І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
А гру Бертгольд почав велику. І неабияку роль в ній мав відіграти саме Міллер. Не через свої таланти, ні! Бертгольд не переоцінював його здібностей, хоч і віддавав належне його відданості. Просто доля зв'язала Міллера з генералом Еверсом, а особа Еверса почала останнім часом особливо цікавити Бертгольда.
І не тому, що Бертгольд згадав про свої давні дружні зв'язки з генералом. Навпаки, він всіляко намагався їх тепер затушкувати, навіть пишучи Генріху, не передавав більше привітів своєму старому другові. Зате в листах до Міллера, які мали напівслужбовий характер, прізвище Еверса згадувалося все частіше і в такому контексті, який би дуже схвилював, знай вони про це, і самого генерала, і Гундера, і Денуса.
У штаб-квартирі Гіммлера давно вже були занепокоєні нездоровими настроями серед вищого командного складу німецької армії. Ціла серія стратегічних невдач на Східному фронті значно підірвала довір'я до гітлерівського командування. Коли раніше будь-яке розпорядження фюрера сприймалося як новий вияв його геніальності, то тепер на відповідальних нарадах все частіше лунали критичні голоси. В формі запитання, порад, а то й просто висловлень особистої думки вони намагалися внести свої корективи в дії командування, отже, й самого фюрера.
Якщо такі зміни у настроях помічались на відповідальних нарадах, то можна було уявити, що говорили між собою старі генерали потай.
І, можливо, не тільки говорили. В розпорядженні гестапо були матеріали, які свідчили про те, що може створитися досить солідна опозиція вищому командуванню серед командирів крупних військових з'єднань.
Підозрілим було встановлення тісних взаємин між окремими генералами старої школи, які досі не були зв'язані ні родинними, ні дружніми зв'язками. Жваве листування між ними і навіть посланці, яких вони посилали один до одного, не могли не збудити тривоги, хоч прямих доказів якоїсь зради чи змови в розпорядженні гестапо ще не було. Бо в листах, хоч і вчувалися нотки невдоволення, але писалося про це дуже обережно. Йшлося в них про погоду, здоров'я, далеких і близьких родичів. Лише співставляючи копії таких кореспонденцій — а їх у гестапо збиралося все більше — можна було помітити якийсь невиразний перегук подій і імен.
Інтуїція старого розвідника підказувала Бертгольду, що це неспроста, але більш-менш ґрунтовних доказів у нього не було. Потрібна була ниточка, за яку він міг би вхопитися, одна тоненька ниточка!
І такою ниточкою став для нього Еверс.
Надто вже часто згадувалося його ім'я у цьому підозрілому листуванні! Доручивши Міллеру пильно стежити за генералом і сповіщати про кожен його крок, Бертгольд сподівався шляхом співставлень, логічних висновків, а потім і прямих доказів встановити наявність якогось організуючого центру опозиції фюреру. І ось цей блискучий план зараз міг поламатися лише через те, що в Кастель ла Фонте не стало довіреної людини!
Так, Бертгольд покладав великі надії на Міллера. І не лише в плані викриття цієї змови, айв сугубо особистих інтересах.
Повернувшись торік після своєї поїздки по Франції і взявшися розглядати кореспонденцію, що зібралася за час його відсутності, Бертгольд натрапив на документи, які дуже його схвилювали. Серед купи фотографій, надісланих агентом, що наглядав за генерал-полковником Гундером, він побачив і два фото Генріха, зроблені під час його візитів до генерал-полковника. Ясна річ, ніяких взаємин між Гольдрінгом і Гундером існувати не могло. Він лише виконував роль посланця генерала Еверса, сам не знаючи, в яку халепу може вскочити. Але це тільки збільшувало загрозу, що нависла над майбутнім чоловіком Лори. Через свою необізнаність він міг потрапити в ще більш компрометуюче становище.
Ось тут і став у пригоді той-таки Міллер. Після історії з Монікою Тарваль, яку непомітно для всіх усунув начальник служби СД, Бертгольд написав йому приватного характеру листа, в якому просив уважно наглядати за Генріхом, щоб той часом не потрапив в якесь неблагонадійне оточення і не заплямував через те свого імені. І Міллер старанно виконував це доручення, може, найбільш важливе для Бертгольда.
Бо чим гірше було становище на фронті, тим переконливішою ставала для Бертгольда думка, що саме провидіння послало йому Генріха.
Підраховуючи свої капітали після ліквідації хлібного заводу, ферми і ще деякого майна, Бертгольд неодмінно приплюсовував до них два мільйони Генріха. Бо лише вони забезпечували йому спокійну старість в родинному оточенні на березі якогось швейцарського озера.
А мрії про спокійну старість дедалі ставали все спокусливішими. «Коли диявол старіє, він стає монахом», — каже народне прислів'я. І з Бертгольдом теж відбувалося щось подібне. Можливо, під впливом листів фрау Ельзи. Вона й досі жила з Лорою в Швейцарії і не могла натішитися своєю донькою, змінами в її характері після офіціальних заручин. Тепер Лора була цілком поглинута думкою про своє подружнє життя. З великим зворушенням писала фрау Ельза, як Лорхен, потай від неї, готує навіть маленькі сорочечки для своїх майбутніх немовлят. І Бертгольд, який одним розчерком пера відправив до крематорію в Освенцімі сотні тисяч людей, в тому числі і дітей, розчулювався мало не до сліз, уявляючи себе з онукою чи онуком на колінах.
Смерть Міллера схвилювала Бертгольда саме тому, що він втратив людину, яка працювала на здійснення його виплеканих мрій про тихе, щасливе життя. Тепер він вже не зможе давати начальникові служби СД в Кастель ла Фонте тих напівдоручень-напівнаказів, що їх він надсилав Міллеру, який не розмежовував, де наказ начальника, а де доручення сімейного порядку.
Хто ж заступить покійного Міллера? Бертгольд особисто не мав відношення до нового призначення на цей пост. Це мало зробити начальство служби СД штабу Північної групи військ в Італії. Але Бертгольд був надто зацікавлений у тому, щоб у Кастель ла Фонте призначили людину, з якою можна буде встановити такі ж взаємини, як і з Міллером.
За Генріхом потрібне було око. Правда, він офіціальний наречений його доньки, людина перевірена, добре вихована. Але йому лише двадцять третій рік! Сьогодні він уподобав Лору, а завтра покохає іншу. Міг же він мати зв'язки з дочкою власниці готелю. І ще невідомо, чим скінчиться його перебування у замку молодої вдови Марії-Луїзи, особливо, якщо зважити на характеристику графині, зроблену Міллером. Мало яких дурниць може наробити людина в двадцять три роки! Нарешті, Еверс почав давати Генріху доручення надто вже рисковані. Хіба не можна було послати до партизанів іншого парламентера? Одне необережне слово, і вся справа могла закінчитися трагічно. І тоді — прощай, два мільйони марок в Швейцарському банку, та ще переведені в долари, прощай, спокійна старість!
Ні, цього припустити ніяк не можна! Варто витратити час і трохи енергії, щоб забезпечити свої інтереси. Тим більше, що домогтися свого не так уже й важко при зв'язках, які він має.
Але кого призначити замість Міллера?
Бертгольд довго перебирав у пам'яті знайомих йому офіцерів гестапо. Кандидатуру Кубіса він відкидає відразу. Це досвідчений офіцер, але до службових обов'язків він ставиться з таким же цинізмом, як до всього. Для серйозної самостійної роботи він явно непридатний. Потрібен інший. Але хто?.. Кандидатури відпадають одна по одній. Боже мій, скількох людей вже забрала війна і цей проклятий Східний фронт! Раніше не треба було так довго вишукувати… А що, коли призначити майора Лемке? Після вбивства Гартнера в Бонвілі Лемке і Генріх познайомилися і залишилися задоволеними з цього знайомства. Лемке дав чудову характеристику молодому фон Гольдрінгу, а Генріх писав, що заступник Гартнера справив на нього дуже приємне враження… Отже, вони знайомі, непогано один до одного ставляться. Новому начальникові служби СД не доведеться витрачати час на налагоджування взаємин. Лемке старий працівник контррозвідки, людина солідна, випробувана. От тільки чи погодиться він поїхати з Бонвіля? Адже бути начальником гестапо там куди почесніше, ніж посідати таку ж посаду при службі СД дивізії. Доведеться умовляти, послатися на особливу важливість завдання хоча б нагляду за Еверсом… щось вигадати ще.
