І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Фрау сподівалась, що вночі прибуде чоловік, і тоді весь тягар і вся відповідальність ляжуть на його плечі, і раптом телеграма, що він прибути не може.
Довелось діяти на свій страх і риск. Після обіду фрау Ельза, пославшись на те, що Генріху треба відпочити з дороги, закликала доньку до себе в кімнату. Лора охоче погодилась, бо їй хотілось як слід роздивитись привезені Генріхом подарунки. Вона кинулась приміряти сукні, туфлі, прикладала ту або ту матерію до лиця, чіпляла на шию коштовне намисто і в одне вухо слухала, а в друге випускала все, що говорила їй мати. Та була в розпачі, бачачи, що її слова навіть не доходять до свідомості дівчини. Довелося вдатися до крайнього заходу:
— Ти не забувай, що сьогодні він твій названий брат, а завтра може стати нареченим, а потім і мужем!
Лора аж присіла від несподіванки, а за мить схопилася і кинулася матері на шию.
— Боже мій, яка ти ще наївна! Дитина, справжня дитина! — розчулено гладила доньку по голові фрау Ельза.
Так, фрау Ельза зробила розумно, відкривши всі карти перед Лорою. Дівчина раптом споважніла і уважно вислухала всі поради матері. Стати баронесою фон Гольдрінг, дружиною цього красивого офіцера! Віднині вона у всьому слухатиметься своєї мами і слово в слово переказуватиме їй все, що буде говорити Генріх наодинці. Так, так, вона розуміє, що і батько, і мати бажають їй тільки щастя, і вона робитиме все так, як їй звелять.
… Генріх з задоволенням роздягнувся і поклався в ліжко у відведеній для нього кімнаті. Фу, як він стомився! Він навіть не уявляв собі, що то значить півдня провести у товаристві дурної і балакучої дівчини і запопадливої матері, яка ловить своїй доньці жениха. Вже краще, коли б був тут сам Бертгольд. Той принаймні розумніший і більш тактовний. Огидлива вся ця комедія, але нічого не вдієш. Треба якомога довше тягти, під усякими приводами зволікати, щоб не рвати відносин з Бертгольдом, особливо тепер, коли він став такою високою особою. І жити серед цього награбованого у рідній країні добра. З якою гордістю показувала фрау Ельза «трофеї» свого чоловіка, вивезені з російських музеїв! Як настирливо під час обіду намагалася привернути його увагу до столових приборів з старовинного російського срібла! Мабуть, у цій віллі все крадене і награбоване… Від старого лишилася хіба оця бронзова фігура Бісмарка, яку навмисне поставили до нього в кімнату, як милий спогад про дитячі роки, і яку Лора подарувала йому сьогодні на згадку про зустріч. Згадавши про свою першу розмову з Бертгольдом, в якій фігурувала і ця скульптура, Генріх посміхнувся. Як все-таки багато важать в його роботі отакі деталі!
— Ну, пане Бісмарк, до нового побачення! — сказав Генріх, звертаючись до зображення засновника юнкерської третьої імперії, перевернувся на другий бік, натягнув ковдру на голову і заснув міцним сном.
Розбудила Генріха покоївка Анна вже вечором.
— Як можна так довго спати, ледарю! — гукнула Лора з-за дверей. — Зараз же мені одягайся, бо гості посходилися, а той, заради кого ми їх покликали, досі спить!
— За одну хвилину буду до твоїх послуг, сестричко!
Справді, за якихось п'ять хвилин, свіжий після хорошого відпочинку, зодягнений в парадну форму, Генріх з'явився перед Лорою. Дівчина теж подбала про свій туалет. На ній було пишне біле плаття з живою червоною трояндою на грудях. Золотисті коси, перекинуті через плечі наперед, спускалися мало не до колін.
— Маргарита, справжня Маргарита, в яку до нестями закохався Фауст!
Лора образилась:
— Не кажи непристойностей, Генріх! Адже Фауст згубив Маргариту, бо ця дівчина зовсім не вміла себе поводити!
Генріх ледве втримався від сміху:
— О Лоро, я зовсім не те мав на увазі! Я думав про красу цієї дівчини і її розкішні коси, а не про те, як вона себе поводить.
— Тоді я пробачаю і… — Лора міцно стиснула руку Генріха і відкрила двері до вітальні.
Засліплений яскравим світлом, Генріх не відразу розгледів усіх гостей, помітив тільки, що їх дуже багато. Дружини і доньки офіцерів гестапо: старі й молоді, худорляві й товсті, біляві й руді, гарні й погані. Проте всіх їх об'єднувало щось спільне, і лише потім Генріх здогадався, що цим спільним був вираз цікавості. Лише одна з присутніх якось відрізнялася від інших, може, тим, що вона не звернула на Генріха найменшої уваги.
Це була красива дівчина років двадцяти восьми, з коротко підстриженим русявим волоссям, блідим обличчям, з великими синіми очима. Довгі темні брови, що кінчиками сягали аж до скронь, а на переніссі майже зросталися, і такі ж темні вії добре контрастували з кольором очей, але водночас і підкреслювали якийсь їх дивний вираз. На дівчині була форма обер-штурмфюрера СС. Новенький залізний хрест було приколото під лівою кишенею добре пошитого парадного мундира.
— Моя кузина, начальник табору полонених росіянок в Східній Пруссії, оберштурмфюрер Бертіна Граузамель! — відрекомендувала свою родичку Лора.
«Очевидно, кокаїністка, бач, які розширені зіниці!» — зробив висновок Генріх, потискаючи маленьку, але міцну руку дівчини.
Лора посадила Генріха між собою і Бертіною, і якось само собою вийшло, що потім вони весь вечір трималися разом.
Бертіна спочатку поставилася до Генріха не дуже привітно, але після двох-трьох вдалих його дотепів і тактовно сказаних компліментів розвеселилася, почала відповідати жартом на жарт і охоче танцювали з Генріхом, який як єдиний кавалер мусив по черзі запрошувати дам до танців. Саме під час танцю вона й кинула недвозначний натяк, що не схвалює смаку Гольдрінга щодо вибору нареченої.
Весь вечір Генріх упадав за Лорою. не забуваючи і про Бертіну. Вони умовилися зустрітися знову завтра вранці, щоб утрьох зробити прогулянку за місто.
Найближчі три дні Лора, Бертіна і Генріх були нерозлучні.
Вони їздили машиною за місто, оглядали Мюнхен, побували в театрі і на концерті.
Фрау Ельза спочатку раділа з того, що присутність Бертіни позбавила її зайвих турбот, пов'язаних з наглядом за дочкою і Генріхом. Але згодом вона зрозуміла, що припустилась помилки: Бертіна, не приховуючи цього, кокетувала з Генріхом, і, як не була засліплена фрау любов'ю до дочки, в неї все ж вистачило об'єктивності визнати, що Лорі важко конкурувати з Бертіною. Довелося залишити справи по господарству і знову звалити на свої плечі важкі і клопіткі обов'язки матері, яка хоче висватати доньку. Та й поведінка Генріха почала її серйозно непокоїти. Він упадав біля Лори, говорив їй компліменти, був уважним і ввічливим до дівчини, але досі навіть не натякнув на щось більше, ніж почуття брата. Можливо, що в цьому винна Бертіна. Адже Генріх з нею щось дуже породичався: називає кузиною, під час поїздок сідає з нею на передньому сидінні, і вони по черзі ведуть машину, а Лора сидить позаду сама і сумує.
Не знала і не могла знати фрау Ельза, що Генріх однаково зненавидів і Лору, і Бертіну. Зненависть ця виникла другого дня після вечірки у Бертгольдів. Ранком, як було умовлено, Бертіна прийшла до Лори і принесла їй подарунок, надто оригінальний для молодої дівчини. Це був нагай, як виявилося, зроблений за спеціальним замовленням Бертіни. Одержавши його, Лора в якомусь дикому захопленні спочатку охопила кузину за шию і почала душити поцілунками, а потім тут-таки, в кімнаті, почала цьвохкати ним, вдаючи, що вона когось б'є. Глянувши на свою «сестричку», Генріх мусив напружитися, щоб самому її не вдарити: обличчя дівчини, очі, роздуті ніздрі, вся постать говорили про дику, садистичну насолоду, що охопила дівчину, тільки до її рук потрапив нагай.
— Це точнісінька копія того, з яким я ходжу по табору, — пояснила Бертіна, з посмішкою спостерігаючи, як її кузина цьвохкає нагаєм по спинці крісла.
— Я б хотіла знати вашу адресу, Генріх, давайте листуватися! — запропонувала Бертіна, коли Лора побігла до матері, щоб показати їй подарунок кузини.
Генріх механічно назвав адресу, хоч думав зовсім про інше — перед ним все ще стояло спотворене люттю і таке огидне у ці хвилини обличчя Лори.
