Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Поэзия и драматургия » Драматургия » Безталанна - Карпенко-Карий Иван Карпович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗

Безталанна - Карпенко-Карий Иван Карпович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Безталанна - Карпенко-Карий Иван Карпович (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗. Жанр: Драматургия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Всi ви­хо­дять.

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

У Гна­та в ха­тi. Яку хви­ли­ну не­ма нi­ко­го на ко­ну.

ЯВА I

Входе Вар­ка, а по­тiм Со­фiя.

Варка. Не­ма нi­ко­го! Де ж во­ни? Вор­ку­ють десь, за­ко­ха­нi, щас­ли­вi…

Софiя (вбi­га).

Вар­ка. Здрас­туй! Я за­бiг­ла до Па­рас­ки, трош­ки по­си­дi­ла, ко­ли див­люсь - хтось пi­шов до нас. Я не впiз­на­ла те­бе. Сi­дай, сест­ро.

Варка (зiтх­нув­ши). Спа­си­бi.

Софiя. Бiд­ненька! Ти, ма­буть, ску­чаєш ду­же за Сте­па­ном?

Варка. Де ж там i нi! Бо­же, як важ­ко! Тiлько ж мi­сяць про­жи­ли, тiлько щас­тя ус­мiх­ну­лось, та й знов нах­ма­ри­ло.

Софiя. Хi­ба ти, сест­ро, не зна­ла, що йо­му у мос­ка­лi тре­ба йти?

Варка. Не зна­ла.

Софiя. Чом же бу­ло лю­дей не роз­пи­тать? Так хут­ко все скоїлось: не вспi­ли ми з Гна­том поб­ра­ти­ся, як тво­го Сте­па­на узя­ли.

Варка. Хто ж спо­дi­вав­ся, що так ста­неться. Вiн один, ду­ма­ла - оди­но­чок не бе­руть.

Софiя. Ка­жуть, як­би у нього ма­ти бу­ла, як от у Гна­та, або хоч ба­ба ста­ра, то не взя­ли б…

Варка. Та­ке вже моє щас­тя. Та бi­да знай­де, хоч i в пiч за­маж­ся.

Софiя. Прав­да. Бо­жа во­ля. А ти не ту­жи, Вар­ко, мо­же, вiн ско­ро по­вер­неться, дру­гi че­рез рiк вер­та­ються.

Варка. Де вже там! Ме­нi все не так, як лю­дям… А ти, Со­фiє, щас­ли­ва?

Софiя. Щас­ли­ва, сест­ро, та­ка щас­ли­ва, що не знаю, як i ска­зать!

Варка. Не б'є те­бе Гнат?

Софiя. I не ла­яли­ся ще.

Варка. В два мi­ся­цi дру­гi ра­зiв три поб'ються. Ви­хо­дить, Гнат те­бе лю­бить?

Софiя. I лю­бить, i жа­лiє, спа­си­бi йо­му. Знаєш, сест­ро, ме­нi все здається, що я дiв­чи­на; а як гля­ну, що й Гнат бi­ля ме­не, та на­га­даю, що ми чо­ло­вiк i жiн­ка, аж по­чер­во­нiю, єй-бо­гу!

Варка (на­бiк). У! За­да­ви­ла б те­бе! (До Со­фiї.) А знаєш, чо­го я до те­бе зай­шла? Дай ме­нi ре­ше­та ве­ли­ко­го.

Софiя. Доб­ре. По­сидь же тро­хи у ме­не.

Варка. Нi­ко­ли. Тре­ба жи­то од­нес­ти у млин, у ме­не не­ма ко­му - я са­ма.

Софiя. Стри­вай же, я за­раз при­не­су - во­но, здається, у ко­мо­рi. (Ви­хо­де.)

ЯВА II

Варка (одна). Щас­ли­ва!.. По­ки Сте­пан був до­ма, а Гнат ще не же­нив­ся - i я бу­ла щас­ли­ва! Щас­ли­ва бу­ла тим, що в вi­чi Гна­то­вi смi­ялась, а вiн лю­ту­вав i рев­ну­вав ме­не до чо­ло­вi­ка! Я праз­ни­ку­ва­ла!.. Ви­ря­дюсь, вий­ду з Сте­па­ном i драж­ню, бу­ва­ло, Гна­та. О, як лю­бо кеп­ку­вать над во­ро­гом!.. Те­пер хвор­ту­на по­вер­ну­лась дру­гим бо­ком: Сте­па­на мо­го взя­ли у мос­ка­лi в той са­мий день, як Гнат же­нив­ся на Со­фiї, а я зос­та­ла­ся од­на, i знов вип­ли­ла на­верх лю­та му­ка: я рев­ную Гна­та до Со­фiї. Здається ме­нi, що я не­на­ви­дю Гна­та, а сер­це кро­вiю об­ли­вається, що вiн жи­ве з дру­гою! О, чо­го б я не зро­би­ла, щоб тiлько Гна­та при­ча­ру­вать до се­бе!! Я на по­ги­бель го­то­ва, ме­нi те­пер од­на­ко­во! Не в'януть же ме­нi, не су­шить своєї кра­си, по­ки Сте­пан по­вер­неться!..

ЯВА III

Входе Со­фiя з ре­ше­том.

Софiя (дає ре­ше­то). Ти б за­хо­ди­ла час­тi­ше, все б не так ску­ча­ла.

Варка. Спа­си­бi то­бi, сест­ро, за доб­ре сло­во. Про­щай тим ча­сом. (Пiш­ла.)

Софiя. Iди здо­ро­ва. (Одна.) Бiд­на Вар­ка, як ме­нi її жаль. Я б умер­ла вiд го­ря, як­би мо­го Гна­та те­пер у мос­ка­лi взя­ли. Де ж це Гнат? Вий­де ку­ди-не­будь на ча­сок, а ме­нi за­раз скуч­но без нього ро­биться. Стри­вай, щось ме­нi тре­ба зро­би­ти… Ага… (Дос­тає з скри­нi ска­тер­ку й нак­ри­ває стiл.) Ко­ли б тат­ко до нас мер­щiй пе­реб­ра­лись. Ото­дi я бу­ду зов­сiм, зов­сiм щас­ли­ва. Батько куп­лять нам па­ру бич­кiв i ко­ро­ву ме­нi куп­лять…

ЯВА IV

Входе Ган­на.

Ганна. Ще й до­сi во­зиш­ся? Я ду­ма­ла, що ти вже й пiч по­ма­за­ла.

Софiя. Я, ма­мо, мит­тю справ­люсь. (Хут­ко пiш­ла.)

Ганна (одна). Швид­ка на ре­чах! А яка з те­бе ро­бiт­ни­ця? По­жи­ла бi­ля тат­ка в го­ро­дi, чай­ку по­пи­ла, а те­пер би тiлько нi­жи­лась. Ще й ста­рий сю­ди при­ти­риться. Нуж­ний вiн тут, як п'яте ко­ле­со до во­за. Лиш­нiй рот. Та у ме­не не­дов­го. По­ки ще спус­ка­ти­му яке врем'я, а там i на­ся­ду, їм тiлько змов­чи, то й лап­ки пок­ла­дуть, то­дi са­ма пра­цюй, гни­ся, а не­вiс­точ­ка бу­де ви­ле­жу­ваться! Чор­та пух­ло­го! Я й са­ма бу­ла не­вiст­кою, ме­не не ми­лу­ва­ли, аж шку­ра трi­ща­ла, ро­би­ла, бу­деш i ти ро­бить, я й на тат­ка тво­го не по­див­лю­ся.

ЯВА V

Входе Гнат.

Ганна. Де це ти був?

Гнат. По­ма­гав Се­ме­но­вi би­ки вчить.

Ганна. Краще б тин по­ла­го­див та рiв око­пав, а то осу­нув­ся зов­сiм.

Гнат (за­па­лює ци­гар­ку й пус­ка дим у ко­мин). Пос­пiю. Тре­ба по­мог­ти дру­го­му, то й то­бi по­мо­жуть. Со­фiїн батько сьогод­ня i нам би­ки при­же­не, от Се­мен i ме­нi по­мо­же.

Ганна. Чи ста­рий i справ­дi тут бу­де жить?

Гнат. А що?

Ганна. Ще й пи­та! На бi­са нам дар­моїд здав­ся?

Гнат. Ба­га­то там ста­рий чо­ло­вiк з'їсть.

Ганна. Ого! Вiн за двох з'їсть - ста­рi мос­ка­лi їдять, як з не­мо­чi, а не зро­бе й за ма­лу ди­ти­ну.

Гнат. Тре­ба ж йо­му десь при­ту­лок мать, де ж йо­го дi­неш?

Ганна. Нехай у бла­го­дiльню йде.

Гнат. А як­би вас у бла­го­дiльню од­вез­ти?

Ганна. Бач, яко­го пса ви­го­ду­ва­ла? Ма­тiр рiд­ну мi­няє на жiн­чи­но­го батька. Мо­же, ще є ста­ра ба­ба у Со­фiї, то й ту б прий­няв? Ба­га­тир, ска­за­но.

Гнат. Що з ва­ми ста­лось, ма­мо? Ко­ли не зо мною сва­ри­тесь, то на Со­фiю гри­маєте.

Ганна. А хто ж вас нав­чить? Як­би не ста­рi лю­де, то ви б i за ро­бо­ту не бра­лись… Три­маю!.. Що ж ти ме­нi зве­лиш - ру­ки у твоєї жiн­ки цi­лу­вать або хва­лить те­бе, що дар­моїда прий­маєш у ха­ту?

Гнат. Та ко­ли ж, ба­чи­те, на­обi­сiє слу­хать пiс­ля цiї та знов цiї!

Ганна. Мати на­обi­сi­ла? Доб­ре! Тре­ба й со­бi iти у прий­ми десь. (Iде з ха­ти.) Дiж­да­лась-та­ки сво­го - рiд­ний син ви­га­няє… (Вий­шла.)

Гнат (один). От i роз­бе­ри! Лю­би­ла ме­не ма­ти, пес­ти­ла, пря­мо як з пи­са­ною тор­бою но­си­ла­ся. Ме­нi зда­ва­лось, що кра­щої, доб­рi­шої ма­те­рi, як моя, i на свi­тi не­ма, а от же­нив­ся - мов од­рi­за­ло. Особ­ли­во ме­не пе­че-рi­же, як во­на по­чи­на до Со­фiї чiп­ляться! Ну й як тут ви­тер­пiть, щоб ча­сом ли­хо­го сло­ва не ска­зать? Ще, спа­си­бi, Со­фiя змов­чує, а то грi­ха й не обiб­рав­ся б. Ось i Со­фiя. Стри­вай - зля­каю. (При­ту­ляється до стi­ни.)

ЯВА VI

Входе Со­фiя з клун­ком, кла­де но­го бi­ля пе­чi. Не ба­чить Гна­та.

Гнат. Здо­ро­ва бу­ла, чор­ня­ва!

Софiя (ки­ну­лась). Ох! (По­ба­чи­ла Гна­та.) Гнат! (Пiд-бi­га i б'є йо­го шут­ко­ма по­ти­хеньку.) Ось то­бi - чор­ня­ва!.. Зля­кав… (Обнi­ма й цi­лує.) Де був, вра­жий си­ну? Я трош­ки уто­ми­лась. Ся­де­мо. (Сi­ли на ла­вi ря­дом.) Ди­вись, як гар­ненько я приб­ра­ла, от за­раз пiч ви­ма­жу i роз­ма­люю її уся­ки­ми квiт­ка­ми i пiв­ни­ка­ми. По­ба­чиш, як гар­но бу­де! У ме­не є жов­то­га­ря­ча гли­на i синька! А ма­те­рi не ба­чив?

Перейти на страницу:

Карпенко-Карий Иван Карпович читать все книги автора по порядку

Карпенко-Карий Иван Карпович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Безталанна отзывы

Отзывы читателей о книге Безталанна, автор: Карпенко-Карий Иван Карпович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*