Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Прочие приключения » Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (бесплатная регистрация книга .txt) 📗

Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (бесплатная регистрация книга .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (бесплатная регистрация книга .txt) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Шукачі поклали шерифа на ліжко й мовчки ззирнулися. За тих кілька хвилин вони всі зрозуміли, що на долину насунуло щось жахливе. Серед шукачів, які заносили шерифа, був і ковбой Джім. Не сказавши ні слова, він разом з іншими вийшов з кімнати.

Док оглянув пораненого. Пальці йому ледь тремтіли. Він розстебнув пасок і ножицями розрізав одяг. До кімнати тихо зайшла Доротея і взялася помагати йому. Куля влучила в шерифську зірку, прогнула її і пішла навскоси в тіло. Сорочка й зірка були геть у крові.

Док відслонив рану.

— Він ще живий? — спитав хтось із шукачів.

— Ще живий, — відповів Док, і голос йому надломився.

— А є якась надія? — спитала Доротея.

Він не відповів, тільки глянув на неї так сумно, що на очі їй набігли сльози.

Док погладив її по голові. Обличчя його поволі набувало живих барв.

— Як це взагалі сталося? І хто то був? — запитав хтось із чоловіків.

Другий хотів щось відповісти, але Док перебив його:

— Мерщій принесіть сюди стіл. Навіть два зсуньте докупи, І поможете мені покласти на них Бренкера.

Зайшов Ларрі. В очах у нього й досі світився переляк.

— А ти піди глянь, чи Бренкер устиг дома попоїсти, чи ні. Тільки добре дивися.

Ларрі не встиг навіть глянути на пораненого, як Док виштовхав його в двері.

— Хтось нехай поїде до Мура. Негайно! І принесіть окропу!..

Він запалив усіх своєю діловитістю. В кімнаті раптом запахло ефіром і хлороформом. Прибіг засапаний Ларрі й доповів:

— Він нічого не їв, анічогісінько, все стоїть ціле. Що з ним, Доку? Господи боже, він же… — Ларрі не зважився вимовити останнього слова.

— А тепер мовчіть, щоб я більш нічого не чув, — звелів Док.

Він обернувся до Доротеї, що безсило опустилася на стілець, її блакитна шовкова сукня була заплямлена кров’ю, руки тремтіли. Вона втупила поперед себе каламутні очі. В уяві їй знову постала страшна картина. Док підійшов і лагідно торкнувся її чола.

— Іди й скажи, щоб несли воду й позамикали двері,— тихо мовив він. — Хай пустять лише Мура й Слейтера. Тримайся, Доро.

Доротея пішла і зробила все, що сказав Док. Мимохідь вона помітила, що в шарварку вкрадено касу з дрібними грішми й шухляду з-під прилавка, але відразу про те забула.

Док узявся до роботи. В кімнаті лишилися Ларрі і ще один чоловік.

А в долині люди сиділи в наметах, у халабудах із гофрованої бляхи чи й просто неба і шепотілися. Страшна звістка облетіла вже весь табір. Боєр теж замкнув свій заклад. Ті, що жили при вулиці, почули дрібний цокіт копит і здогадалися, що то Гол Слейтер поскакав до Дока. Тієї ночі не один згадав про добровільну охорону й подумав, що, либонь, треба було слухатись Гола Слейтера. Дехто підраховував свій здобуток і намірявся найближчими днями тікати геть. Але тільки у великому гурті. Бо коли ж то прибуде новий шериф?

Гол Слейтер і Мур вступили до кімнати, де лежав Бренкер, як Док уже перев’язував рану. Той, хто побачив би тепер Гола, злякався б: він скидався на тигра в клітці. Разом із ними приїхав і другий помічник шерифа, молодий ірландець.

— Ти його виходиш? — запитав Дока Мур.

Він був блідий, дарма що аж упрів від швидкої їзди.

Док мовчки мив руки, І аж по хвилі здвигнув плечима.

— Якщо навіть пощастить виходити — бо в нього залізне здоров’я, — то навряд чи він стане такий, як був. Зірка відвернула кулю вбік, добре й те, що він нічого не їв… але на коня він уже, мабуть, ніколи не сяде. Та що про це думати, нам треба поговорити про інше.

Мур узяв шерифову сорочку, оглянув погнуту зірку й повільно поклав назад. Гол Слейтер стояв коло столу і дивився па Бренкера, що лежав як мертвий.

— Він утратив багато крові, — мовив Док і відчинив вікно.

— Погасіть світло! — суворо наказав Гол Слейтер.

Вони вмент збагнули, що він мав на гадці: не треба виставляти себе на приціл. Ларрі й Мур погасили всі три лампи. В кімнату війнуло свіжим нічним повітрям. Якусь хвилину вони мовчали. Потім Гол зачинив вікно і завісив його ковдрою. Ларрі знову засвітив дві лампи. Вони обережно перенесли шерифа на ліжко.

— Ну, а тепер розповідай, Доку, — мовив Гол Слейтер і присунув собі стільця.

Доротея оглянулась по кімнаті і хотіла саме піти з Ларрі по стільці, коли в двері хтось затарабанив. Доротея схопила лампу, проте Гол випередив її і сторожко, мов яструб, подався до сіней.

Мур із Доротеєю рушили за ним. Знову почувся стукіт. Слейтер відставив лампу, відштовхнув Доротею, крутнув ключа і рвучко відчинив двері. Перед ним стояв Гай Джілберт, а трохи далі — Маррі.

Вони мовчки ввійшли й привіталися з усіма за руку.

— Розраховуй і на мене, — просто сказав Гай Слейтерові.

У Доротеї затремтіли щоки. Вона всякого набачилася в цьому краю та ще й у такі скажені часи, і горло їй здушив страх за цих двох сміливців, які тепер стали ще дорожчі її серцю. Адже підступ і хитрощі нищать найкращих людей. Це видно на прикладі Бренкера. їй раптом здалося, що Гол Слейтер і Гай Джілберт прощаються — такі відверті, дужі, стрункі, мов ялини в лісі…

— Я їм не дам спуску, Гаю, — твердо й суворо сказав Гол Слейтер. — Людина має боронити здобуте.

— Таких, що думають, як ми, чимало знайдеться, Голе.

Гол Слейтер спохмурнів і замислився. Здавалося, Гаєві слова не дуже його переконали.

— Бренкер помер? — глухо спитав Гай.

Слейтер і Мур похитали головою, а тоді всі разом пішли до кімнати. Док подав руку Гаєві та Маррі й почав оповідати.

— Отакий я нездогадливий… але тепер уже пізно, дарма собі докоряти. Та й хто б про таке подумав? Віднині треба до всього бути готовим.

Коли Гай почув, як Берт, щоб приманити шерифа, вчинив бешкет і як повівся з Доком;1 він зблід і опустив голову, щоб ніхто не бачив його сорому.

Вислухавши Дока, Гол Слейтер сказав:

— Ми не можемо кидатися в погоню за вбивцями, бо тут найближчими днями буде потрібна кожна людина. Кожна, що відверто стане на наш бік.

— Справжні вбивці сидять у Боєровій кімнаті, — сповільна мовив Гай, висловивши думку всіх.

Слейтер і Мур з’ясували ще деякі подробиці, тоді почали радитись.

— Ми сьогодні ж таки вночі зберемо якнайбільше людей і вдосвіта оточимо їхній намет, — запропонував Гол Слейтер.

— І чого ти цим доможешся, Голе? — спитав Мур. — Тільки ще одної бійки. І якщо ти вцілієш, то тебе ж таки, Слейтера, ще й притягнуть до відповідальності. Хіба ні? Собі ж нашкодиш, коли будеш пертися пробоєм.

Гол Слейтер заскреготав зубами і так стиснув кулаки на колінах, що аж нігті побіліли.

— Та й не збереш ти людей, — понуро зауважив Док.

Гай Джілберт теж кивнув головою.

— То що ж, махнути на все рукою? — спитав Слейтер по хвилі. Він не міг придумати ніякої ради. Нарешті сказав: — Тоді я завтра вранці сам до них піду.

Мур заперечив, проте Гола нічим уже не можна було переконати.

— Не беріть хоч зброї з собою, — тихо мовила Доротея.

Гол наморщив лоба.

— Ми підемо вдвох, Голе, — запропонував Мур.

— Утрьох, — додав Гай Джілберт.

Док випростався.

— Ні, хай ідуть Гол із Семом. Либонь, щось і поможе, але хай говорить Сем. Вони не зважаться так просто без ніякої приключки вас перестріляти — хоч ви їм тепер, як сіль в оці. А ви, Гаю, не йдіть. Там ваш брат. Певне, дійшло б до сварки… Нащо їм давати привід? Бандити тільки на це й чекають.

Вони ще з півгодини обмірковували, що робити далі, тоді розійшлися. Ларрі з ірландцем мали до ранку патрулювати долину. Гол Слейтер пішов до шерифової канцелярії. Семюел Мур вернувся в свій табір. Гай Джілберт і Маррі постелилися в сусідній кімнатці, а Док прилаштувався коло ліжка пораненого.

Доротея, випустивши гостей, вернулася й сіла біля Дока. Ноги в неї були наче оловом налиті.

— Доку, — мовила вона тихо. — Може, поїдемо звідси? Кинемо все, як є. Я вже стара, і ти не молодий. Нам уже не до снаги таке життя. Як ти гадаєш? Я дуже боюся.

Док лагідно поклав руку їй на плече й похитав головою.

— Ні, Доро, ми тут будемо потрібні. Я і ця хата. Це ж бо захисток для Гола й Гая. Але тобі можна їхати.

Перейти на страницу:

Фелькнер Бенно читать все книги автора по порядку

Фелькнер Бенно - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Долина Гнівного потоку отзывы

Отзывы читателей о книге Долина Гнівного потоку, автор: Фелькнер Бенно. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*