Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗
Та Шульгін переконав його, що не все ще втрачено. Тільки й того, що скарб тепер доведеться шукати трохи довше, але ж основний напрямок вони знають.
Проте коли Пуговкін відвідав Олега вдруге, ситуація змінилася. Олег сказав йому про свій намір виїхати до Вертловки, і колишній купець Пуговкін зрозумів, що внук поїде шукати скарб свого діда. Ось тут у голові старого шкуродера та хапуги Пуговкіна й виникла думка позбутися небажаного спадкоємця.
Шульгін нібито й думати не хотів про таке, Пуговкін умовляв його, а коли й це не помогло, почав погрожувати:
— Ми злигані однією вірьовочкою і повинні тягнути тільки разом. А хто потягне не туди — у того ця вірьовочка зашморгнеться на шиї!
Ця погроза вплинула на Шульгіна. З того дня лісничий і став послушним знаряддям у руках Пуговкіна, який, повернувшись у Сибір, почав готуватися до здійснення свого задуму. До участі в цій справі лісничий залучив ще двох запеклих ворогів радянського ладу, про яких він з усмішкою говорив, що за гроші й золото вони продалися б самому сатані.
Одному з них, Чуваєву, вдалося влаштуватися скупником у споживчій кооперації, а другий — колишній власник кількох млинів Арбузов — працював обліковцем на пункті по заготовці хутра.
Та обставина, що нові «компаньйони» працювали в окрузі, в яку входила й Вертловка, була дуже до речі.
Обидва часто їздили в службових справах і знали навколишню місцевість. Сам Пуговкін знав також старого мисливця Орлова і був певний, що Олег обов'язково заїде до нього. Тому він послав Шульгіна на розвідку. Через Родіона Родіоновича, який нічого не підозрював, посильний довідався, що Олег зупиниться в Чижова. Тепер лишалося найлегше: дочекатись, коли приїде геолог.
Пуговкін добре знав, що Олег сам не зможе вирушити в глибину тайги і, напевне, шукатиме провідника. Тому він наказав Шульгіну, щоб той будь-що попав у склад експедиції і ввійшов до Олега в довір'я. Два інших змовники, Чуваєв і Арбузов, повинні були непомітно йти назирці за експедицією.
Було видно, що старий негідник Пуговкін дуже добре все зважив і продумав.
Шульгін добився свого. Він зумів приєднатись до нашої експедиції немовби для того, щоб зробити опис і класифікацію ще не досліджених ділянок лісу. Чижов і Старобор вважали його за знавця тайги, отже бажаного і цінного учасника походу. їм і на думку не спадало підозрівати в чомусь усім відомого і енергійного лісничого.
Перебуваючи в нашому товаристві, Шульгін швидко зрозумів, що Олег приховав від усіх справжню мету експедиції. А це великою мірою полегшувало йому виконання злочинного задуму. За даних обставин справжня причина смерті Олега — єдиного, хто знав про поклади, лишилась би назавжди похованою, могла б здаватися справою випадкового нападу зграї бандитів.
Пуговкін був переконаний, що Олег матиме при собі точні дані про місцезнаходження покладів, і намовив Шульгіна обов'язково роздобути ці записи, щоб вони ні в якому разі не потрапили в руки комусь іншому. Лісничий зрозумів, що основне його завдання — захопити ці записи. Якщо Олега вдасться усунути, їх справа, напевне, вигорить: без Олега експедиція, звичайно, далі не піде, і таємниця Сурунганських гір опиниться в руках самих змовників.
Обидва спільники Шульгіна до часу переховувалися в околицях Вертловки, а потім пішли слідом за нашою експедицією. Позначки на шляху, які лишав за нами лісничий, дуже полегшували їм переслідування. Шульгін повинен був підтримувати з ними зв'язок, — щоб інформувати, як ідуть справи. Саме тому він часом відставав, хоч намагався зустрічатися з своїми спільниками якомога рідше. Проте вони були настільки необережні, що — вже на початку подорожі розвели велике вогнище, яке, на їх щастя, помітила тільки Тамара. Тому наступного дня Шульгін зустрівся з ними й вичитав за необережність. Нам він пояснив своє запізнення тим, що, мовляв, заблудився в лісових нетрях, коли в'ючак порвав попругу. Кмітлива Тамара, яка інстинктивно недовіряла лісничому, все ж помітила фіктивно «поправлену» попругу і сказала нам, але ні Олег, ні я не надали цьому ніякого значення. Потім, коли ми зав'язли в баговинні, Шульгін знову розшукав своїх спільників, щоб показати їм дорогу. Наступна і найважливіша зустріч змовників відбулася в той час, коли ми шукали уламки метеорита. Саме тоді Єменка розкрив нам дальший маршрут на той випадок, коли б ми розминулися, і намітив пункт збору, біля кам'яної ущелини, яку теж докладно описав. Ось тут Шульгін і зметикував, що цей вузький прохід ніби спеціально створений для нападу. Він сам виявив бажання побути з в'ючними кіньми, і як тільки ми роз'їхалися, поспішив до своїх спільників. Разом з ними він докладно розробив підступний план нападу. Оскільки бандити знали Олега тільки з розповіді, лісничий вирішив їхати попереду, щоб показати, в кого саме цілитися.
Змовники не сумнівалися в успіху. Та на всяк випадок все ж домовились і про дії в разі невдачі. Чуваєв та Арбузов тоді повинні були знову чекати слушного часу, стати ще обережнішими й нічого не починати без відома Шульгіна.
Шульгін дедалі частіше переривав свою розповідь, щоб перепочити. Напевне, йому було важко говорити. Закінчуючи своє зізнання, він сказав з видимим зусиллям:
— Олегу Андрійовичу, коли я починав свою розповідь, ви сказали, що прощаєте мені все наперед… Тепер вам усе відомо, і я знаю, що це непростимо і… взагалі неможливо…
Олег повільно підвівся й пішов до виходу з палатки. Відкинувши полог, він став, задивившись на світлі берези. Позад них тяглися непроглядні хащі. Берези видавалися білою огорожею на краю зеленого лісового моря, що ховало безліч несподіванок і небезпек…
Шульгін заплющив очі, і в тиші палатки чути було тільки його стогін та неспокійне дихання. Олег тихо підійшов, сів біля нього і сказав тремтячим від хвилювання голосом:
— Багато зла ви наробили, але те, що я сказав правда… я прощаю вас!
Лісничий розплющив очі й підвів голову. В нього тремтіли куточки губів, стримуючи ридання, він хотів щось сказати. Але раптовий напад кашлю болісно скривив обличчя пораненого. Силячись проковтнути слину, він витер долонею рожеву піну, що пробивалася крізь уста.
Тамара нахилилася над ним і промовила:
— Заспокойтесь. Не треба хвилюватись, це вам шкодить. Будьте мужні…
Два дні Шульгін марив у гарячці, а на третій йому полегшало, він опритомнів і випив багато холодного, освіжаючого чаю. Навіть поїв наваристого бульйону, який приготували спеціально для нього з кількох рябчиків, упольованих Старобором. Лісничий запевняв, що болі його зменшились. Тільки очі у нього були якісь дивно прозорі, і він час від часу засинав. А вночі стан Шульгіна погіршав настільки, що нам знову довелося невідступно чергувати біля його постелі.
В останні хвилини життя Шульгін звелів покликати Чижова, щоб при ньому написати коротенький заповіт. У ньому він розповів усе і назвав своїх спільників.
Потім поранений заснув глибоким сном і більш не прокинувся. Смерть лісничого Федора Лаврентійовича Шульгіна поставила перед нами важку проблему, йти далі чи повернутися з покійником до Вертловки і про все повідомити відповідні органи?
Обмінявшись думками, всі прийшли до висновку, що було б недоцільно відкладати експедицію в Сурунганські гори, до яких лишалося два-три дні їзди.
Проте нас турбували спільники Шульгіна, які нічого не знали про його смерть і, напевне, чекали від нього чергових відомостей. Без вказівок Шульгіна вони на нас не нападуть. Отже смерть лісничого треба було приховати від них, навіть якщо волоцюги й стежили за нашим табором.
Ми викопали яму під палаткою і поховали в ній померлого. Грунт старанно зарівняли, а саму місцевість з могилою нанесли на карту. На всякий випадок ми докладно описали цю подію в трьох примірниках, які підписали всі члени експедиції. Один примірник дали Чижову, другий Олегові, а третій довірили мені.
Ми знищили також усі сліди забитого тигра, якого Єменка з Чижовим на другий день після ловів перевезли плотам до табору. Це був величезний самець завдовжки двісті тридцять сантиметрів, не рахуючи хвоста довжиною сто сантиметрів. Вага його — сто п'ятдесят кілограмів. Звір мав чудове забарвлення. Переважала червонясто-руда фарба з багатьма вузенькими чорними смугами впоперек тіла. Голова була оздоблена складними візерунками чорних смужок. Літня шерсть коротка й груба.
