Серця трьох - Лондон Джек (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
Проте таким суто чоловічим підходом до справи Генрі домігся лише мовчання, набагато напруженішого для всіх. Утім, обом жінкам це, здавалося, подобалося. Френк марно силкувався сказати щось таке, щоб послабити напруженість, а Генрі в розпачі звівся і, оголосивши, що піде оглянути місцевість, запропонував Королеві супроводжувати його. Він подав їй руку і допоміг звестися. Френк і Леонсія продовжували сидіти, зберігаючи затяте мовчання. Френк перший порушив його:
— Знаєте що, Леонсіє, я б залюбки відшльопав вас.
— А що я, власне, такого зробила? — зухвало спитала вона.
— Ніби ви не знаєте! Ви поводилися жахливо.
— Це ви поводилися жахливо! — тамуючи ридання, сказала вона, щоб тільки б не виявити жіночої слабкості. — Хто просив вас одружуватися з нею? Не ви ж витягли коротку соломину! Ну навіщо ви добровільно зв’язали себе, коли навіть ангел не зважився б на таке? Хіба я просила вас про це? У мене ледве серце не зупинилося, коли я почула, як ви сказали Генрі, що одружитеся з нею. Я ледве не зомліла. Ви навіть не порадилися зі мною. Але ж це за моєю пропозицією, аби врятувати вас від неї, вирішено було тягти соломинки, і мені анітрохи не соромно зізнатися, що я вчинила так, щоб ви залишилися зі мною. Генрі любить мене якось зовсім інакше, ніж ви. Та я ніколи й не кохала Генрі так, як кохаю вас, — кохаю навіть зараз, хай простить мені Господь!
Френк утратив самовладання. Він схопив її в обійми і міцно пригорнув до себе.
— І це в день вашого весілля! — з докором вирвалося в неї.
Френк негайно опустив руки.
— Ну що ви кажете, Леонсіє, та ще в таку хвилину! — сумно пробурмотів він.
— А чому б і ні? — скипіла вона. — Ви кохали мене. Ви дали мені це зрозуміти так ясно, що в мене не лишалося жодних сумнівів. І раптом ви з веселим і радісним виглядом одружилися з першою стрічною жінкою, що полонила вас своїм білим личком.
— Ви ревнуєте, — з докором сказав він, відчувши, як серце в нього підстрибнуло від щастя, коли вона ствердно кивнула. — Я певен, що ви ревнуєте, і в той же час, із властивою жіночій статі здатністю брехати, — брешете. Те, що я зробив, я зробив зовсім не з веселим і радісним виглядом. Я зробив це заради вас і заради себе. А точніше, заради Генрі. Хвала Богу, я ще не забув, що таке чоловіча честь!
— Чоловіча честь не завжди викликає в жінки захоплення, — заперечила вона.
— Ви воліли б бачити мене безчесним? — швидко спитав він.
— Я лише закохана жінка! — заблагала вона.
— Ви зла оса, а не жінка! — скипів він. — І ви несправедливі до мене.
— А хіба жінка буває справедливою, коли вона кохає? — запитала Леонсія, визнаючи тим самим цю найбільшу на світі істину. — Для чоловіків, можливо, головне — це правила честі, що вони самі ж їх і вигадали, а для жінок головне — веління їхнього люблячого серця; я сама, як жінка, мушу в цьому зізнатися.
— Можливо, це й слушно. Честь, як математика, має свої логічні закони. А для жінок не існує ніяких моральних правил, а тільки…
— Тільки гумор, — закінчила за нього Леонсія.
Генрі і Королева покликали їх до себе, в такий спосіб поклавши край їхній бесіді. Френк із Леонсією поспішили приєднатися до них, і всі разом почали розглядати величезне павутиння.
— Чи бачили ви колись таке дивне павутиння? — вигукнула Леонсія.
— Цікаво було б глянути на чудовисько, що виткало її, — зауважив Генрі.
— Краще вже дивитися на нього, аніж бути таким, як він, — сказав Френк.
— Наше щастя, що нам не треба йти туди, — сказала Королева.
Усі запитливо подивилися на неї.
— Ось наша дорога, — показала вона рукою на потік. — Мені це добре відомо. Я часто бачила його в Свічаді Світу. Коли моя мати вмерла і була похована у вирі, я стежила в Свічаді Світу за її тілом і бачила, як воно допливло до цього місця, і потік поніс його далі.
— Але це ж було мертве тіло, — швидко заперечила Леонсія. Суперництво між ними негайно спалахнуло з новою силою.
— Один із моїх списників, вродливий юнак, — спокійно продовжувала Королева, — насмілився — на жаль! — подивитися на мене очима коханця. Він був вкинутий живим у вир. Я теж стежила за ним у Свічаді Світу. Він доплив до цього місця і виліз з води. Я бачила, як він проліз під павутину он туди, до світла, і відразу ж кинувся назад, прямо в потік.
— Ще один мрець, — похмуро промовив Генрі.
— Ні, я продовжувала стежити за ним у Свічаді, хоча певний час навкруги була суцільна пітьма і нічого не було видно, та нарешті він опинився на поверхні великої ріки, освітленої яскравим сонцем, підплив до берега, — я добре пам’ятаю, що це був лівий берег, — виліз з води і сховався серед великих дерев, які не ростуть у Долині Загублених Душ.
Але, як і Тореса, їх усіх жахала думка, що треба кинутися в цю темну ріку, яка ховалася під скелею. Проте Королева наполягала на своєму.
— Ви бачите ці кістки тварин і людей, що побоялись ріки і хотіли вибратися на світло іншим шляхом? Це були живі істоти, зрозумійте! і ось що від них залишилося! А незабаром і цього не буде.
— І все ж, — сказав Френк, — мені раптом так захотілося подивитися на сонце! Побудьте всі тут, поки я піду розвідаю.
Витягши свій револьвер, якому нітрохи не зашкодила вода, тому що кулі в ньому були водонепроникні, він проповз в отвір між нижніми нитками павутини. Як тільки він зник із поля зору, Леонсія, Королева і Генрі почули постріли. І майже відразу знову з’явився Френк; він задкував, відстрілюючись, а на нього наступав творець павутини — гігантський павук, від однієї його волохатої лапи до другої було не менше двох ярдів. Одягнений у панцир тулуб, від якого в боки розходилися лапи, був завбільшки з кошик для паперів. Зрешечений кулями Френка, він усе ще боровся зі смертю. Падаючи, він вдарився об плечі і спину Френка, відскочив, продовжуючи безпомічно махати в повітрі волохатими лапами, і звалився у вируючу воду. Чотири пари очей стежили за тим, як потік домчав його до скелі й затяг під неї.
— Де один, там має бути й другий, — зауважив Генрі, недовірливо поглядаючи на отвір, звідки лилося денне світло.
— Тут єдиний вихід, — сказала Королева, показуючи на ріку. — Ходімо, мій коханий. Разом ми прорвемося крізь пітьму до вільного світу. Пам’ятай: я ніколи не бачила його і незабаром завдяки тобі побачу вперше.
Вона простягла до нього руки, і Френк прийняв їх.
— Це всього лише отвір у стрімкій скелі, а під ним провалля завглибшки з тисячу футів, — поділився Френк зі своїми супутниками тим, що бачив, коли проліз крізь павутину. І, обійнявши Королеву, він стрибнув разом з нею в потік.
Генрі теж обійняв Леонсію і збирався стрибнути слідом за ними, але вона зупинила його.
— Чому ви прийняли жертву Френка? — запитала вона.
— Тому що… — Він замовк і з подивом втупився в неї. — Тому що я хотів бути з вами, — закінчив він. — І ще тому, що я з вами заручений, а Френк був тоді вільний. До того ж, якщо я не помиляюся, Френк цілком задоволений своєю долею.
— Ні, — заперечно похитала вона головою. — Просто він лицар і поводиться відповідно, щоб не ображати почуття Королеви.
— Ну, не знаю. Пам’ятаєте, перед вівтарем біля Великого Дому я сказав, що піду і запропоную Королеві руку і серце, а він засміявся і сказав, що вона не одружиться зі мною, навіть якщо я буду благати її про це. З цього можна зробити тільки один висновок: що він сам хотів із нею одружитися. Та, власне, чому б йому і не одружитися? Він парубок. А вона така красуня.
Але Леонсія навряд чи слухала його. Несподівано вона ривком відхилилася назад і, зазираючи йому в очі, запитала:
— Як ви мене кохаєте? Жагуче? Шалено? Чи можете ви сказати, що я для вас — усе на світі і навіть більше, набагато більше?
Він тільки з подивом дивився на неї.
— Так чи ні? — допитувалася Леонсія.
— Звичайно, можу, — повільно відповів він. — Але мені ніколи й на думку не спадало такими словами освідчитися вам у коханні. Боже мій, та ви ж для мене єдина жінка на світі! Якщо вже говорити про своє почуття, то я б швидше сказав, що люблю вас глибоко, гаряче, ніжно. Їй-право, я так звик до вас, що, здається, знав вас усе життя. І таке почуття в мене було з першого дня нашого знайомства.
