в цьому учбовому закладі. Їхній керівник В. П. Кропивницький розповів, за яких складних умов їм доводиться навчати. Люди приходять з дуже низькою підготовкою. Паралельно з заняттями по спеціальності доводиться “підтягувати” їх загальноосвітній рівень. Багато уваги надається й виховній роботі. Адже ніколи раніше в школах Анголи вона не проводилась. З великим бажанням діти вивчають російську мову, дивляться наші фільми. Радянські викладачі організовують тематичні вечори, диспути, політінформації. Спільно з ангольськими викладачами засновано музей радянсько-ангольської дружби. Експозиція музею розповідає про важливі етапи революційної боротьби ангольського народу, розкриває багатогранність співробітництва з СРСР. Чимало експонатів виготовлено руками учнів.
У провінції Уїла, де розмістився учбовий заклад, часом з’являються банди унітовців. Дехто з учнів, які їдуть додому на канікули, не повертаються до навчання. Їх убивають або залякують. Кожен фахівець сільського господарства зараз на вагу золота. От і летять в них кулі ворогів, які прагнуть завдати втрат основній галузі економіки, де зайнято близько вісімдесяти відсотків всього працездатного населення.
У країні розпочато роботу по оновленню села. Вже діють десятки кооперативів. Спеціалісти з Узбекистану працюють разом з ангольськими селянами на полях бавовнику, в’єтнамці допомагають вирощувати рис, болгари — кукурудзу та овочі, кубинці — цукрову тростину. Все більше радянських тракторів та інших сільськогосподарських машин з’являється на полях кооперативів.
У НРА хороші можливості для розвитку промисловості. Націоналізовано підприємства, які раніше належали іноземним власникам. Добуваються нафта, діаманти, залізна і мідна руди. Випускаються рибні та фруктові консерви, тканини, взуття, цемент, нафтопродукти… І скрізь проблема номер один — нестача кваліфікованих кадрів. До того ж обладнання на підприємствах спрацювалося, потребує ремонту, однак західні країни, які раніше поставляли його, відмовляються продавати запасні частини.
Успіхи Анголи були б вагомішими, коли б не агресивні дії ЮАР, яка з 1976 року веде неоголошену війну проти НРА. Окуповано значну територію південних провінцій країни. На совісті окупантів зруйновані міста і життя тисяч людей. Расисти застосовують хімічну зброю, зокрема високотоксичні отруйні речовини нервово-паралітичної дії і найсучасніші вибухові речовини, здебільшого американського виробництва.
Водночас з ЮАР активізують (це стало закономірністю) свої дії банди контрреволюційної організації УНІТА. Наслідких їхньої “діяльності” особливо помітні в південних та східних районах країни. Зруйновані селища, спалені школи й лікарні, висаджені в повітря мости та підприємства, трупи ні в чому не винних людей.
Якось бандити напали на шахтарське селище Кафунфо в північно-східній частині провінції Лунда-Норт. Вони вбили двох іноземних спеціалістів з Філіппін і Островів Зеленого Мису, а шістдесят два чоловіки погнали в джунглі. Серед них португальці, англійці, філіппінці. Не забули бандити прихопити з собою й кілька ящиків діамантів. Почерк унітовців відомий. Подібну акцію вони провели раніше проти спеціалістів з ЧССР, які працювали на підприємствах по виробництву паперу. Не встигло улягтися обурення друзів Анголи, як світ облетіла нова трагічна звістка про злочини терористів, що пройшли навчання в ЮАР: висаджено в повітря будинок, де мешкали родини кубинських лікарів, викладачів, будівельників. Сталося це суботнього дня, коли всі були вдома. Картина була жахлива! Мета цих акцій зрозуміла: залякати іноземних фахівців, примусити їх відмовитися від допомоги молодій державі.
Не обмежуючись у своїй злочинній діяльності диверсіями, грабіжництвом та вбивствами мирних жителів, унітовці завдають Анголі великих збитків, розкрадаючи її природні скарби. Як сповіщає журнал “Ефрікен бізнес”, в УНІТА створено спеціальні загони, які ведуть хижацьку вирубку тукового дерева на південному сході провінції Квандо-Кубанго і через Намібію переправляють його в ЮАР. Прибутки від награбованого сягають величезних сум. Так само й завдяки контрабандному вивозу ангельських діамантів і слонової кістки.
Наскоки бандитів з УНІТА не лишаються безкарними. Завдяки успішним операціям урядових військ лави зрадників відчутно рідшають.
Ангольські товариші з міністерства планування запропонували нам відвідати сільськогосподарський кооператив, розташований у провінції Бенго, за сорок вісім кілометрів від Луанди. І ось лютневого ранку ми вирушили в дорогу.
Зосталася за спиною Луанда. Асфальтована дорога бігла саваною, обабіч — то групами, то поодинці — росли могутні баобаби, дивовижної форми кактуси, схожі на парасольки акації. Внизу, під деревами, стелився пишнобарвний килим з квітів.
Скоро ми наблизилися до мосту через річку Ріо Бенго.
— Це історичне місце, — мовив супроводжуючий нас працівник міністерства планування товариш Фрейра. — Пропоную зробити тут коротку зупинку.
Ми зійшли на пагорб, і перед нами відкрилася широка, залита зеленню долина, перетнута стрічкою дороги.
— Саме тут, — продовжив Фрейра, — було завдано нищівної поразки контрреволюційним бандам ФНЛА, які рвалися до столиці. На цьому місті, де ми з вдми стоїмо, була артилерійська позиція. Трохи далі стояли стрілкові підрозділи. Бандити йшли зухвало, їх було це менше тридцяти тисяч. Вони були добре озброєні, з бронемашинами та артилерією. За командирів у них були кадрові військові з Португалії, інших країн НАТО. Та нам перевагу дала раптовість. Ворог не встиг отямитися, коли ми накрили його щільним вогнем. Потім в атаку пішла піхота. Гуркіт пострілів був таким сильним, що його чули в Луандо. Після того бою організація ФНЛА практично припинила своє існування. Нашу революцію було врятовано.
Ми з увагою слухали запальну розповідь Фрейри і не помітили, як опинилися в оточенні цікавої дітвори з сусіднього селища. Дівчатка-підлітки тримали за спинами своїх маленьких братів і сестер, трохи більші чіплялися за руки. Нас дивувало, що серед дітей не чути було ні крику, ні плачу, ні гучного слова. Вони тільки роздивлялися нас чорними очима, зрідка перешіптувались і шморгали носами.
Наша мандрівка продовжувалась. За мостом автомобіль повернув ліворуч і покотився рівною, мов стіл, долилиною. З’явилися поодинокі хижі, збудовані з підручного матеріалу — глина та пруття. При дорозі лежали призначені на продаж купки огірків, солодкого перцю, плодів папайї, бананів.
— Красива дорога, — сказав хтось.
— Красива, — підтвердив Фрейра, — але й дуже небезпечна: бандити чаето влаштовують тут засідки.
Всі враз принишкли, а Фрейра раптом рішуче змінив тему розмови:
— А хочете почути про наші звичаї, побут різних племен?
Ми радо погодились.
— У нас багато, наприклад, стародавніх весільних обрядів. У племені баконго, за звичаєм, жінку шукає не сам наречений, а його дядько. Підібравши для небожа наречену, він приходить до неї в дім, і, звертаючись до батьків нареченої, промовляє традиційну фразу: “У вас є курка, а в нае — півень. Щоб курка неслася, їй потрібен півень”.
У племені авімбунду юнак сам знаходить собі наречену. Про свій вибір він ставить до відома батька чи дядька і, коли на те їхня згода, освідчується дівчині. Якщо сторони домовилися про шлюб, визначається розмір шлюбного викупу, яку наречений мусить виплатити на користь родини дівчини. Як правило, за дівчину з освітою платять більше. Шлюбний викуп може даватися грошима, та частіше складається з кількох голів худоби, шматка тканини або діжечки пальмової олії. Половину належної виплати наречений повинен віддати під час урочистих заручин. Потім юнак зобов’язаний збудувати дім для майбутньої сім’ї, зорати і засіяти поле, виростити і зібрати врожай, приготувати нареченій весільне вбрання. Коли все це буде виконано, призначається день весілля.
