Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗
Про що вони думали?
Зовсім непомітно біля мене з'явився собака Вірний і тернувся мордою об чоботи, блиснувши очима в пітьмі. Я погладив його, і собака від радості мало не звалив мене з ніг. Життя мисливського собаки в тайзі дуже суворе, тому він вдячний за кожну ласку людини. Вірний був собака меткий, веселий і дуже сміливий. Зараз він тримався лагідно і, коли я перестав його гладити, зашкрябав лапами по моїй руці, немовби просив, щоб я продовжував. Але зненацька Вірний підвів голову, нашорошив вуха й погрозливо загарчав. Вмить відскочивши од мене, він почав принюхуватись. Я теж прислухався, але нічого підозрілого не почув. Ще хвилину собака зорив у пітьму, потім заспокоївся й знову сів біля мене.
Він був насторожі, реагуючи на кожний підозрілий шелест, якого не вловлює людське вухо. З такими сторожами можна було не боятись ніяких несподіванок.
І все ж несподіванка трапилася. Ми вже полягали спати в палатках, тільки Старобор ще затримався чогось біля коней.
Саме в цей час, не вибираючи дороги, тайгою проходив ведмідь. Несподівано для себе він набрів на майже загаслий вогонь. Почувши в останню мить запах диму й уздрівши щось нечувано дивовижне й незрозуміле, звір перескочив вогнище й ткнувся мордою в палатку, де спокійно спали Чижов з Єменкою. Отоді його й почули собаки, що терлися біля Старобора. Попрокидалися й люди. Собаки погналися за клишоногим, Чижов вискочив з палатки… Зненацька прокинувшись, ми з Олегом спершу взагалі не могли зрозуміти, що трапилось. Потроху метушня уляглася. І тільки тепер Старобор, який почасти був свідком цієї незвичайної пригоди, розповів нам, що скоїлось.
Уявивши собі весь хід подій, ми весело зареготали, хоч за інших обставин усе могло б скінчитися не так комічно.
Чижов розповідав, що він уже почав було дрімати, коли раптом щось застугоніло, і в палатку просунулась величезна голова ведмедя. Сибіряк дивувався, як це звір не пошматував палатки чи й зовсім не повалив її.
Незабаром усі знову полягали, сподіваючись, що до ранку все буде спокійно.
Та ніч у тайзі для людини — це книга за сімома замками. Бо ж під чорним крилом ночі вирує життя. І в ту ніч ми мали можливість пересвідчитися в цьому.
Щойно я задрімав, як у таборі зчинився страшенний гармидер, щось закувікало, заревіло. Я ще не опам'ятався, а до палатки, хрюкаючи і важко сопучи, вдерлася якась мара. Опорні тички затріщали, гупнуло кілька ударів… і палатка впала нам на голови. Олег кричав щось до мене, я до нього. Очманілі в цьому сум'ятті, ми ладні були повірити, що сам Алі-Баба напав на наш табір з усіма своїми сорока розбійниками. Ми вибиралися з-під палатки, шукали свої рушниці, а тим часом навколо лунали голоси товаришів, щось стугоніло, пронизливо верещало й сопіло, несамовито гарчали собаки. Якусь мить мені здавалося навіть, що поблизу пихкає паровоз. Що за чудасія?
Так ми відчули, що означає поява найстрашнішого хижака — амби, тобто тигра. Правда, сам грізний володар неприступних хащів до нас не завітав, але досить було тигрові з'явитися поблизу, щоб у його стаді одразу зчинився переполох. Сибірські мисливці не випадково кажуть, що тигр пасе диких свиней. Нічого не скажеш, пастух він грізний, бо ходить за стадом тільки для того, щоб поступово його виловлювати й пожирати.
Кожне стадо свиней має свого вожака — дуже обережного кабана, який часто відчуває небезпеку, що загрожує від кровожерного «пастуха», і негайно виводить своє стадо в інші місця. Тигр переслідує свиней і здебільшого має багату здобич.
Але цієї ночі полювання тигра було невдале. Дикі свині дізналися якось про небезпеку й кинулися тікати. Вони пішли мочарами, перебрели річку й бігли далі вузькою долиною. На їх дорозі опинилися наші палатки, про які свині зовсім не знали. Поспішаючи, тварини навіть не принюхувались і з розгону налетіли на нашу тимчасову оселю. Отож і не дивно, що чорні підсвинки, вага яких часом сягає до двохсот п'ятдесяти кілограмів, своїми солідними тушами розметали наші палатки, як пір'я.
Ну й сміху було, коли всі ми збагнули, що трапилось, і виплуталися, нарешті, з покривал, спальних мішків і палаток.
Та найбільше галасу чулося з-під палатки Чижова. Пронизливе кувікання свідчило про те, що там опинився підсвинок, якого досі не було в нашій експедиції. Незважаючи на раптовий переполох, Єменка не розгубився і схопив порося, яке гарцювало в нього на животі, шукаючи виходу з несподіваної пастки, і що було сили стис його. На допомогу Єменці поспішив Старобор. Він накинув на голову підсвинка ковдру й скрутив йому ноги. Бранець перестав репетувати і вже тільки голосно сопів.
Про те, що тигр десь близько, ми, звичайно, нічого певно не знали, але, почувши суворий наказ Чижова й Єменки «не галасувати», я зрозумів, що сибіряки надають серйозного значення цій навалі четвероногих розбійників. Ми перейшли на шепіт, хоч і не могли стримати сміху, бо щойно пережиті хвилини були справді комічними. Тамара ніяк не могла знайти своїх чобіт, у Шульгіна десь пропав піджак, а Олег був без штанів. Свині все порозкидали.
Старобор з Чижовим почали заспокоювати коней, які, па щастя, були прив'язані на лужку біля річки і не бачили диких свиней. Та все ж вони були наполохані й іржали, збившись докупи.
Раптом нічну тишу потряс такий рев, що в мене мороз пішов поза шкірою. Протяжний, грізний, сповнений люті, цей рев нагадував далекі перекати грому.
Це був голос найбільшого і найнебезпечнішого хижака тайги — тигра, його несподіваний рев вразив і всіх інших членів нашої експедиції. Тамара притулилася до Олега, який мовчки вдивлявся в темряву. Чижов, стиснувши кулаки, завмер, мов статуя, а Старобор з Єменкою приставили руки до вух, щоб краще було чути, де реве хижак. Шульгін хльоснув прутиком по штанях і процідив крізь зуби:
— От сатана, і звідки він тут узявся! Напевне, голос володаря тайги примусив замовкнути й найменші створіння, бо навіть нічні музиканти-комахи перестали сюрчати.
Тигр досадував і злився, бо дикі свині втекли і він лишився без вечері. Разом з тим це свідчило, що хижак знову вийшов на лови. Адже на багатьох тварин тайги рев тигра впливає майже так само, як несподіване сичання гадюки: обрана жертва ціпеніє і на якусь мить майже втрачає здатність рухатись. Але як тільки рев потоне десь у глибині пралісу — олені, лані, дикі свині та інші звірі опам'ятовуються, і починається загальна паніка. Кожна покладається на свої ноги й шукає порятунку в несамовитій втечі. Ось тоді звірина часто і стає жертвою розбійника, який знає силу свого голосу й поспішає тайгою навперейми нечутно, мов тінь, щоб у слушну мить кинутись на загнану серну, оленя чи іншу парокопитну тварину.
Єменку й Чижова поява тигра дуже стурбувала: адже раніше в цих краях тигрів майже ніколи не було, Сибіряки вважали, що це був «зайшлий» тигр, а вія зажди небезпечніший і агресивніший, ніж «осілий». Шукаючи місце для полювання, амба може пройти за ніч величезну відстань. Натрапивши на стадо тварин, він уже не відстає від нього і тримається десь поблизу. Отже, тигр, якого ми чули, або вже був «пастухом», або щойно їх вислідив, але зазнав невдачі. Хто знає, так це було чи ні, але відомо, що на свиней тигр полює більш охоче, ніж на інших тварин. Дуже можливо, що він любить їх жирне м'ясо. До того ж свині живуть стадами, і тигр протягом довгого часу може успішно полювати на них.
На думку Єменки, ми не мали права уникати зустрічі з тигром. Хоч закон тайги й не говорить про це нічого конкретного, але честь мисливця не дозволяє обминути амбу. Проте переслідувати хижака — це означало втратити чимало дорогоцінного часу, адже полювання на тигра — справа складна, а досвід тут мали тільки Єменка і Чижов.
Та все ж несподівана нагода пополювати на найбільшого і найлютішого хижака всього континенту виявилась настільки спокусливою, що відмовитись було важко. Тому я почав підбивати й Олега, щоб він не пропустив такої чудової можливості й відклав на два-три дні дальший похід до Сурунганських гір. Мене підтримав Шульгін — гріх, мовляв, дозволити звірові безкарно сваволити, треба як слід провчити його.
