І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Виявилось, що несподіване захоплення Лори фермою, яку рік тому придбав Бертгольд недалеко від Мюнхена, пояснюється не звичайним потягом до господарства, а причинами зовсім іншими і навіть дивними.
Цю ферму Бертгольд придбав майже за дурничку і покладав на неї великі надії. І не тільки тому, що відправив туди чудових породистих голландських корів. Головний зиск мала дати безплатна робоча сила, бо під час свого перебування на Східному фронті Бертгольд послав на свою ферму дев'ять білоруських дівчат, що нібито мали зв'язок з партизанами.
Лора спочатку байдуже поставилася до нового надбання батька, але останнім часом почала вчащати на ферму, навіть купила собі довгого нагая, буцімто від собак, яких тримали як охорону.
Ні, фрау Ельза не турбувалася спочатку, бачачи, що її донька збирається в дорогу. Вона навіть вихвалялася перед знайомими, яка то добра господиня вийде з Лори. Але одного разу вона випадково змушена була поїхати на ферму слідом за дочкою, і те, що побачила там, страшенно вразило і налякало її. О, справа, звісно, була не в отих білоруських дівчатах, яких Лора шмагала нагаєм! Для фрау Ельзи це була звичайна робоча худоба, а худобу завжди треба поганяти. Отже, не сльози дівчат і їх зойки приголомшили фрау. Вона спинилася, мов уражена блискавкою, побачивши обличчя своєї дочки: воно палало якоюсь нелюдською насолодою, а мрійні очі Лори з розширеними зіницями скидалися на очі божевільної. Як дізналася фрау Ельза, це не був випадковий вибух люті. Дівчина їздила на ферму саме за тим, щоб катувати дівчат.
Бертгольд мусив відпроситися у вищого начальства і примчати до Мюнхена, щоб самому переконатися у вірогідності повідомлень дружини і, в разі потреби, скликати консиліум лікарів, які б обстежили стан здоров'я Лори всебічно.
Цього разу лікарі не були такими оптимістичними в своїх висновках, хоч знову наполягали на тому, що дівчину треба швидше видати заміж. Поїздки на ферму вони порадили заборонити категорично, бо вони можуть розвинути садистичні нахили у Лори, а це може призвести до всіляких ухилів від нормального статевого і психічного життя.
І Бертгольд, і фрау Ельза стали перед проблемою — видати дочку заміж якнайскоріше. Вона повинна мати чоловіка, дітей, жити цілком нормальним життям. Рід Бертгольдів мусить мати нового, здорового нащадка, чорт забирай!
Але легко сказати — видати дочку заміж!
Звісно, Бертгольд міг би обрати серед підлеглих йому офіцерів більш-менш пристойну кандидатуру. Взяти якогось бідного, малопомітного лейтенантика і допомогти йому висунутися, з тим, щоб він потім став його зятем. Але Бертгольд мав переконливий приклад того, що подібна цілковита залежність від майбутнього тестя мало сприяє пробудженню ніжних почуттів до силоміць нав'язаної дружини, — себе самого! Що ж, треба признатися: його Ельза, хоч і не зазнавала великих недостатків, а останні роки навіть могла вважати себе багатою, щасливою все ж ніколи не була. Не зазнав щастя у подружньому житті і сам Вільгельм Бертгольд. Про людське око вони з дружиною були чемні і уважні одне до одного, але, залишившись віч-на-віч, не знали про що говорити, були холодними й чужими, доки справа чи розмова не стосувалася Лори. Так, тільки Лора була його єдиною втіхою!
Будуючи плани про майбутнє дочки, сухий і розсудливий Вільгельм Бертгольд ставав навіть мрійником. Під час своєї першої поїздки до Мюнхена він зробив все від нього залежне, щоб увести Лору у вище мюнхенське товариство. І не його вина, що Ельза не змогла закріпити цих зв'язків. Так чи інакше, а шлях до салонів, де Лора могла знайти свого обранця, лишався закритим, і Бертгольда вже почала непокоїти думка, що йому у своїх планах про одруження дочки доведеться дечим поступитися. Тим більше, що Лора з роками значно погіршала. Обличчя стало занадто кругловидим, а ніс на кінці ще потовщав. Від цього Лорині очі здавалися значно меншими, ніж були насправді. Лише волосся дівчини лишилося незмінно буйним і золотистим.
Появу Генріха фон Гольдрінга в своєму службовому кабінеті Бертгольд, тоді ще оберст, сприйняв як щасливий дарунок долі, і справді, тільки випадковим щасливим збігом обставин можна було пояснити те, що саме до Бертгольда потрапив цей юний барон, син його покійного друга, спадкоємець двох мільйонів! Розчулений зустріччю з сином покійного Зігфріда і листом свого давнього друга, оберст тоді в цілком щирому пориві пообіцяв Генріхові заступити йому батька. Тільки вночі, розмірковуючи про все, оберст зрозумів, який крок він зробив!
Так, кращого нареченого для Лори і не знайти! Генріх має заслуги перед фатерландом, трохи гарячкуватий для розвідника, як показала вся ця історія з Шульцом, але дальша робота в розвідці дисциплінує його, і він має всі підстави розраховувати на блискучу кар'єру… А головне, багатий і до того ж барон! Правда, в нинішні часи титулам не надають великого значення, але не завадить, коли Лора стане баронесою. Та й на вроду Генріх фон Гольдрінг непоганий — високе чоло і тонкий, з горбинкою, ніс, розумні світло-карі очі, струнка постать. Ні, навіть найвибагливіша дівчина на виданні не відмовиться від такого жениха!
Про свої плани і сподівання Бертгольд негайно ж повідомив дружину, наказавши їй виявляти якнайбільше ніжності до свого названого сина. Лору й попереджати було не треба. Вона була просто в захваті, що у неї з'явився брат, доля якого склалася так романтично.
Між Генріхом, фрау Ельзою і Лорою зав'язалося жваве. листування. Отже, все йшло якнайкраще.
У розробленому плані Бертгольд великого значення надавав першій зустрічі Генріха з фрау Ельзою і Лорою. Він зарані продумав всі деталі цієї зустрічі і, як хороший режисер, розподілив усі ролі. Першу, звичайно, він залишив за собою, причому він мав не тільки добре грати, а керувати ходом усіх подій. І от раптом усі його плани завалюються, бо Генріх приїздить до Мюнхена саме тоді, коли його, Бертгольда, не буде!
А що, коли все-таки відпроситися на один день, всього на один день!
Бертгольд пригадує всі термінові справи, які чекають на вирішення завтра й позавтра. Ні, він зробить інакше, — попрацює сьогодні цілу ніч, а завтра — день. Надвечір він відпроситься в одноденну відпустку і ввечері виїде машиною. Траса в чудовому стані, її не пошкоджено бомбардуванням, і до Мюнхена можна буде доїхати за вісім-дев'ять годин. Отже, день, цілий день буде в його розпорядженні. А за день можна гори перевернути! Але про всякий випадок треба дати дружині телеграму, що прибути додому він не може.
Телеграма чоловіка страшенно схвилювала фрау Ельзу. Генріх лише один день у них, а вона стомилася до краю. І не Генріх винен у цьому. О ні! Вона цілком поділяє думку Віллі про чемність і вихованість молодого барона. Більше того — він справив на неї таке велике враження, що навіть без докладних інструкцій чоловіка вона вжила б усіх заходів, щоб цей стрункий, випещений офіцер, з такими тонкими і благородними рисами і двома мільйонами марок у Швейцарському і Німецькому банках, став нареченим, а потім і чоловіком її дочки.
Генріх прибув сьогодні вранці, коли на нього не чекали, і фрау Ельза не встигла настановити Лору, як себе поводити з названим братом. Дівчина діяла, як їй підказувало серце, і, на думку фрау, припускала помилку за помилкою. Звісно, те, що Лора і Генріх — названі брат і сестра, усувало потребу додержуватися всіх церемоній, яких вимагали правила хорошого тону. Генріх мав рацію, коли під час першої зустрічі заявив, що він не може називати свою сестричку на ви. Цілком припустимо і те, що, вітаючись, Генріх і Лора поцілувалися. Адже вони названі брат і сестра. Але пильне і тепер уже досвідчене око фрау не могло не помітити, що Лора сама затягла цей поцілунок і, взагалі, надто палко виявляє свої сестринські почуття. Це може відштовхнути барона або навпаки — заохотить його до легкої перемоги над дівчиною, яка сама йому в'язне на шию. І тоді — прощавай усі плани і сподівання!
Ні, до приїзду Віллі не можна залишати Лору і Генріха наодинці! І фрау Ельза мусила відкласти всі свої справи по господарству і цілий день тягатися за дочкою і гостем, куди б ті не пішли. Після сніданку вони втрьох оглянули садок, прогулялися вулицями міста, навіть зробили до обіду прогулянку на машині. Генріх сам сидів біля руля, а Лора захоплено вихваляла його майстерність водія. Вона взяла з барона слово, що він навчить її керувати. Звісно, нічого дивного і недозволеного в цьому не було б, якби Лора вміла себе краще тримати. Але покластися на неї аж ніяк не можна. Отже, доведеться їздити і їй, фрау Ельзі. А вона вже зараз так стомилася, що не знає, чи вистачить у неї сил на завтра. Барон, правда, поводить себе з Лорою чемно, стримано, але хто його знає, як він триматиме себе, коли лишиться з дівчиною наодинці?
