Справа про 19 роялів - Вахек Еміл (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
29
Коли нарешті приїхав лікар, невідомий уже майже не дихав. Рана Баумрук, на його думку, навпаки, була зовсім легка. Потім лікар оглянув обох поліцейських і заявив, що рани в них незначні. У Клубічка було надірване вухо і боліла ключиця; Трампус відбувся ґулею на голові.
Коли поранених забрали, з коридорчика, тримаючи щось у руках, виринув Тикач, блідий як труп.
— Це я знайшов у туалеті.
— Портфель пана в коверкотовому костюмі! — спокійно сказав Клубічко. — Я сподівався, що ще зустрінуся з ним. Але як він сюди потрапив? Востаннє я бачив його в руках у зовсім іншої людини.
— Його поклав сюди, певно, Еріх, — похмуро сказав Тикач.
— Еріх? А хто це такий?
— Повне ім'я його Еріх Боденшатц. Я знаю його лише з фотографій і з розповідей Пальмера. На фотографії він виглядав зовсім інакше. Мабуть, йому в Німеччині зробили пластичну операцію. В ті часи, коли мене ще тут це було, він був інструктором генлейнівських загонів. Про це я знаю від Пальмера. Тутешні соціал-демократи та комуністи скаржились у поліцію, що їх систематично переслідують, громлять їхні збори, причому робилося це організовано, із знанням справи. Поліції було ясно, що місцеві генлейнівці мають спеціального інструктора з рейху. Проте, діставши наказ не втручатися в політику, поліція не розслідувала цієї справи. Лише раз один із тих комуністів, на яких напали генлейнівці, побачив чоловіка, що ними керував. І описав його саме так: кремезний, веснянкуватий, має два золотих зуби, надірване вухо і обличчя, наче після пластичної операції.
— Ще одна ниточка, — зауважив Клубічко. — Може, нам пощастить знайти й інші. Але поки що ми стоїмо перед загадкою, якій не можемо дати ради. Нацист Боденшатц мало не вбив жінку, що збиралася врятувати Віртера. Ільза мала зв'язки з Віртером, бо тільки він міг їй сказати, що один із позначених «Орфеїв» стоїть у Празькій консерваторії. В Ільзи в кутиках уст були глибокі зморшки, так само як і в фальшивої Ізабелли. Немає сумніву, що Ізабелла — це і є пані Утєшилова з Напаєдел. Про Ільзу мені відомо, що вона саме вчора виїхала до Карлових Вар з якимось паном у коверкотовому костюмі. Тепер скажіть мені, як би ви все це пояснили?
— Все це справді досить заплутано, — подумавши, відповів Трампус, — але деякі сліди все-таки можна побачити. В лікарні Віртер пробелькотів кілька слів. Одне з них було «брама». З цього я зробив би висновок, що Еріх мав завдання витягти з Віртера таємницю, пов'язану з «брамою», і що він з ним жорстоко розправився в «Імперіалі». Як ми вже переконались, це був лютий, запеклий і безжалісний нацист. Далі цей слід привів би нас до висновку, що Еріх, згідно домовленості з Ізабеллою, викрав Баумрук.
— Так, це більш-менш ясно, — погодився Клубічко. — Але є ще одна обставина. Гільда Баумрук. Оскільки вона питала про Віртера, то, виходить, нічого не знала про те, що з ним сталось.
— Не знала, бо була в той час у Німеччині,— зауважив Трампус.
— Ти маєш рацію, вона приїхала, нічого не знаючи про Віртера. Потім Еріх викрав її, бо думав, що вона знає Віртерову таємницю. Еріх належав до банди, леді-патронесою якої була Ільза, без сумніву, Кодетова дочка. Банді було відомо, що Віртер знає, в які роялі Кодет заховав свої скарби. Але той не схотів їм цього сказати, і вони про всяк випадок відправили його на той світ. Якщо він і справді помер.
— Помер, — ствердив Тикач. — Я бачив його труп. Якщо справді є потойбічне життя і він випадково потрапив на небо, то тепер, певно, поринув у ті «солодкі сни», яких так собі бажав. Незадовго до смерті він опритомнів і вимовив кілька більш-менш розбірливих слів. Випадково при цьому було «курча», — виявилося, що це мудрий хлопець. Віртер порадив ««курчаті» піти до винарні «Біля Дечинської брами». Мовляв, там стоїть рояль. «Скажіть Тикачеві, що він ішов правильним слідом. Я був би все те забрав, коли б мав час. Та потрапив сюди».
Рухливе Клубічкове обличчя від напружених роздумів вкрилося безліччю зморщок, його неспокійні очі забігали по приміщенні, куди люди приходили розважитись і яке тепер мало страшенно похмурий вигляд.
— Баумрук! — вигукнув він зненацька. — Чи не сказав щось Віртер про Баумрук?
Тикач похитав головою:
— Ні. Він не казав про неї ні слова, і я поки що не знаю, що з нею робити.
— Я також, — мовив Клубічко. — А тепер погляньмо, що в тім портфелі, який ви знайшли.
— А рояль? — докірливо сказав Тикач. — Я спершу подивився б, що є в роялі. Адже я, знаєте, заради цього сюди прийшов.
— Ваша правда, Тикач, портфель від нас не втече. Зденеку, ти спеціаліст у таких речах, берися.
— Якщо дозволите, — сказав Тикач, — я зроблю це сам. — І, не чекаючи їхньої згоди, витяг з портфеля долото й стукнув ним по товстій передній ніжці рояля. — Якщо скарб не під планкою, то, можливо, в одній із цих проклятих ніжок. — Він методично обстукав обидві ніжки. — Тут порожньо, — мовив схвильовано, — показуючи на ліву передню ніжку рояля. Коли закінчив вистукувати, виявилось, що порожнє лише одне місце, десь на глибині десяти сантиметрів. Рояль підняли, підозрілу ніжку відмотували й побачили в ній затичку з металевих ошурок. Тикач вийняв затичку, засунув у дірку пальці і з побожним виразом обличчя витягнув звідти скриньку. Хоча то була зовсім звичайна дерев'яна скринька, Тикач поставив її на стіл з урочистим виглядом. У скриньці була довгаста, залита воском алюмінієва коробочка. Тикач зняв віск і витяг копію карти з орієнтовними пунктами R. L. J. Р. W. Т., схожу на ту, яку бандити загубили в концертному залі третього пансіонату. Однак три червоні крапки стояли тут не над третім пансіонатом, а над літерами W. Т.
— Зрозуміли, в чім річ? — запитав Тикач, опам'ятавшись від здивування й розчарування, що не знайшов у роялі скарбу.
— Гадаю, що так, — відповів Клубічко. — Віртер накреслив кілька карт тих місць, де заховано скарб. Я сказав би, не менше трьох. На тій, першій, яку одразу віддав Боденшатцові, коли той разом із Кодетовою жінкою почали його шантажувати, він позначив готелі «Річмонд», «Лоїб» та «Якобсберг», де мешкала пані Ганусекова. Можливо, він дав йому ще й інший план з празькими роялями. Всі три місця Боденшатц одразу ж оглянув і нічого там не знайшов, У Празі це зробив, певно, хтось із тих, кого ми ще й досі не знаємо. Проте Віртерів мучитель не вдовольнився поясненнями, що спершу роялі були в тих готелях, а потім потрапили в інші руки. Тоді Віртер, щоб виграти час, дав Кодетовій дочці правильну адресу «Орфея» в консерваторії. Але я випередив те дівча, і він знову напосівся на Віртера. Зрозуміло, що вони не відступилися б од нього, поки не вивідали б усю таємницю. Віртер виготовив для них новий план, де зазначив і третій пансіонат. На той план він звернув і Тикачеву увагу, і зрозуміло чому. Хотів, щоб Тикач стеріг цей будинок і спіймав Боденшатца та його помічників. Однак бандити вдерлися до Віртера, знайшли у сейфі копію плану й забрали її. Потім Боденшатц забрався до третього пансіонату і, побачивши там «Орфея» без емблеми, залишив карту, щоб збити зі сліду Тикача, а сам подався до «Імперіалу», щоб примусити Віртера сказати все. А Віртера тим часом приспали, і розлючений Боденшатц його вбив. А ще перед тим, як це сталося, Віртер написав своїй давній приятельці — мабуть, то була його колишня коханка — і попросив сховати його. Баумрук, на його нещастя, була саме в Німеччині й відповіла, що приїде до Карлових Вар через кілька днів. Свого слова вона додержала, та Віртерові вже не змогла допомогти. А Віртер, очевидно, відчував, що вона приїде пізно, й хотів сам заволодіти скарбом, схованим у «Орфеї» на складі під «Вільгельмом Теллем». Тому пін позначив на плані і «Пуппа», і склад під «Вільгельмом Теллем». Але зробив це так, щоб крапки показували нібито на третій пансіонат.
— Можливо, — сказав Тикач. — Але навіщо він залишив тут цей папір?
— Здається, це скоро з'ясується, — задумано відповів Клубічко. — А поки що можу запропонувати таку гіпотезу: він написав їй, щоб оглянула ніжку того рояля. А бандити, які мали напрочуд точну інформацію про кожен ваш крок, дізналися й про вимовлене Віртером слово «брама». Ця версія пояснює і те, чого тут крутилася Кодетова дружина. Певно, вона була тут не тільки тоді, як ви її бачили, і не сама.
