Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
— Припустімо, але чому ви звертаєтеся до зовсім незнайомої людини? — підозріло запитав я.
— Відразу видно, що у вас немає досвіду! — захихотів старий. — Невже ви гадаєте, що я вибрав би якогось іспанця, який буцімто має в цьому місті якісь невідомі мені зв’язки? Що ж до моєї непоінформованості, юначе, то я навчився розпізнавати людей з першого погляду. Я знаю вас, можливо, краще, ніж ви самі. До речі, те, що ви до нестями закохані у цю свою дівчину там, в Англії, для мене вже достатня рекомендація, бо інакше ви б наробили дурниць, які могли б поставити в скрутне становище і вас, і мене. Ага! Угадав!
— Звідки ви знаєте?.. — почав я і осікся.
— Звідки? Та дуже просто! Ваші чоботи зшиті в Англії. Я бачив такі, коли був у вашій країні. Ваша вимова теж має хоча й слабкий, але англійський акцент, і ви двічі вставляли англійські слова, коли не могли підшукати іспанських. Що ж до дівчини, то хіба на вашому пальці не жіноча обручка? Крім того, коли я розповідав про наших дам, це вас не дуже зацікавило, а якби ваше серце було вільне, ви при своєму віці поставилися б до моїх слів інакше. Ця дівчина, напевне, висока і світловолоса? Я так і думав! Я давно помітив, що чоловіки і жінки тягнуться до своєї протилежності: брюнети — до блондинок і навпаки. Зрозуміло, це правило не без винятків, але зараз я вгадав!
— Ви дуже проникливі, сеньйоре.
— О ні, справа тут у практиці, і ви в цьому переконаєтеся, коли пробудете зі мною хоча б рік. Утім, схоже, ви не маєте наміру так довго затримуватися в Севільї. Очевидно, ви прибули сюди з якоюсь метою і хочете корисно провести час, поки її не досягнете. Отже, ви пристаєте на мою пропозицію?
— Я хотів би цього.
— Чудово. Але перш ніж ми домовимося про умови, маю вам дещо сказати. Я не хочу, щоб ви грали при мені роль аптекарського учня: для всіх ви будете моїм племінником, котрий прибув з-за кордону для вивчення медицини. Звичайно, ви мені допомагатимете, але це не все. Ви маєте влитися в життя Севільї, спостерігати за потрібними мені людьми і крапля за краплею, там — словом, там — натяком і сотнями інших способів, які я вам підкажу, лити воду на мого, а заразом і на свого млина. Ви маєте бути блискучим і дотепним або, навпаки, суворим і поважним, як я скажу; вам доведеться пустити в хід усі ваші особисті якості і здібності, бо інакше з моїми клієнтами діло не піде. З ідальго ви повинні говорити про поєдинки, з дамами про любов, але боронь боже вас вплутатися самому в ці тенета — тоді вам не уникнути халепи. І найголовніше, — при цих словах обличчя старого змінилося, стало суворим, майже жорстоким, — найголовніше, юначе, не здумайте обдурити моє довір’я або довір’я моїх клієнтів. Ви можете мені не вірити в усьому іншому, діло ваше, але я прошу вас заради вашого ж власного блага повірити мені на слово: якщо ви зрадите мене, ви помрете, навіть не від моєї руки. Така моя умова, можете пристати на неї або відкинути її. Але навіть якщо ви відмовитеся, а потім де-небудь розбовкаєте про те, що тут почули, навіть тоді вас рано чи пізно спіткає неждана кара. Ви мене зрозуміли?
— Зрозумів. Я мовчатиму заради власного блага.
— Юний сеньйоре, ви мені подобаєтеся дедалі більше і більше! Якби ви сказали, що мовчатимете, бо я вам довірився, я б вам не повірив, адже ви б подумали нишком, що секрети, які довіряють з такою легкістю, не варто берегти. Але якщо ви зрозуміли, що за розголошування таємниці вас спіткає раптова і жорстока смерть, — це вже інша справа! Отже, ви згодні?
— Згоден.
— Чудово. Ваші речі в готелі? Зараз я пошлю носильників; вони оплатять ваш рахунок і все принесуть сюди. Вам самим іти туди немає чого, племіннику. Давайте краще посидимо і вип’ємо ще по скляночці! Що швидше ми заприязнимося, племіннику, то краще.
Отак я познайомився з моїм добродійником, сеньйором Андресом де Фонсекою, найдивнішою людиною, яку я будь-коли бачив.
Може, читач подумає, що я втрапив у сильце спритного шахрая, який заради своїх темних оборудок залучив мене, зеленця, в злочинні і згубні справи. Але насправді все вийшло зовсім не так, і це, мабуть, найдивніше у всій цій неймовірній історії. Кожне слово Андреса де Фонсеки виявилося істинною правдою.
Він був джентльменом із неабиякими здібностями, проте дивак: якесь горе, що уразило його багато років тому, наклало на нього свій відбиток. Я не знаю, хто навчав його медицини, якщо він узагалі хоч колись її вивчав, але він був блискучим знавцем людської душі, особливо жіночої. Він багато подорожував, чимало бачив на своєму віку і мав чудову пам’ять. У якомусь сенсі він був просто знахарем, але його знахарство ніколи не оберталося безглуздим шарлатанством. Правда, він стриг дурнів і навіть займався астрологією, заробляючи гроші на забобонах, але одночасно Андрес де Фонсека зробив чимало добрих справ без жодної винагороди. Він міг узяти з багатої пані десять золотих песо за фарбу для волосся і водночас абсолютно безкоштовно няньчитися з якою-небудь бідною дівчиною, що вскочила в халепу. Мало того: після одужання він сам підшукував їй пристойне місце! Він знав усі таємниці Севільї, але ніколи не намагався ними торгувати, вважаючи, що це не окупається. Андрес де Фонсека вважав себе неабияким пройдисвітом, а насправді був людиною найчеснішої душі.
Що ж до мене, то я почувався поруч із ним вільним і щасливим, наскільки це було можливо в моєму стані. Незабаром я ввійшов у свою роль і виконував її чудово. Мене представляли як племінника старого Фонсеки, який практикувався під керівництвом свого дядька, багатого лікаря, щоб згодом посісти його місце. Це в поєднанні з моєю зовнішністю і манерами відкрило мені доступ до найбагатших родин Севільї. Грошей у мене було вдосталь, і я міг жити розкошуючи; утім, незабаром з’ясувалося, що в справах я розбираюся не гірше, ніж у насолодах. Дедалі частіше і частіше серед веселого балу або під час карнавалу до мене наближалася то одна, то інша дама і нишком питала, чи не погодиться дон Андрес де Фонсека прийняти її наодинці у вельми важливій справі; у відповідь я призначав час і місце побачення. Якби не я, усі ці клієнтки були б для нас втрачені, адже більшість не змогли б інакше подолати свою сором’язливість.
Точнісінько так само мене частенько брав під руку який-не-будь чепурун і просив сприяння у найрізноманітніших справах — у любовних, фінансових, а то і в справі честі. Тоді я вів його простісінько до нашого старовинного будинку, де сидів і писав, одягнений в оксамитову мантію, дон Андрес, схожий на якогось нічного павука, що розкидав свою павутину, бо значну частину наших справ ми вершили вночі. Тут же будь-яке питання вирішувалося на обопільне задоволення із чималою вигодою для мого господаря!
Поступово я набув репутації молодика, який, попри свою молодість, вирізняється неабиякою розсудливістю, ніколи не говорить про те, що почув, не ловиться на сварки, не п’є, не захоплюється азартними іграми і нікому не видає ні своїх, ні чужих секретів; жодна із близько знайомих мені чарівних дам не могла похвалитися, що стала повірницею моїх таємниць. Так само стало відомо, що я й сам — досить умілий лікар, і знатні жінки Севільї подейкували, що ніхто не може зрівнятися з племінником старого Фонсеки в мистецтві видалення плям зі шкіри або фарбування волосся, а, як відомо, лише це вже варте цілого багатства. Не дивно, що клієнтки почали дедалі частіше і частіше звертатися саме до мене. Отож справи наші йшли так добре, що за півроку своєї служби я збільшив майже на третину доходи від нашої і без того досить широкої практики, водночас перебравши на свої плечі чимало клопотів.
Це було дивне життя, і якби я описав усе, що мені довелося взнати і почути, вийшла б добірка неймовірних історій, але до моєї оповіді вона не має ніякого відношення.
Розділ VIII
ДРУГА ЗУСТРІЧ
Хтось може подумати, що. за такого життя я зовсім забув про мету свого приїзду до Севільї. Але це не так. Щойно влаштувавшись у будинку Андреса де Фонсеки, я почав якомога обережніше розпитувати про де Гарсіа, проте без щонайменших результатів. Отож я переконався, що у мене досить слабкі шанси відшукати де Гарсіа в Севільї. Правда, він говорив у Ярмуті, що буцімто збирався саме сюди, проте його корабель не з’являвся ні в Кадісі, ні на Гвадалквівірі, та й узагалі людина, що вчинила вбивство в Англії, навряд чи стане розповідати про те, куди вона дійсно прямує. Проте я уперто продовжував пошуки.
