Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Поэзия и драматургия » Драматургия » По ревізії - Кропивницький Марко Лукич (библиотека книг .TXT) 📗

По ревізії - Кропивницький Марко Лукич (библиотека книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно По ревізії - Кропивницький Марко Лукич (библиотека книг .TXT) 📗. Жанр: Драматургия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:
Ой ку­же­лю, мій ку­же­лю,
Робити я не зду­жаю!
До ку­же­ля ру­ка дри­жить,
А ча­роч­ку доб­ре дер­жи­ть!..

Попадя на­ша шту­кар­ка! Зап­ро­ва­ди­ла мо­ду, щоб кож­ний раз, як один дру­го­го по­час­тує, то щоб за­раз і поцілу­ва­ли­ся!.. І пішло час­ту­ван­ня. Ма­туш­ка з пи­са­лом­щиком цілу­ються, а я з письно­мо­во­ди­тельшею! Там такі га­рячі гу­би, що аж па­шить!.. Од­на­че їй все ж та­ки да­ле­ко до Пріськи, до мос­ков­ки. Ото мо­ло­ди­ця!.. На ви­ду як на кір го­рить; а як іде ву­ли­цею, то аж зем­ля під нею двиг­тить… Ех, ма­тері йо­го ковінька! Шко­да, що я жо­на­тий! А то, ста­ло бить, як на­чал­ник, за­раз би по щу­чо­му велінню… А ото на тім тиж­неві, у се­ре­ду, уночі, тро­хи-тро­хи бу­ло не вско­чив, як ка­жуть, у ніку­ди! Тільки що підійшов до Прісьчи­ної ха­ти, як ста­ра Рин­дич­ка із своєї ха­ти - рип две­ри­ма! "А хто то,- пи­тає,- до­бу­вається до мос­ков­ки?" А я зігнув­ся, та попід за­га­тою, та навтьоки! Во­на як зацькує со­ба­ка­ми!.. А кля­тий ря­бий пес тро­хи ли­ток не по­ла­тав на­чал­ни­кові. Тре­ба бу­де прети­ко­ла зро­би­ти, щоб во­на ото­го со­ба­ку на це­пурі дер­жа­ла.

ЯВА 3

Входить Рин­дич­ка і Га­ра­сим.

Риндичка (укло­ни­лась). По­ма­гай­бі! 3 п'ятінкою бу­вай­те здо­рові!

Старшина (з жа­хом). Хіба ж у нас сьогодні п'ятни­ця?

Риндичка. Аяк­же! Звісно, що п'ятінка, та ще й дру­га після пок­ро­ви!

Гарасим (п'яний). Так тош­но!

Старшина. Чи не по­ми­ляєте­ся ви?

Риндичка. Отак пак! Щоб я та по­ми­ли­ла­ся!

Старшина. Як же це во­но так ста­лось, що сьогодні вже п'ятни­ця?

Гарасим. Я об том нез­вестєн… Один бог!

Риндичка. Тад­же ж при­га­дай­те на здо­ров'ячко. В по­неділок ва­ша сусіда, ота шо­лу­ди­ва кішка, Гап­ка підщи­па­на, та зо­ли­ла со­роч­ки у жлукті. А я й присіка­лась до неї. Чи не со­ром, ка­жу, тобі, мо­ло­ди­це, не зна­ти, що в се­ре­ду праз­ник?..

Старшина. Праз­ник?

Гарасим. Так тош­но!

Риндичка. Праз­ник свя­то­го Хо­ми! Та й ка­жу: чи не со­ром тобі? Ко­ли ж ти по­пе­реш со­роч­ки, що сьогодні кла­деш у бук? А тут ви, бу­вай­те здо­ро­венькі, вий­шли з ха­ти та й по­ча­ли на нас гри­ма­ти, ще ме­не так по­га­но на­ла­яли… Еге, ка­жу, та й по­ча­ли на нас гри­ма­ти, щоб ми ути­ши­лись. Ста­ло бить, у вас бу­ла по­чес­на бе­се­да, а ми своїм гвал­ту­ван­ням пе­ре­ба­ран­ча­ли вам гу­ля­ти.

Старшина. Нічо­го не при­га­даю! Віриш, ста­ра, що ми, на­чал­ни­ки, так зак­ло­по­тані…

Гарасим. А звісно, на­чалст­во… Як мож­на?

Риндичка. Та як же мені цього не зна­ти? Ви ж один, а нас, ми­ру, скільки? Тут тре­ба дві го­ло­ви на пле­чах ма­ти. Ад­же ж і мій покійни­чок-царст­во йо­му не­бес­не, вічний покій йо­го ду­шеньці! - був за на­чал­ника чи поп­рос­ту ска­зать, за сви­но­па­са ко­ло гро­мадських сви­ней, то так, бу­ло, зак­ло­по­четься, так зак­ло­по­четься.

Старшина. Він, ли­бонь, від горілки вмер?

Риндичка. Умер, го­луб­чик си­вий! Че­рез ве­ликі кло­по­ти й пив!

Старшина. От че­рез ті кло­по­ти іноді і я п'ю. Лег­ше якось на сер­цеві, як вип'єш.

Гарасим. Вєрно!

Риндичка. Аяк­же! Горілка, во­на за­раз-та­ки тобі відтяг­не від сер­ця! Так і ба­чиш, як той клопіт га­ря­чою па­рою з ро­та ви­хо­дить! Еге, то отож, ка­жу, бу­ло в по­неділок, а у вівто­рок я ба­бу­ва­ла у Зіньки Тух­лен­ко­вої, ста­ро­го Мо­ло­чая невістки, і при­нес­ла вам по­пе­ляс­ту ку­роч­ку, і про­ха­ла на ро­ди­ни.

Старшина. Ку­роч­ку? От­же й цього не пам'ятаю.

Риндичка. Ще ва­ша жінка, Андріївна,- не­хай бу­дуть здо­ро­венькі вам на радість, а ми­рові на втіху! - взя­ли у ме­не ту ку­роч­ку і по­час­ту­ва­ли ме­не пи­вом, спа­сибі їм… повнісінький ста­кан ви­пи­ла!

Старшина. І був я на ро­ди­нах?

Риндичка. Ба ні. Ви од­мо­ви­лись тим, що у вас бе­се­да бу­ла.

Старшина. Отак зак­ло­по­чись, як ми, на­чал­ни­ки, іноді зак­ло­по­чуємось!..

Риндичка. А в се­ре­ду, після обідні, до вас ще під'їха­ли гості. Ба­тюш­ка і ще з яки­мись людьми…

Старшина. У се­ре­ду, ка­жеш?

Риндичка. Еге ж! А вчо­ра пос­ва­ри­лась я з Пріською-мос­ков­кою і при­хо­ди­ла до ва­шої ми­лості скар­жи­тись.

Старшина. З ким? З Пріською, ка­жеш?

Гарасим. З нею, так точ­но!

Старшина. Та ти це навсп­равж­ки чи, мо­же, ду­риш ме­не?

Риндичка. Навсп­равж­ки! Та я їй цього не по­да­рую.

Старшина. По­ма­гай тобі, бо­же! Це діло нте­ресне! Нте­рес­не діло!..

Риндичка. Ви ж самі вчо­ра ска­за­ли мені, щоб я прий­шла сьогодні, бо ви вчо­ра, ви­ба­чай­те в цім слові, бу­ли п'яненькі, на здо­ров'ячко вам.

Старшина. Кло­по­ти! Що у ме­не то­го кло­по­ту, ста­ра! Так, ста­ло бить, ви­хо­дить, що сьогодня п'ятни­ця? Сла­ва бо­гу, що хоч знай­шли день!

Риндичка. Та тут не то що день за­гу­биш, а й їсти за­бу­деш. У вас же то­го кло­по­ту пов­на го­ло­ва!

Старшина. Більше!

Гарасим. Че­рез го­ло­ву поллється… Так тош­но!

Старшина. О, поллється! (До Га­ра­си­ма). А ти ж по яко­му ділу?

Риндичка. Це ж мій свідок.

Гарасим. Так точ­но, гос­по­дин стар­ши­на!

Старшина. Ти, ста­ло бить, чув, як во­ни сва­ри­лись?

Гарасим. Так точ­но, вєрно… Ну, що во­ни би­лись, так я об том не з­вестєн!.. По за­ко­ну, зна­чить, по правді?.. Хіба у нас зем­ля без­роз­суд­на?.. Істин­ная прав­да… Амінь - і весь об­ман на­лицьо.

Старшина. Піди ж пок­лич сю­ди Пріську-мос­ковку, то ми за­раз і вчи­ни­мо суд!

Гарасим. Вчиніть суд пра­вед­ной, як пе­ред Гос­по­дом ми­ло­серд­ним!.. Бо во­ни прок­ля­тущі ба­би!.. Їм обом не­безп­ре­мен­но тре­ба за­ду­бить ма­нат­ки та бе­ре­зо­вою ка­шею, щоб не кло­по­та­ли… Бо во­ни анах­те­ми… Так точ­но, ва­ше бла­го­родіє!..

Старшина. Ве­ди її сю­ди пе­ред мої очі, по щу­чо­му велінню!

Гарасим. При­ве­ду! Нед­зя обіждать!.. Я її, анах­те­му… Ка­жу, вкло­нись старій - і нікот­ро­го діла… Пос­та­но­ви, ка­жу, чверт­ку, і бог тобі прос­тить… (До Риндич­ки). Ка­зав: пос­та­но­ви чверт­ку? Прав­да? Не сваріться, ка­жу, бо чис­тий ка­ла­вур! (Пішов).

Старшина. Тре­ба ж, ма­буть, і пи­са­ря підож­да­ти.

Риндичка. Ой ба­теч­ку, роз­судіть же ви ме­не самі.

Старшина. Та роз­су­дить-то мож­на! Але ж, мо­же, мені прий­деться дов­го здійма­ти доп­ро­си з Пріськи. А тут тре­ба мені їха­ти по ре­визію… Як­би мож­на це діло хоч до завтрього під сук­но?

Риндичка. Ой роз­судіть же ме­не! Бо як не роз­су­ди­те, то не ви­терп­лю, та я ж… (Шеп­че йо­му на ву­хо). Ой роз­судіть же ме­не; а я, ба­теч­ку, вам завж­ди у при­годі ста­ну. Пам'ятаєте, як ще ви не бу­ли за на­чал­ни­ка та по­зи­ва­лись з Ти­хо­ном за ко­жу­ха? Ма­ло я тоді гріха на ду­шу взя­ла?

Старшина. Ну, те, що ко­лись бу­ло, нічо­го зга­ду­ва­ти. Нічо­го вже з то­бою ро­бить… Так ка­жи тов­ком, за віщо там у вас взя­ло­ся? З яко­го по­би­ту гор­щи­ка роз­би­ли?..

Риндичка. Ох, ба­теч­ку, та тут та­ке, що як до ла­ду роз­ка­за­ти, то й во­лос­ся на го­лові до­го­ри полізе. Ад­же ж ви знаєте, що мій вго­род та за­хо­дить як­раз по­ти­ли­цею до її повітки.

Старшина. По­ти­ли­цею? Так і за­пи­ше­мо в прото­ко­ла.

Риндичка. Ще мій покійни­чок… царст­во йо­му не­бес­не, вічний покій йо­го ду­шеньці! І всім по­мер­шим ду­шам вічна пам'ять! Ото, ка­жу, як ще мій покійни­чок жи­вий був, то й ви­ко­пав рів про­ти її повітки, щоб, ста­ло бить, звер­ну­ти стеж­ку з її дво­ри­ща по­над ро­вом… Бо во­на, бу­ло, як іде чи про­ти че­ре­ди, чи в по­ле, то так тобі і преться че­рез мій вго­род.

Перейти на страницу:

Кропивницький Марко Лукич читать все книги автора по порядку

Кропивницький Марко Лукич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


По ревізії отзывы

Отзывы читателей о книге По ревізії, автор: Кропивницький Марко Лукич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*