І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Як важко прокидатися тобі, Моніко, від безтурботного сну юності, в яких муках народжується твоя нова душа, бо ні до кого тобі звернутися за порадою. Хіба до Франсуа? Та чи матиме він час навести лад у твоїй дурненькій дівочій голові? Пожартує, як завжди, і все…
Проте Моніка звернулась до Франсуа. І він, на її подив, цього разу не жартував. Події розгорталися так, що Моніці здавалося, ніби на далекому обрії з'явилася рожева смуга, яка віщує прихід сонячного дня після довгої тривожної ночі.
А може, саме Людвіна і має привезти якісь важливі вісті? Адже її прислали ті, хто керує всіма макі. Франсуа, звичайно, їй про це не говорив, але вона не дитина і сама здогадується: досить було сказати «кузині» номер поїзда із зброєю і час його відходу з Бонвіля, і ешелон пішов під укіс — Людвіна негайно повідомила про це кого слід. А зараз вона везе якісь важливі вказівки їм. Франсуа, може, й знає, в чому річ, але він все ще вважає Моніку за дівчинку. Скільки раз вона просилася на якусь важку операцію, а він тільки посміхається і каже, що вона вже зробила навіть більше, ніж він сподівався. І про Генріха, здається, зовсім змінив думку. Він уже не закликає її до обережності, а одного разу недвозначно натякнув, що і серед німців є багато антифашистів. Ні, не треба зараз думати ні про Генріха, ні про те, з яким дорученням їде Людвіна. Лише пильнувати, щоб усе вийшло гаразд. Он уже гудок паровоза. Треба прискорити ходу, щоб бути на вокзалі саме в час приходу поїзда.
Моніка виходить на перон і, не звертаючи уваги на гестапівців, які тут вештаються, підходить до газетного кіоска, розташованого ліворуч від головного входу у вокзал. Купивши газету, вона бере з прилавка номер ілюстрованого журналу і уважно розглядає вміщені на останніх сторінках моди до весняного сезону.
Поїзд зупинився. Їй треба зробити вигляд, що вона з жіночою цікавістю оглядає туалети дам, міряючи кожну з ніг до голови очима. Але в якому ж вагоні Людвіна? Ага, ось у вікні третього від кінця поїзда промайнуло її обличчя. Ось Людвіна виходить. На ній світле пухнасте пальто модного крою і чорний маленький капелюшок, що так чудово відтіняє золотисте волосся. Справжня елегантна дама, нікому й на думку не спаде. Боже, що це?!
Моніка майже затуляє обличчя сторінками розгорнутого ілюстрованого журналу і поверх них дивиться на Людвіну.
Так, сталося!.. Один гестапівець праворуч, один ліворуч, третій позаду. Людвіну заарештовано! Чи побачив це Франсуа? А коли побачив, чому не кинувся на допомогу?
Моніка робить крок уперед і зустрічає суворий, застережливий погляд. У супроводі гестапівців Людвіна зникає в дверях одного з службових ходів до вокзалу.
У Моніки вистачило сил не скрикнути і не поворухнутися, коли повз неї проводили заарештовану, але в очах її все пішло обертом. Дівчина мусила притулитися до стінки газетного кіоска, щоб не впасти.
— Іди додому і не роби дурниць! — ніби відкілясь здалеку долинув до її слуху сердитий шепіт Франсуа.
Моніка повернулася і поволі пішла з перону. Біля самого готелю її наздогнав Франсуа.
— Я зайду з чорного ходу, — кинув він, не спиняючись, і зник у воротях, що вели на подвір'я.
Все, що сталося, здавалось Моніці страшним сном. Ось зараз вона зайде у свою кімнату, у свою маленьку фортецю, і видовисько страшного кошмару зникне. Але ні, це правда, — на стільці сидить Франсуа, і обличчя в нього бліде, змарніле.
— Франсуа! — вихопилося у дівчини. — Невже ми не можемо врятувати Людвіну? Адже нас багато! Наскочити на гестапо, відбити її!
Франсуа гірко посміхнувся:
— Я саме й зайшов до тебе, щоб попередити: жодного необережного жесту, кроку, погляду. Арешт Людвіни може бути випадковим, але не виключено й те, що вони натрапили на сліди нашого зв'язку з Бонвілем. Отже, треба бути готовим до всього. Переглянь всі свої папери і взагалі всі свої речі. Пам'ятай — кожна дрібничка може спричинитися до серйозних наслідків. Ти знищила квиток, яким їхала до Бонвіля? Переглянь сумочку і ще раз перевір. Як мене знайти, ти знаєш — зв'язок і далі будемо підтримувати через прикажчика галантерейної крамнички. Якщо заберуть і мене, він знатиме, як діяти далі — я лишу йому інструкції. Проти тебе у них може бути лише два обвинувачення: твоя поїздка до Бонвіля і зустрічі зі мною. Зі мною зустрічі природні — я твій наречений. Що ж до Бонвіля… Ага, можеш теж послатися на мене: я, мовляв, ревнував, і ти поїхала до Бонвіля, щоб провести час наодинці з Гольдрінгом. Він це підтвердить, бо зовні так і було. До того ж, мені здається, він людина порядна. І передусім спокій! Лягай і відпочинь, забудь про все, що сталося.
— Але вони закатують Людвіну!
— Вони можуть закатувати Людвіну, мене, те… когось іншого. Але всіх вони не вб'ють. А ми знали, на що йшли, дівчинко, правда? Але це я тільки про всяк випадок. Я певен, що все буде гаразд. І я ще потанцюю на твоєму весіллі.
Моніка обхопила шию Франсуа руками і міцно його поцілувала.
— Це я теж про всяк випадок. За все, що ти для мене зробив. І… і я хочу, щоб ти знав — на мене ти можеш покластися!
— Я знаю… — голос Франсуа здригнувся.
Але мужність залишила Моніку, коли вона зосталася в кімнаті сама… Перед її очима стояло обличчя Людвіни, її струнка постать у модному пальті, а поруч зловісні фігури гестапівців. Невже не можна врятувати Людвіну, невже вона загине в руках катів?
Моніка відчула, як хвиля холоду пройшла по всьому її тілу. Ні, не можна так сидіти, треба діяти. Насамперед знищити всі листи, ще раз переглянути фото, перебрати все в сумочці. Ну от, маєте — вона купила у Бонвілі рогові шпильки, а їх загорнуто у рекламне оголошення місцевої крамнички. Франсуа мав рацію, коли твердив, що кожна дрібничка може спричинитися до серйозних неприємностей. Проїзний квиток до Бонвіля вона знищила. А втім, навіщо їй це приховувати? Можливо, її бачили в поїзді. Тоді як відповідати, коли її запитають, де вона зупинилася? У Генріха в номері. Той портьє в готелі дуже пильно оглянув її і, мабуть, запам'ятав. Можна буде послатися на нього. Треба попередити і самого Генріха, особливо, щоб він мовчав, що бачив її з «кузиною». Вона не пояснюватиме йому, що і як, а просто скаже, що кузину заарештували, коли та приїхала до неї, що це якесь непорозуміння… А що, коли попросити Генріха дізнатись про Людвіну у Міллера? Цілком природно, що вона клопочеться долею своєї родички…
Моніка вихором збігла у вестибюль, знову піднялася на другий поверх, і ту частину будинку, де була розташована кімната Гольдрінга, і, не вагаючись, постукала у двері.
— Що з вами, Моніко? Ви бліда, аж біла, а руки у вас, мов дві крижинки.
Генріх і сам зблід від неспокою, побачивши дівчину в такому стані. Моніка, не відповівши, впала на стілець. Гарячі долоні Генріха стискували її захололі пальці, вони здавалися такими надійними, ці міцні руки. Довіритись йому, сказати правду, він мусить їй допомогти врятувати Людвіну!
— Генріх, те, що ви зараз почуєте, я, можливо, і не маю права вам казати. Але я у безвиході. Заарештували кузину, яку ви бачили в Бонвілі. Тут, на вокзалі. Вона їхала до нас з мамою. Кожної хвилини можуть заарештувати й мене. Не питайте, чому і як, коли б це була моя таємниця, я б вам її звірила. Але я не можу сказати вам більше ніж сказала. І проте я звертаюся до вас за порадою. Що мені робити? Можете ви мені в чомусь допомогти?
Генріх стиснув пальці дівчини так, що вона мало не скрикнула.
— Я зроблю все можливе, Моніко. І не буду вас ні про що запитувати. Крім того, що допоможе мені орієнтуватися в справі. Але… в чому може запідозрити гестапо вас?
— Бонвіль і зустріч з кузиною, якщо вони дізналися про мою поїздку.
— Вони про поїздку знають. Але я запевнив Міллера, що ви їздили на побачення зі мною, і він, здається, повірив. Даруйте мені це зізнання. Але Міллер пов'язував вашу подорож з нападом макі на ешелон із зброєю, і я мусив..
Моніка густо почервоніла:
— Я вас розумію. Спасибі, Генріх! В разі чого, я можу послатися, що зупинилася у вас?
