Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр (серии книг читать онлайн бесплатно полностью txt) 📗
В цю мить щось десь клацнуло, прилад під стелею легенько, майже по-комариному забринів і на сцену до столу президії з-за лаштунків під оплески зали потяглись керівники міста та області. Вони непоквапно йшли один за одним, вервечкою, оплески все наростали, аж доки не переросли в суцільний шум, громоподібне шелестіння крил тисячі або мінімум півтисячі кажанів, а керівництво у два ряди, за якимсь певним ранжиром розсілося уздовж столу президії, і головуючий, не сідаючи, поправив мікрофона й підняв руку заспокійливим жестом. Оплески швидко опали, як припиняється раптовий літній дощ.
— Розпочинаємо!.. — Звук від мікрофона шурхотливими вилясками розсипався притихлою залою. — Розпочинаємо засідання позачергового відкритого пленуму обкому Комуністичної партії СРУ! Воно буде присвячене викриттю й засудженню відступника… (головуючий на мить зазирнув у папірця, якого тримав двома пальцями) — Ецірвана Шлойми Васильовича… письменника, мешканця Західного, окупованого сектора міста Ровно. Слово для доповіді надається… першому секретарю обкому КП СРУ товаришу Манасенкові!!!
Попередні бурхливі оплески тепер здавались несміливим шепотінням у порівнянні з тим шквалом, який струсонув залу. Перший секретар встав з-за столу, де скромно сидів серед товаришів, і попрямував до трибуни з гербом. Тепер можна було роздивитися, що товариш Манасенко має добре відкрите обличчя старого робітника зі складочками-зморщечками в кутиках вуст. Його бездоганний сірий костюм облягав фігуру ідеально, краватка цілком з ним гармоніювала, а сорочка тішила око сліпучим білим кольором. Зайшовши за трибуну, товариш Манасенко непомітним жестом обсмикнув рукава, в яких зблиснули крихітні золоті запонки, й поклав перед собою текст доповіді на кількох аркушах порядно білого паперу. Він витримав паузу, не довгу й не закоротку, саме стільки, як потрібно, і подивився у залу, мудро й лукаво примружившись. Публіка стишено й зачаровано дивилась на нього всіма своїми очима. Письменник Шлойма Ецірван, крайній у першому ряді, поклав під крісло папку з рукописом С. Добромолець, закинув ногу на ногу й несподівано навіть для себе самого ввібрав голову в плечі.
17 вересня 200* року
Робота пленуму відкривалася доповіддю першого секретаря Ровенського обласного комітету КП СРУ, члена ЦК КП СРУ товариша Манасенка Тараса Панасовича. «Мусимо особливо відзначити, — наголосив вже у перших рядках своєї доповіді тов. Манасенко, — що останнім часом, незважаючи на успіхи в економічному розвитку села, суттєве поліпшення постачання продовольства в обласному центрі та кроки назустріч у нормалізації відносин між Соціалістичною Республікою України і ЗУР, до яких з повним правом можна віднести й нещодавнє придбання комп’ютерного томографа для Ровенського лікувально-санітарного управління, з боку певних кіл Західної України, й зокрема окупованого Західного сектора міста Ровно, чиняться незрозумілі, часом і відверто провокаційні кроки в зовсім протилежному напрямку. Яскравим свідченням цього була поява торік в одному з реакційних львівських видавництв книги авторства Шлойми Ецірвана „Стіна“. Цей, з дозволу сказати, „роман“ аж цвиркає злобою та домислами, направленими на зруйнування атмосфери стабільності й добросусідства, досягнутої між двома сусідніми державами». (Вигуки «Ганьба!», загальне обурення в залі.) «Тож сьогодні усі ми повинні з усією відповідальністю сказати наше рішуче „ні“ подібним ворожим проявам та спробам звести нанівець ті наші спроби нормалізації наших стосунків, які безперечно й беззаперечно залишаються нашою внутрішньою справою, рівно ж як і права людини та свобода слова, про яку так багато полюбляють побалакати псевдозахисники прав людини з Заходу, водночас навмисно не помічаючи у себе під носом грубого нехтування правами трудящого народу, — зазначив далі товариш Т. П. Манасенко. — Ми, трудящі соціалістичного Ровно, повинні з усією відповідальністю дати гідну гнівну відсіч будь-яким спробам вбити клин між двома частинами розділеного українського народу. Таким, як Ецірван, та їхнім опусам знайдеться належне місце на смітнику історії, котра, як відомо, всіх розсудить і кожному дасть належну оцінку згідно із справедливими законами діалектики й матеріалізму. Ецірвани минущі, а народ Соціалістичної України, який будує своє світле майбуття, — цей народ вічний», — такими словами закінчив свою доповідь перший секретар обласного комітету КП СРУ. Доповідь неодноразово переривалась і супроводжувалася бурхливими оплесками аудиторії, вигуками схвалення й цілковитої підтримки.
Думки, висловлені в доповіді товариша Т. П. Манасенка, продовжив і розвинув у своєму виступі Правчук Микола Павлович, секретар обкому КП СРУ з ідеологічних питань, кандидат філософських наук. Він, зокрема, сказав: «Сьогодення несе нам чимало випробувань, передусім у галузях економіки, зміцнення й розбудови народногосподарського комплексу, підвищення якості забезпечення трудящих продуктами й товарами першої необхідності, скорочення термінів житлового та промислового будівництва. За підсумками третього кварталу цього року Ровенська область має впевнено ввійти у двадцятку провідних економічних регіонів СРУ. На жаль, у цей складний час не обходиться і без певних ексцесів, зокрема на фронті ідеологічному. Так, наприклад, останнім часом в обласному центрі й ряді райцентрів області незначна кількість несвідомих громадян, переважно з числа незрілої молоді та інтелігенції, потрапивши під вплив опусів Ецірвана і йому подібних „літераторів“, втрачають будівничий ентузіазм і натхнення, починають ставити під сумнів ряд наших досягнень, заражаються хворобою нездорового скептицизму. Тому ми всі повинні ще більше працювати в напрямку якнайретельнішого донесення наших ідеологічних норм і вимог до кожного ровенчанина, ґрунтовно проробляючи на партійних зборах і зборах трудових колективів матеріали останнього партійного з’їзду, теоретично-методичні праці керівників партії та уряду й зокрема — книгу Т. П. Панасенка „Ровенщина: шлях у майбуття“, в якій у стислому, сконцентрованому вигляді викладено плани й накреслено шляхи нашого подальшого розвитку, шляхи до розбудови й процвітання нашого древнього поліського краю».
Кибукевич Уляна Йосипівна, доярка-ланкова колгоспу ім. Джамбула, с. Старе Село Рокитнівського району, розпочала свій виступ словами: «Я мати. У мене підростають четверо дітей — двоє хлопчиків і двоє дівчаток. І тому мені страшно навіть подумати, що колись їм до рук можуть потрапити опуси псевдописьменника Ецірвана із Західного сектора міста Ровно. Такі книги можуть тільки нести зло, сіяти ворожнечу, розпалювати між людьми найстрашніші відносини, сповнені злоби і кривавого людиноненависництва. Я не читала цих книг, але закликаю всіх присутніх зробити все можливе, все, що у їхніх силах, щоб оборонити підростаюче покоління від „шедеврів“ подібного роду. Описані в таких книгах вимислені події, викривлені взаємини між людьми нічому хорошому не вчать. Вони лише штовхають людину на слизьку доріжку легкої наживи, на шлях виродження й повної деградації особистості. Та Ецірвани лютяться даремно, і марними є їхні жалюгідні спроби посіяти між нами зерна ворожнечі — народ Соціалістичної України впевнено торує шлях у світле майбуття. Як говорять мудрі люди, собака бреше, вітер носить. А нам своє робить, як писав поет трудящих і пригноблених Максим Тадейович Рильський,» — такими словами закінчила свій виступ доярка-ланкова У. Й. Кибукевич.
Янтарьов-Бернштейн Самійло Авраамович, викладач кафедри прикладної астрономії Ровенського інституту інженерів водного господарства, відзначив, що прогресивна трудова інтелігенція обласного центру одностайно підтримує боротьбу з аморальними проявами в сучасній літературі. «Роман Ецірвана „Стіна“ — це виклик усім нам, це ляпас, це плювок у найсвятіше. Ецірван зробив предметом свого роману наше місто, показавши його у викривленому і спотвореному вигляді, одягнувши собі на очі щонайчорніші окуляри. Але що найгірше — він намагається такі самі окуляри одягти й на очі читачеві, примусити його дивитися на рідне місто його, Ецірвановими очима. Ецірван — безбатченко, який вилив відро помиїв на найсвятіше, що є в серці кожного ровенчанина, на рідне місто. А це наше місто, місто орденоносне, місто, овіяне легендами партизанських часів, місто, яке навіть у розділеному стані, з вини агресивних кіл Заходу, все ж залишається містом будівничих і трударів, містом молоді і студентів, містом весни. Ецірван же змалював його містом бруду й непотребу. Що ж, кожен бачить те, чого вартий сам. І ця його жалюгідна книжечка припаде пилюкою на смітнику, куди її віднесуть грядущі покоління ровенчан. Без сліду кане в минуле, як і жалюгідні намагання деяких псевдодіячів спродати наше місто оптом і вроздріб західним урановим магнатам та іншим грошовим мішкам за жалюгідну жменьку срібняків-доларів».
