Нічні пастухи буття - Москалець Костянтин (смотреть онлайн бесплатно книга .txt) 📗
Тут можно читать бесплатно Нічні пастухи буття - Москалець Костянтин (смотреть онлайн бесплатно книга .txt) 📗. Жанр: Поэзия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Нічні пастухи буття
Автор
Жанр
Дата добавления:
17 март 2020
Количество просмотров:
342
Вы автор?
Жалоба
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Нічні пастухи буття - Москалець Костянтин (смотреть онлайн бесплатно книга .txt) 📗 краткое содержание
Нічні пастухи буття - Москалець Костянтин (смотреть онлайн бесплатно книга .txt) 📗 - описание и краткое содержание, автор Москалець Костянтин, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mybrary.info
У новій книзі віршів Костянтин Москалець добірними текстами спростовує власну ж тезу про «заранні пошуки добірного народу»: цей Народ — Поети, які не загубились «у мандрах по чужих та рідних українах», які чують тишу Пречистої Діви Марії світанку, які вміють кохати Сосну й називати сестрою Лілею, — цей Народ є головною дійовою особою цієї збірки.
Нічні пастухи буття читать онлайн бесплатно
Нічні пастухи буття - читать книгу онлайн бесплатно, автор Москалець Костянтин
Костянтин Москалець
Нічні пастухи буття
А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі і нічної пори вартували отару свою.
Євангелія від святого Луки, 2.8
Людина — пастух буття.
Мартін Гайдеґґер, «Лист про гуманізм»
Яскравіше палай, наше пастуше багаття! Сумно було б нам без тебе в цю пізню осінь, в ці сліпі, непроглядні ночі! Ні, я не жалкую, що пішов у нічні пастухи!
Вілій Москалець, «Нічні пастухи»
***
холодний падолист вологі пасма диму
сурма над водами проклятими і міст
далеко в небі сяє аметист
розкішного утраченого риму
далеко рідний край стрункі його собори
і сніг далеко — чистий золотий
і триєдине втілення мети
і вічні голоси дітей знадвору
ти знов поквапився воскреснути — і от
заранні пошуки добірного народу
не принесли сподіваного плоду
побільшивши число земних марнот
що ж виплекай безсоння і святкуй
сяку-таку нікомуненалежність
і збережи невитрачену ніжність
очікуючи смерть свою гірку
Єва
простоволоса й боса ти стоїш
на вітрі з ароматом помаранчів
довкола землі світяться вигнанчі
вуста самі про себе шепчуть вірш
і ти не хочеш повертатися туди
де голос люблячий прокинутись благає
життя теперішнє й тутешнє — сон без краю
тебе ніхто не зможе розбудить
Храм
І
Василеві Івашку
Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.
I догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя пікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над volle lacrimarum [1].
…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався — суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.
II
Олесеві Ільченку
Гербату п'ю. Надворі ніч густа.
Далеко гори, і вуста, і доня.
Сніг випав, сніг тихесенько розтав
у Богових натруджених долонях.
А вірш Сашків із голови не йде,
і, затуляючи його, мов свіжу рану,
усміхнено повторюю оте:
«Як хороше летіти так до храму…»
Молитви до чужого
І
Кручуся, як мертва сорока
з фіалкою в дзьобі. Її підвісили
за лапки, перед входом, вершники.
«Костику» — і мертва пташка,
яка крутиться на вітрі з чотирма
сходинками, відбиваючись у ошатній
вітрині зі срібними причандалами.
І тільки фіалка, що
обертається вкупі із тілом,
ще свідчить
про воздаяння рубінової крові,
ущерть налитої
до фіалу.
II
Аякже, вежа, добре обтесане каміння,
переходи, балкони, ґалереї,
вежа, покрита ґонтою, і висока,
і, знову ж таки, самотня — між
хмар, які течуть на північ, друзки
двох-трьох вибухів сонця забутого,
призабутої радості і вміння.
Задля того, щоб потім довше блукалося
ґалереями, балконами, переходами
від одного місячного сяйва до
іншого.
— У розкинутих, як жінка, квітучих
абрикосових галузках, що були
перш ніж ти оселився тут і
заходився тужити, на вежі, аякже.
III
І ця незвична трава, така трава надвечір,
коли вже поїхала остання електричка на північ,
а ти тільки посміхався, передчуваючи люте
безсоння, якого не буває у трави, такої трави,
такої тихої-і-лагідної, наче голос мами,
що запитує, чи купив я мінеральної води,
а вслід за цим надходить звістка про чиєсь
самогубство, і ти виносиш їм гроші, карбованець-
два, хто скільки
може, хто скільки хоче, — трава така от,
незвична,
зелена, густа, перша і
остання.
IV
Запалюєш сірника, тремтячою рукою
гортаєш запилюжені, як сходи,
сторінки, здмухуєш волосинку золоту,
що впала на вбрання жони, одягненої так,
як тоді вдягалися Божі Матері,
читаєш латину і не можеш ніяк
зрозуміти, чи то назви троянд,
а чи імена павуків, бо й вони
подібні до тебе, у червоній сорочці,
з лапками, підібганими
від холоду, з бульбусами
і вірою, яку здмухуєш, наче золоту волосинку,
на одну менше,
і гасне сірник, і рука не тремтить.
V
Madeleine Paris
Синя, з білою облямівкою,
вчора Тома її забула,
забула її, принісши вина та хліба,
слухаючи про мою улюблену іграшку;
— може іграшкою стати скорпіон? —
засумнівалась вона, розглядаючи пробірку,
де плавала ця мала жовта тварина,
і як пояснити, коли навіть католики,
охайні троянди целібату — і ті не мають
вірогідного висновку,
стрункого й палючого,
і прохолодного,
як собор, де химери, цокаючи кам'яними
кігтями, перебігають вогкою підлогою,
нічого не забуваючи, нічого не пам'ятаючи,
вистромивши жала, заплющивши сині очі.
Амінь.
вернуться
1
долина сліз (лат.)
Похожие книги на "Нічні пастухи буття", Москалець Костянтин
Книги похожие на "Нічні пастухи буття" читать онлайн бесплатно полные версии.
