Перстень Борджія - Нефф Владимир (читать книги онлайн .TXT) 📗

Ми сказали: увійшов. Чистильник стоків увійшов. Та ба: він був тут, ще не ввійшовши, бо його випередив запах, складова частина його істоти, а істота була складовою частиною стоків, які він чистив, запах різкий і такий страшний, що мимоволі в усіх присутніх виникла думка: це неможливо. Такого не може бути між небом і землею, воно не звідси. Так, справді, таке не звідси, воно не може бути між небом і землею, адже його витягли з глибин землі, з темряви, у якій діються речі неймовірні й нечисті.

А чоловік, від якого розходився цей неймовірний і не дозволений небесами запах, був ще страшніший за цей запах. Ганчірка, обмотана мов тюрбан навколо його голови, кишіла маленькими стоногами, скорпіонами і аскаридами. Обличчя, позначене плямами, що свідчили про прогресуючу проказу, вкривав драглистий, жовтуватий, смердючий слиз, у якому ворушилися і скручувалися дрібні черв’яки, налякані світлом. На мотузці, перекинутій через плече, висіли прив’язані хвостами грона дохлих щурів, якими він щодня звітував про свою працю управителеві двору. Лахи, що прикривали його тіло, були мов живі, бо коли він став одним із мешканців стоків, то інші мешканці, плазуни, драглисті гідри, глисти, поліпи, блощиці, солітери та інша непомітна, ненажерлива, сліпа, джгутикова, бородавчаста, кільчаста, гола й волохата опівнічна потолоч, що ненавидить сонце, знайшла собі житло у складках його одягу, якщо тут доречне це цивілізоване слово. Він низько схилився, либонь, тому, що у своїх стоках мусив низько нахилятися, бо хоча й важко було визначити його вік, він не виглядав на згорбленого від старості.

Оце таким і не інакшим був раб Гейга — таким, що гофмаршал визнав за необхідне витягти з кишені напахче–ну хустинку й подати її султанові, аби Пан міг притиснути її до носа, що той і зробив, тимчасом як Гамді, опритомнівши, поглянув на раба, застогнав і знову впав обличчям на підлогу, бажаючи хоч так віддалити мить, коли муситиме подивитися прямо й невідворотно, глянути дійсності в обличчя.

Султанові на хвилю сперло дух, він бридився вдихати повітря, отруєне присутністю цієї підземної почвари, але, поки він душився, кивав головою, його схожий на митру тюрбан колихався на всі боки: тоді він промовив глухим голосом крізь гофмаршалову напахчену хустинку, притиснуту до вуст і носа:

— Гаразд, гаразд, закінчуймо, бо зрозуміло, що когось відповіднішого серед своєї елегантної і витонченої челяді я не знайду. Цей дженджик знає турецьку мову?

— Розмовляти не вміє, бо німий, — відповів управитель двору, щасливий, що султан виявив задоволення. — Але, за всіма ознаками, нашу мову розуміє.

Султан простяг руку, і гофмаршал вклав до неї сувій пергаменту.

— Ну ж бо, Гейго, — сказав султан. — Отут я за всіма правилами і звичаями поєдную тебе з такою чутливою, випещеною і перебірливою кралею, що й рівні їй немає, дочкою Гамді–ефенді, який оце лежить, геть очманівши від щастя, що несподівано впало на голову його дитяти.

— Милості, — застогнав історик. — Милості для моєї єдиної!

— Весільна угода вже написана in bianco [14] , — вів далі султан, — залишається лише вписати твоє ім’я: оскільки ж ти його не маєш, бо Гейга це зовсім не ім’я, я мушу тобі якесь дати. З цієї нагоди в голові моєї величності промайнула думка, що я виявлю свій настрій і дотепність, назвавши тебе Маймун, що звеселило б усіх, бо, як відомо, Маймун по–арабському означає «щасливий» — а ти й справді щасливий наречений чарівної молодої — і разом з тим «мавпа», символ потворності. Але, дивлячись на тебе, я помічаю, що від тебе, крім смороду, віє ще якоюсь силою та серйозністю: тому й ім’я, яке ти отримаєш, буде сильним і серйозним. Поглянь, я міркую так: ти раб, але раб певним чином щасливий, бо це я, Пан Двох Святих Міст, моєю найвищою волею виніс тебе з підземелля, яке легко уявити собі схожим на пекло, зі смердючого багна, серед якого вмирають за півроку, тимчасом як ти, очевидно, завдяки особливій милості Аллаха, витримав там без шкоди три роки. Отже, я не помилюсь, давши тобі ім’я Абдулла, що означає «раб Божий», і сам своєю власною рукою, блаженний чоловіче, впишу його в угоду.

Султан простягнув руку, і гофмаршал подав йому приготоване очеретяне перо, вмочене в губку, просякнуту чорнилом, і Пан панів почав писати, не перестаючи розмовляти, і вже не вважав за потрібне притискати до вуст напахчену хустину, бо — о диво! — починав звикати до запаху піднятого з підземелля раба.

— Єдиним твоїм завданням, — сказав султан, — буде пестити свою молоду дружину і усіляко виявляти їй свою чоловічу міць, якщо ж баби–сповитухи, яких я найближчим часом вишлю для її перевірки, побачать, що вона залишилася недоторканою і що ти, всупереч моєму наказові, не скористався своїм чоловічим правом, ви обоє помрете в муках, ти і вона. Це все, що я хотів тобі зауважити; а що стосується баб–сповитух, про яких я згадував, то це звичайна справа, і вона відповідає всім звичаям; я навіть не маю нічого проти того, щоб блаженний Абдулла, раб Божий, запросив до себе лікаря, фахівця з прокази, щоб той дав йому необхідні мазі й ліки: як видно, моя доброта й ласкава поблажливість сьогодні не мають меж. А тепер бери перо, рабе Божий, і намалюй під угодою кружечок неписьменних.

Раб Божий послухався, а далі султан іще й власною рукою підтвердив, що цей кружечок намалював неписьменний раб Абдулла. Гофмаршал без церемоній стягнув з пальця батька нареченої перстень–печатку і притиснув до угоди — в цьому не було нічого дивного, бо в турецьких землях листи й угоди мало коли засвідчувались інакше, як печаткою — і раб Абдулла, раніше Гейга, та прекрасна Лейла поріднилися за всіма правилами: мусульманські дівчата, слід зауважити, не вибирають своїх женихів і бачать їх лише тоді, коли їм їх виберуть і покажуть.

Тим часом прекрасна Лейла, чорноволоса й чорноока, сиділа у своїй кімнаті, декорованій шпалерами і заповненій розмаїтими речами, в домі Гамді, що стояв неподалік від сералю, у передмісті Бешикташ, і, не знаючи, що її чекає, але не сумніваючись, що це буде щось жахливе, у смертельній тузі плакала й молилася Аллахові, хоча добре знала, що цей Бог, хоч і наймилостивіший, ніколи не змінює своїх рішень, а її стара нянька Еміне потішала її, як могла, але марно, бо слова її були беззмістовні й пустопорожні.

Минуло дві години, як пішов Гамді, якого викликали на приватну бесіду до султана суворою, небагатослівною запискою і відвели під озброєним ескортом. Сонце вже схилилось до заходу й забарвило води Босфору вогнем і кров’ю, коли з сералю прибіг захеканий раб з дивовижним посланням: Лейла повинна розпорядитися, щоб у лазні розпалили під казаном: так, мовляв, бажає її татусь, нехай Аллах благословить його ім’я.

Лейла була господаркою і управителькою батькового господарства, бо її мати заплатила життям за її народження, а Гамді–ефенді волів цілковито віддатися своїм історичним дослідженням, аніж шукати іншу жінку. Його вказівка про казан, під яким слід розпалити вогонь, була несподіваною і важко було осягнути розумом її сенс, але слухняна Лейла відразу віддала розпорядження і особисто доглянула, щоб слуги виконали його сумлінно. Коли ж букові поліняки під казаном спалахнули і перетворилися в палаючий жар, а вода в казані почала булькати, з сералю прибіг ще один захеканий раб з другою вказівкою Г^дмді–ефенді. не менш дивовижною і, як здалося, незрозумілою, як і перша: нехай, мовляв, Лейла накаже принести в лазню багато мила, хвощу, карбонату калію, папірусу, люпину, лотосового відвару та всіх інших, які тільки є, миючих засобів, а також пляшку лікувальної води з Мекки, званої земзем. І це бажання свого батька Лейла задовольнила, хоча й крутила при цьому головою, та коли з сералю прибіг третій захеканий раб із третьою вказівкою, аби Лейла приготувала в лазні чисту білизну, новий одяг, взуття та все, що треба одягнути дорослому чоловікові, і щоб приготувала кадило для обкурювання, і щоб послала на базар за ладаном, бензоєм, амброю, мускусом та сандалом, одне слово, всіма пахучими речовинами, які лише можна дістати, і от, вислухавши ще й цю, третю вказівку, Лейла не витримала й ревма заревіла, адже обставина, що її добрий батько не зміг висловити за один раз своє незрозуміле побажання і мусив переказувати його тричі, свідчила про те, що він вельми схвильований; напрошувалась думка, що хвилювання це не зовсім радісне.