Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗
Сподіваючись зв'язатися з Шульгіним, вони отаборилися на глухій рівнині в горах і пішли на розвідку пішки, щоб знайти наш табір.
Але бандити не знали гірської стежки. Вони ненароком зірвалися і загриміли разом з камінням на галявину. Поблизу була Тамара, яка саме вийшла на полювання. Дівчина з переляку закричала, і змовники зрозуміли, що виказали себе через необережність.
Вони завагалися, не знаючи, що робити далі, коли це на вузькій стежці зацокотіли кінські копита, і на галявину вилетіли четверо вершників.
Це були прикордонники. В безсилій злобі змовники рвонули з плечей свої рушниці, але тут гримнули два застережних постріли, і пролунала невблаганна команда: «Руки вгору!» Доля обох негідників була вирішена.
В Ленінградському відділенні служби державної безпеки допитували невиправного ледаря і майстра «легких» заробітків Бундусова. Його спіймали, коли він збував дорогоцінний перстень. За ознаками й протоколом слідчий встановив, що перстень належить родині геолога Олега Андрійовича Феклістова, квартиру якого пограбували невідомі злодії, хоч, правда, вони забрали тільки деякі дорогоцінності.
Цей випадок досі лишався нез'ясованим. Бундусов твердив, що перстень він узяв на продаж з комісійного магазина. Довго відмовлявся назвати особу, яка довірила йому перстень, поки, нарешті, не зрозумів, що своєю впертістю тільки обтяжує вину; тоді назвав ім'я. Міліція вже знала його. Це був Кальсонов, колишній власник ресторану. Тепер Кальсонов працював молодшим офіціантом і тягнувся за кожною копійчиною, брав участь у різних аферах, продавав крадені речі.
Того ж дня Кальсонова арештували і влаштували йому очну ставку з Бундусовим. Під час обшуку на його квартирі знайшли і всі інші дорогоцінності, вкрадені в геолога. Припертий фактами, Кальсонов назвав ім'я злодія — Кропивкіна, якого він рекомендував Пуговкіну — справжньому організаторові крадіжки. Колишній лахмітник і збанкрутілий торговець москателями Кропивкін теж довго відпирався, але, нарешті, признався, що разом з Шульгіним пограбував квартиру Олега Феклістова.
Проте ці відомості не задовольнили лейтенанта Сидорова, який вів слідство, його цікавило, чому злодії взяли тільки частину дорогоцінностей, хоч перевернули майже все догори ногами, чогось, напевне, шукаючи.
Кропивкін знизав плечима і насмішкувато сказав, що його спільник був якийсь дивак, бо шукав тільки книгу. Він нібито був пристрасним книголюбом.
Проте лейтенант Сидоров мав свої погляди на такі пристрасті і, встановивши, що Олег виїхав до Сибіру, негайно розшукав його дядька.
Біолог уважно вислухав лейтенанта і пояснив йому значення вкраденої книги поезій Пушкіна. Сидоров спочатку висловив жаль, що Олег відразу ж не заявив про зникнення книги. Але потім, коли біолог сказав, що цінність книги з нотатками померлого геолога до деякої міри проблематична, трохи заспокоївся.
За кілька днів Пуговкіна розшукали й затримали в Іркутську.
Старий лис викручувався як міг, твердячи, що він чесний громадянин, живе тільки на свої заробітки, допомагаючи місцевому кооперативу визначати якість хутра.
Досвідчені працівники розшуку не повірили йому і зробили трус у квартирі цього «чесного» громадянина.
Крім великих запасів цінного хутра, працівники розшуку знайшли велику суму грошей, наявність яких Пуговкін не міг до ладу пояснити. На запитання, де схована книга, вкрадена в квартирі Олега Феклістова, і хто був організатором крадіжки, Пуговкін здивовано вирячив очі. Хоча він і бібліофіл, але, мовляв, усі книги придбав чесно. Нарешті Пуговкін байдуже запитав, про яку книгу, власне, йдеться. А коли почув, що розшук цікавить томик поезій Пушкіна, голосно зареготав. Щоб отаку книжку він крав? Та ж у його бібліотеці є повна збірка творів Пушкіна. На цьому він і затявся, назвавши запротоколовані показання ленінградської трійки Бундусова, Кальсонова і Кропивкіна справжнім наклепом, вимагав очної ставки з цими особами.
Місцеві органи безпеки зупинилися перед складним завданням: де шукати вкрадений томик поезій? До справи взявся один з найкращих працівників розшуку Лисичкін. Він ще раз ретельно обшукав квартиру колишнього промисловця. Цілих два дні Лисичкін пробув у просторій кімнаті, де містилася бібліотека, перегорнув по черзі кожну книгу, ще раз оглянув старанно все приміщення, але книги не знайшов.
Лисичкін вирішив, що Пуговкін, напевне, не держить цієї книги в будинку. Він машинально взяв з письмового стола тоненьку книгу в червоній оправі з написом: «Стандарти хутряних шкурок». Мабуть, Пуговкін часто користувався цим посібником і тримав його під руками. Відкривши книгу, Лисичкін почав гортати сторінки, на яких були зроблені рукою Пуговкіна всілякі критичні зауваження щодо опису різних видів хутра. Слідчий хотів уже відкласти книгу, як раптом помітив, що один листок в обрізі відрізняється кольором від інших. Він був наче більш поруділий. Лисичкін мав звичку уважно, до найменших дрібниць, оглядати все, що могло стосуватися справи, і почав гортати книгу, поки знайшов цей листок. Поглянувши на нього, він аж свиснув від несподіванки. Листок був з книги віршів Пушкіна. Лисичкін прочитав:
На цій же сторінці була накреслена невеличка карта, якісь цифри й знаки. Безсумнівно, йому пощастило знайти найважливіший аркуш з книги віршів великого поета. Пройдисвіт Пуговкін вклеїв його в довідник товарознавця. Він залишив книжку просто на письмовому столі, певний, що вона не зацікавить небажаних гостей.
Наступного дня його арештували. Злочинця привели на допит. Він почав було протестувати, що його арештовано незаконно, але затнувся на півслові, коли слідчий мовчки поклав перед собою довідник товарознавця в червоній оправі…
Переляк Пуговкіна означав мимовільне зізнання. Проте Пуговкін усе ще хитрував і зізнавався тільки в тому, що, на його думку, вже знали слідчі органи. Він усе звалював на Шульгіна і заплутався в суперечливих свідченнях, які переконали працівників розшуку в тому, що вони мають справу з організованою бандою злочинців.
Звичайно, Пуговкін замовчав те, що він намовив Шульгіна спробувати «усунути» небажаного спадкоємця — Олега, і категорично заявив, нібито нічого не знає про наміри лісничого.
Та працівники безпеки не повірили. Негайно з'єдналися з Алданом і передали розпорядження арештувати Шульгіна.
Оскільки Шульгін жив далеко від районного центру, тільки через сорок вісім годин надійшла відповідь, що лісничий вирушив з експедицією в глибоку тайгу і повернеться нескоро.
Знаючи ситуацію, працівники розшуку зрозуміли, що треба наздогнати Шульгіна до того, як експедиція прибуде на місце. Адже в Шульгіна мають бути спільники, хоч Пуговкін присягався, що про це він нічого не знає, оскільки всі плани пограбування скарбів виношував лісничий.
Лисичкін вилетів до Алдана, тут взяв з собою ще двох працівників безпеки і з ними вирушив до Вертловки.
Надвечір літак приземлився на колгоспному лузі. Голова сільради Тит Андрійович поінформував військових про експедицію і Шульгіна. Але коли його попросили дати досвідченого провідника до Сурунганських гір, той тільки знизав плечима і пояснив, що, мабуть, на все село не знайдеться людини, яка б відважилась вирушити в цю подорож, поки не замерзнуть зрадливі трясовини й болота. Та й взагалі ніхто з тутешніх мисливців ніколи ще не доходив до Сурунганських гір, крім старого Орлова. Може, старий Орлов допоміг би товаришу Лисичкіну і його супутникам? Учасники групи переслідування зрозуміли, що погоня буде набагато складнішою, ніж вони думали, а тому й звернулися до старого мисливця. Дізнавшись, що Орлов був найближчим другом Івана Хомича Феклістова, розповіли йому докладніше про суть справи.
