Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗
До людей ідуть хіба приручені хижаки. Але в тайзі вони зустрічаються вкрай рідко, лише на лісницьких кордонах.
Або ті, хто вже спробував людську кров на смак. І для кого людина — насамперед здобич.
Сумніву не було: говорячи про харгі, злого духа тайги, ведмедя-людожера, котрий промишляє в цих краях не перший рік, Багров не брехав. І не намагався збити їх із пантелику тунгуськими казками.
Ведмідь гарчав усе сильніше, і раптом, витягнувши вперед лобасту голову на короткій могутній шиї, люто й страхітливо заревів. Коли Кохан позадкував, хижак ревонув удруге, при цьому випростався, став на задні лапи й замахав перед собою передніми. Дмитро не міг розгледіти кігтів, але тут же уявив собі їхні розмір та гостроту. Так само відчув, як на шиї вже стискаються могутні щелепи.
Відстань між людиною та звіром була не більше десяти метрів. Сутінки впевнено перетворювалися на темряву, в якій ведмідь бачить краще, ніж людина. До того ж здобич видавав запах. Кількома стрибками хижак міг скоротити цю відстань і, очевидно, зібрався це зробити. Та щойно незграбна ревуча брила зрушила з місця, наближаючись до жертви, як із Кохана злетіло заціпеніння. Він не знав, як треба поводити себе при зустрічі з ведмедем-людожером, але не збирався покірно чекати, поки зуби та кігті справді увійдуть у його тіло й почнуть шматувати ще живу плоть. Позадкувавши, він розвернувся й побіг.
Позаду знову почулося ревіння. Озирнувшись на бігу через плече, Дмитро побачив, як неповороткий зовні велетень-ведмідь зграбно рухається за ним, швидко наздоганяючи. Звідки й узялися сили, здається — подвоїлися. Кохан наддав ходу і спробував збити звіра зі сліду, петляючи між дерев. Ідея залізти на дерево й відсидітися там майнула в голові й тут же вилетіла. На стрімкі стовбури можна було хіба залетіти — гілки сосон, ялин та кедрів починалися за два людських зрости від землі.
Єдиним виходом було повернутися назад до води і спробувати знову перейти річку. В темряві, знаючи силу й підступність течії, це небезпечно. Але так можна виграти час у хижака, і до того ж будь-яка небезпека порівняно з ведмежими іклами здавалася Дмитрові більш прийнятною. Та ведмідь раптом перестав гарчати й рикати, і тільки-но Кохан почав завертати назад, швидко кинувся йому навперейми. Тепер звір біг, одночасно відрізаючи людину від шляху до річки. Будь-яка спроба випередити звіра провалилася б. До того ж, якби Дмитро рвонув до води просто зараз, не розбираючи дороги, відстань між ним і ведмедем неодмінно б скоротилася. Наздогнати його і звалити з ніг при такому розкладі здоровенному хижакові було навіть простіше. Тому Кохан знову розвернувся і побіг у бік болота. Ведмідь тут же припинив рухатися паралельним із ним курсом і знову кинувся навздогін.
Навіть у цю хвилину Кохан якимось чином підсвідомо фіксував — попри все, він рухається у потрібному йому напрямку. Біг просто до ведмежого проходу в болоті. Можлива похибка в розрахунках виглядала не дуже значною, головне — взяти загалом правильний курс. Мабуть, ведмідь відчув і це: знову заревівши, повернув ліворуч, кількома стрибками забіг наперед і тепер знову мчав людині навперейми. Було схоже, що він поступово й послідовно заганяв свою жертву подалі від усіх можливих місць порятунку.
Побачити перед собою болотяний туман Кохан міг навіть у густих сутінках. Але спершу він відчув болото — земля почала м’якшати під ногами. Велетенський звір знову мачав на нього, уже переконаний: тепер здобич точно не втече далеко. Ноги Дмитра раптово почали заплітатися, потім одна перечепилася об корч, що випинався з ґрунту, і Кохан полетів на землю обличчям донизу. Ведмідь ревів уже зовсім поруч, Дмитро навіть чув його важке хрипке дихання. Підхопившись, він знову впав, перекотився — і дуже вчасно. Просто на те місце, де він щойно лежав, важко приземлилася ведмежа туша. Побачивши людину на землі, звір стрибнув, аби разом завершити цю гонитву. Якусь мить палаючі очиці хижака дивилися просто на Дмитра, потім ведмідь трохи незграбно почав розвертатися, щоб повторити напад. Кохан виявився спритнішим: просто з місця відстрибнув далі, приземлився жабою просто на болотяну купину. Відразу занурився у багнюку, підвівся, зробив іще кілька кроків далі від берега. Ведмідь кинувся було за ним, та відчув, як розповзається під ним твань, позадкував і, витягнувши морду, злобно заревів.
Звір далі рухатися не ризикне. Але Кохан побачив, що й він опинився не в кращій для себе ситуації. Болото поволі засмоктувало його. Спроба рухатися ні до чого доброго не призвела: жадібна трясовина оточувала його з усіх боків. Урятуватися від неї можна в єдиний спосіб — вийти на тверде, зробивши кілька кроків уперед. Але це означало — зробити останні у своєму житті кроки. Бо там гарчав голодний розлючений ведмідь і він не збирався залишати здобич просто так.
Або поступово вгрузнути в трясовину з головою, або дати себе розірвати і зжерти.
Відчайдушна спроба знайти хоча б невеличкий прохід серед купин обернулася поразкою. Ноги вгрузли ще сильніше, а коли Дмитро спробував повернутися назад, його відразу засмоктало по пояс. Ведмідь боком просувався за ним, навіть спробував таки дістатися до здобичі, але сам ледь не загруз, тому з лютим гарчанням позадкував.
Тепер відстань між людиною і звіром становила приблизно метрів чотири. Ведмідь ревів, витягнувши голову вперед, та подолати ці метри не ризикував: під ним відразу починало хитатися болото.
Кохан закричав на всю силу легенів. Звір замовк від несподіванки, а потім рикнув іще сильніше. Чи то Дмитрові здалося, чи з пащі хижака капала на землю густа біла піна. Він відчайдушно закричав іще сильніше, не знаючи, якого ефекту чекати. Навряд чи ведмідь перелякається, відступить і дасть йому вийти. Але навіть якщо так — Кохан уже не відчував у собі сил ані для бігу, ані взагалі для якої-небудь боротьби.
Можна розвернутися й самому зробити кілька кроків далі в болото, аби трясовина швидше поглинула його в своє бездонне черево. Стоячи на місці, Дмитро загруз у болото вже по самі груди. Якщо поворушитися, процес піде швидше. Ведмідь, ніби розуміючи, що справді втрачає здобич, знову звівся на задні лапи, ревнув і з усієї люті опустився на землю так, що все довкола здригнулося.
І раптом Кохан почув новий і зовсім несподіваний серед боліт звук, який він після чотирьох років війни не сплутає ні з чим. Зовсім поруч ударила автоматна черга, причому вухо розвідника визначило — з темряви стріляв ППШ.
Ведмідь заревів тепер уже від болю, велетенська брилоподібна туша здійнялася дибки, а черга не змовкала. Схоже, той, хто стріляв, вирішив випустити в звіра увесь диск. Так воно й вийшло: автомат захлинувся так само раптово, як і озвався, а ведмідь, рикнувши востаннє, завалився на бік і почав здригатися у конвульсіях.
Із сутінок вийшла людська постать. У Кохана, який іще кілька секунд тому намагався перекричати ведмеже ревіння, враз ніби відібрало мову. Він лише смикнувся назустріч постаті, від цього вгрузнувши майже до пахви.
— Живий там? — крикнув рятівник і, обійшовши ведмежу тушу, відстібнув пасок і кинув Дмитрові один кінець. Побачивши, що стоїть досить далеко, незнайомець обережно зробив два кроки вперед, потім — іще один, і тепер Кохан міг схопитися за ремінь правою рукою. Незнайомець почав тягнути, поволі відступаючи назад. Він так само вгрузав, але там, де він стояв, болото затягувало лише до колін. Кілька ривків — і Дмитро відчув, як твань неохоче звільняє його з обіймів.
Вибравшись на тверде, він мало не кинувся в обійми несподіваному рятівникові, та раптом стримався. Хоча темрява вже остаточно замінила сутінки, зблизька Кохан міг розгледіти не лише обличчя незнайомця, яке, власне, нікого йому не нагадало, а й майорську форму МДБ, у яку той був одягнений.
— Чого став? — коротко запитав майор, піднімаючи з землі автомат, викидаючи відстріляний диск. Кохан мовчав, і незнайомець, підхопивши речовий мішок, розв’язав його, потім поставив на землю, нахилився над ним, покопирсався всередині, витягнув змінний диск і під’єднав його до ППШ. Після цього спокійно затягнув вузол на горловині мішка, автомат закинув за спину дулом донизу. — Мало не зжерли, правда?
