Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Я ще у вас її не бачив, пане.
Коваленко
Ще по весні її мені привіз
Один купець зо Львова... тільки й досі
Як треба я не прочитав її
За справами військовими... Хай потім
Вам дам її, тепер ідіть до нас.
Облишивши писар книгу, сідає до гурту.
Собіський Ян, гетьман коронний польський,
А вкупі з ним Ханенко, що себе
Теж гетьманом над нами називає,
Прислали нам оце сього листа,
А у листі таке нам написали,
Щоб оддали на ласку панську їм
Ми Кальник наш. Листа ви всі читали...
Що волите ви одписати їм?
Старовський
А що ж би ми могли відповідати?
Он скоро вже два тижні буде,- всі
Ми тут б'ємось, а діла все чортмає...
Щодня тісніш, міцніш стискає нас,
Мов обручем зо сталі, лядська сила.
Нас жменя тут зосталася мала,
В їх - військо все. Гетьман наш Дорошенко
Не здужає потуги дати нам…
Коваленко
То з двох одно: або ляхам скоритись,
Або гуртом у бої полягти.
Се подаю вам до уваги нині.
Старовський
Де ж сила в нас, щоб ще змагаться нам?
Як скоримось, то змилування буде,
А скоро ні,- загинемо усі
Із статками-маєтками своїми.
Білоченко
Лицарська річ - у бої полягти.
Горленко
Загинемо? Дак ліпше вже загинуть!
Ще сила є! І пороху та куль
Багато в нас.
Жилинський
А в ворогів ще більше.
Білоченко
Не стане куль - червінцями тоді
Стрілятимем,- їх де в кого багато.
Горленко
Ха-ха-ха-ха! Се пан обозний втяв!..
Старовський
Ну, не на те червінці, щоб стріляти!
А як нема вже змоги, то корись!
Та й скоримось ми не кому чужому,-
Ханенкові, і той у нас гетьман…
Один там біс - Ханенко, Дорошенко...
Коваленко
Ба ні, не так! Пан полковий суддя
Сказав таке, чого казать не личить:
Забув, хто єсть у нас тепер гетьман!
Ні, не одно Ханенко й Дорошенко,
Бо гетьманом Ханенка ізробили
Ляхи, не ми. Він здався їм на те,
Щоб булаву відняти в Дорошенка,
Бо сей не з тих, що вклониться ляхам.
Ханенко, се - попихач у ляхів!
Він, важучи свого народу волю,
Його права святії за ніщо,-
Все продає за панську зрадну ласку:
Аби він сам у злоті панував!
Гетьман Петро - хай Бог йому уділить
Предовгий вік! - стоїть за правду він
І мислить він про край, про посполите
Усіх добро. Не хоче він народ,
Що визволивсь, купивши волю кров’ю,
Оддати знов старим панам в ярмо,
Зробивши з нас довічні лядські слуги.
Білоченко
Не скоримось Ханенкові, ні-ні!
Горленко
Не зрадимо свойого краю й волі!
Крицький
Не продамось!
Жилинський
Незмога ж далі так!
Горленко
Ні, змога є! Міцні ще шанці й замок.
Жилинський
А те забув, що з міста є хідник,
Ще давній той: аби ляхи назнали,
То нищечком і влізуть уночі.
Коваленко
Уже тайник засипано землею.
Білоченко
Допильнував того я вранці сам.
Горленко
І живность є,- голодні не вмремо...
Крицький
А може, ще й надійде Дорошенко
З потугою...
Старовський
Де в чорта вже йому
Нам помогти, коли й самому скрутно.
Лясковський
Не згоджуюсь! Дозвольте зняти річ!
Де ж видно се, що зникла наша сила?
Ні, мусимо ми борониться знов,
Ні, мусимо боротись до загину
І за свого стояти гетьмана!..
Подужаєм! Ми ж козаки, панове!
Старовський
А ти ж казав...
Лясковський
Що тяжко нам боротись?
Казав!.. Дак що? Поборемо усе!
Старовський
Але ж бо ти...
Лясковський
Кажу, щоб биться й далі!..
Старовський (помовчавши трохи)
Як так, то й так...
Жилинський
Як сотник, так і я!
Коваленко
Так будемо ж до смерти борониться!
Признаюсь вам по щирості тепер:
Коли б ви тут усі постановили
Послухаться сього до нас листа,
Скоритися, то вже повів би інший
Вас кланятись ляхам, а я б узяв
Востаннє вже тоді у руки шаблю
Та й кинувся б на ворогів хоч сам.
Бо ліпше є за волю в бої вмерти,
Ніж статися невільником-рабом;
Бо тільки труп - той сорома не знає,
А хто живий, той не стерпить ярма.
Крицький
Ні, не стерпить!.. І ми того не хочем!
Білоченко
Якби ж усі такі були, як ти!..
Горленко
З тобою всі поляжемо,- веди!
Коваленко
За щирість сю спасибі вам, панове!
Смеркається,- на шанці треба йти.
Ще й посланця ми одіслати мусим.
Усі встають.
Нема чого відписувати їм:
Так одкажу,- нехай не дожидають!
Ми скоримось хіба, як у землі
Лежатимем... Ходіть тепер, панове!
Виходять усі, Коваленко позаду, але в ту мить одчиняються двері з другої хати і ввіходить Оксана.
Оксана
Василечку, стривай!
Коваленко
А що тобі?
Оксана
Я раду всю з тієї хати чула...
Який же ти... який ти смілий, гарний!..
З тобою я нічого не боюсь...
Коли б не се, а вдвоє більше військо
Нас облягло,- не страшно і тоді,
Бо що воно перед тобою зможе?
Коваленко
Хіба вже я нелюдську маю міць?
Ні, є кінець усякій людській силі,
І навіть той, хто дужчий за усіх,-
Той зломиться.
Оксана
Зломитись - не схилитись,
Не кланятись звитяжцям-ворогам!
І ти такий! За те такий і гарний,
І дорогий, коханий, любий мій!
(Припадає до нього)
Коваленко
А що, якби ляхи нас подоліли?
Оксана
Тоді б поліг в останнім бої ти.
Коваленко
А ти?
Оксана
А я-? Чудний бо ти, Василю!..
Коваленко
В неволю ти попалася б тоді!
Оксана
В неволю - я?! Навіщо глузувати?
Ні, смерть - то мить, неволя - цілий вік.
Я до життя готова і до смерті:
Де будеш ти, то буду там і я.
Коваленко
Голубочко, душі моєї сонце!
Мій світоньку! З тобою все ясне,
Без тебе - ніч... ніч темна і похмура…
Без тебе я... і жити б я не міг!
Оксана
(палко пригортаючись до його.)
О цить-бо, цить!.. А то тебе від себе
Не зможу я пустити!
(Цілує його, потім одштовхує злегенька).
Ну, іди!
Коваленко
Іду, іду... Бо справді забарився…
(Іде, але на порозі спиняється).
А відаєш, якая новина?
Грицько знайшовсь.
Оксана
Невже? А де?
Коваленко
В Ханенка.
Оксана (сумно.)
І він туди!
Коваленко
Я з шанців сам пізнав…
І в посланця питавсь,- і той так каже…
Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.
Виходить.
Оксана
(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).
Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..
І винна - я... Укупі ми зросли,
І плакали, й сміялися укупі...
Він покохав мене і певний був,
Що будемо ми двох із ним подружжям...
Та, може, так воно й було б, якби
Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,
Як засія на небі сонце... Так...
Як оддалась за Василя,- не стало
Тоді Грицька: ураз кудись він зник...
А се тепер у ворогів з'явився...
І щирий він, і гарний, добрий був...
Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:
Він батькові був тільки приймаком,
Але мені він братом був ізмалку.
І жалко так, що з ворогами він...
Як сталося, що він тепер з Ханенком?..
Як все тепер поплуталось: хто був
Учора наш, той з ворогами завтра...
