Діти капітана Гранта - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книги онлайн полные версии бесплатно .TXT) 📗
– Тримайся, моя люба Гелено, небо змилується над нами.
Щойно за бранцями зачинили двері, Роберт миттю видерся Вільсонові на плечі й примудрився просунути голову в щілину між дахом і стіною, на якій висіли амулети. Звідси він міг бачити все, як на долоні, аж до хижі Каї-Куму.
– Вони зібралися довкола вождя, – прошепотів хлопчик. – розмахують руками… завивають… Каї-Куму бере слово…
Роберт кілька хвилин помовчав і продовжив:
– Каї-Куму щось говорить… Дикуни заспокоюються… Вони послухались його…
– Можливо, захищаючи нас, вождь має свою мету, – зауважив майор. – Він прагне обміняти нас на вождів свого племені, та чи згодяться його воїни на такий обмін?
– Так, – продовжив хлопчик, – вони підкорилися йому… Розходяться… Одні йдуть до своїх хиж… інші полишають фортецю…
– Справді? – вигукнув майор.
– Так, містере Мак-Наббс, – відповів Роберт, – з Каї-Куму залишилися тільки воїни, що були в пірозі… Ой! Один із них прямує до нас!
– Злазь, Роберте! – наказав Гленарван.
У цю мить Гелена підвелася й схопила чоловіка за руку.
– Едуарде, – мовила вона твердим голосом, – ні я, ні Мері Грант не повинні живими потрапити до рук дикунів!
По цих словах вона простягнула чоловікові заряджений револьвер. Гленарванові очі зблиснули радісним вогником.
– Зброя! – вигукнув він.
– Так! Маорійці не обшукували полонянок. Але ця зброя призначається не для них, а для нас.
– Сховайте зброю, Гленарване, – випалив Мак-Наббс, – ще не настав час.
Револьвер щез під одягом Едуарда.
Циновка, якою був завішений вхід до хижі, відгорнулася. Увійшов туземець і знаком запропонував пройти за ним.
Гленарван із товаришами, тримаючись один близько одного, перейшли майдан і зупинились перед Каї-Куму. Біля вождя стояли найкращі воїни його племені. Серед них був і маорієць, чия пірога приєдналася до Каї-Куму там, де Похайвена впадає у Ваїкато. Це був сорокарічний кремезний чоловік із понурим лютим обличчям. Його звали Кара-Тете, що новозеландською означає «Запальний». Його вишукане татуювання свідчило, що ця людина посідає не останнє місце в ієрархії маорійців, та й Каї-Куму виказував йому свою глибоку пошану. Однак, якщо пильніше придивитися до цих двох, то стане зрозуміло, що вожді є супротивниками. Майор також зауважив, що влада, якою наділений Кара-Тете, дратує Каї-Куму. Обидва вони були ватажками великих племен, що населяли береги Ваїкато, і обидва мали рівну владу. Та хоча Каї-Куму всміхався під час розмови, в його очах світилась глибока неприязнь.
Каї-Куму став допитувати Гленарвана.
– Ти англієць? – запитав він.
– Так, – без вагань відповів Гленарван, розуміючи, що ця національність полегшить обмін.
– А твої супутники? – продовжував Каї-Куму.
– Мої супутники такі ж англійці, як і я. Ми – мандрівники, що зазнали аварії. І якщо тобі цікаво знати, то додам: жоден із нас ніколи не брав участі у війні.
– Це не має значення! – грубо зауважив Кара-Тере. – Усі англійці – наші вороги. Твої співвітчизники захопили наш острів! Вони спалили наші поселення!
– Вони не мали так чинити, – серйозно мовив Гленарван. – Я кажу тобі це не тому, що перебуваю у тебе в полоні, я висловлюю свою думку.
– Слухай, – провадив Каї-Куму, – Тогонга, верховний жрець нашого бога Нуї-Атуа, потрапив у полон до твоїх братів – він бранець пакекас. Наш бог велить нам викупити його. Я б волів вирвати твоє серце і повісити твою голову та голови твоїх супутників на стовпах цієї огорожі, та Нуї-Атуа прорік своє слово!
По цих словах Каї-Куму, який досі тримав себе в руках, затрясся від гніву і його обличчя спотворилося з люті. Та він швидко опанував себе й провадив далі:
– Як ти гадаєш, чи погодяться англійці обміняти тебе на нашого Тогонга?
Гленарван відповів не одразу. Він мовчки пильно вдивлявся у вождеве обличчя.
– Не знаю, – нарешті відповів він.
– Відповідай, – наполягав Каї-Куму, – чи варте твоє життя нашого Тогонга?
– Ні, – відповів Гленарван, – я не вождь і не священнослужитель серед своїх.
Вражений такою відповіддю Паганель здивовано дивився на Гленарвана.
Каї-Куму, здавалось, також здивувався.
– То вони не згодяться обміняти тебе на нашого Тогонга?
– Одного мене, мабуть, ні, а от усіх, може, й згодяться.
– У нас, маорійців, міняють голову на голову.
– У такому разі обміняй жерця на цих двох жінок, – запропонував Гленарван, вказуючи на леді Гелену й Мері Грант.
Гелена здригнулась, та майор стримав її.
– Ці дві жінки, – продовжив Гленарван, поштиво вклоняючись перед Геленою і Мері, – посідають високе становище у своїй країні.
Ватажок холодно глянув на свого полоненого. Лиха посмішка перекосила його обличчя, але він одразу ж стримав її й відповів, намагаючись побороти лють.
– Ти гадаєш, Каї-Куму можна легко обманути, клятий європейцю? Чи ти вважаєш, що очі Каї-Куму не вміють читати людських сердець? – І, вказавши на Гелену, промовив: – Вона твоя жінка!
– Це моя жінка! – вигукнув Кара-Тете і, відштовхнувши полонених, поклав руку на плече Гелени. Від цього дотику бідолашна жінка стала біла як крейда.
– Едуарде! – лише спромоглася скрикнути нажахана жінка.
Гленарван мовчки підняв руку і вистрілив. Кара-Тете впав мертвий.
На постріл збіглися тубільці. За якусь мить у фортеці ніде було яблуку впасти. Сотні рук загрозливо простяглись до нещасних полонених. У Гленарвана вибили револьвера з рук.
Каї-Куму метнув на Гленарвана дивний погляд. Потім, прикривши вбивцю одною рукою, він підніс другу, втихомирюючи натовп, готовий кинутися на «клятих англійців».
Нарешті його голос заглушив репет юрби.
– Табу! Табу! – верещав він.
І раптом натовп завмер перед Гленарваном і його супутниками, яких порятувала якась надприродна сила.
За кілька хвилин їх відвели до священного дому Варе-Атуа. Та ні Роберта Гранта, ні Жака Паганеля поміж них не виявилося.
Розділ ХІІ. Поховання маорійського ватажка
Каї-Куму водночас був і вождем, і жерцем (аріком) свого племені, що досить поширено у Новій Зеландії. Тому як жрець він мав право накладати на речі й людей табу – заборону.
У народів Полінезії табу полягає насамперед у забороні торкатися певних осіб або речей. У релігії маорійців кожного, хто підніме руку на когось або щось, позначене табу, скарає на смерть божество. А якщо божество не одразу відомстить за завдану йому образу, то за нього це зробить жрець.
Іноді вожді накладають табу з політичних міркувань, та найчастіше воно обумовлене подіями особистого, повсякденного життя. Зазвичай туземець обкладається табу на декілька днів: коли остригає волосся, після татуювання, якщо ладнає пірогу, зводить будинок, у разі тяжкої хвороби або навіть смерті. Якщо неконтрольоване виловлювання риби загрожує спустошити річку або туземці вживають недостиглу солодку патату, що загрожує збиранню врожаю на плантаціях, то на рибу й патату накладають табу. Якщо вождеві здумається позбутися нав’язливих гостей, то він накладає на свою оселю табу; якщо забагнеться монополізувати свої ділові відносини з якимсь іноземним судном, то на судно накладається табу. Це ж саме він може застосувати і до європейського купця, якого хоче позбавити покупців. Табу вождя подібне на колишнє королівське вето. Якщо предмет оголошено недоторканним, то ніхто не має права безкарно торкнутися його. Коли табу накладають на туземця, то певний час він не має права торкатися визначених харчів. Заможній людині їжу до рота кладуть раби. Якщо ж це бідняк, то бідолаха змушений підбирати їду ротом, чим уподібнюється тварині.
Словом, цей досить своєрідний звичай скеровує і видозмінює найдрібніші вчинки новозеландців. Табу наділене силою закону, більше того, можна стверджувати, що все туземне законодавство зводиться до постійного застосування табу.
