Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Поэзия и драматургия » Драматургия » Зачарована Десна - Довженко Олександр Петрович (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗

Зачарована Десна - Довженко Олександр Петрович (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Зачарована Десна - Довженко Олександр Петрович (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Драматургия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

 Однi тiльки конi не брали участi у вiйнi. Вони паслися вкупi, однаково худi й мозолястi, з великими вавками на потертих спинах, i хитали головами, байдуже дивлячись на нас i одганяючи дурних своїх оводiв.

 У цих запеклих боях особливою вiдвагою i хоробрiстю вiдзначався дiд. Минуло вже пiвстолiття, як його не стало, але скiльки б я не жив, нiколи не забуду войовничої пристрастi, що ховалася в добрих дiдових грудях.

 Вiн був здатний до такого шаленого накалу гнiву, що йому мiг би позаздрити найбiльший у свiтi артист чи генерал.

 Пiд час бою вiн весь палав. Його високi груди ходили тодi ходором. Дудочки свистiли куди попало, хрипiли й кукурiкали з його грудей, але їх перекривав його одчайдушний бойовий клич: "Сибiр нашого царя!"

 З цим могутнiм гаслом вiн кидався в атаку, мов справжнiй отаман свого сiнокосу, поки грижа не валила його пiд копицю, де вiн качався тодi на спинi, закарлючивши ноги i навiть пальцi на ногах, хапаючи її руками i заганяючи назад, як злого духа. Упоравшись трохи з духом, дiд знову хапав вила чи сокиру i стрiмголов кидався в саме пекло. Тодi загарбник Самiйло не витримував дiдового нападу i подававсь навтiки пiд дуби. Вони бiгали помiж дубiв i копиць, та не мiг уже Самiйло втекти вiд дiда. Вже спотикнувся вiн, захекався, уже почав кричати: "Ай, рятуйте!" Вже замахнувся дiд на Самiйла сокирою... Тодi я не витримував i затуляв очi, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами. Вони вiдрубували один одному голови, руки, врубалися в розпаленi груди, i кров, кажу ж бо, лилася з них вiдрами, казанами. Вони то розбiгалися, то кидались один на одного в атаку з довжелезними дерев'яними вилами, кричачи:

 - Уб'ю!..

 - Прохромлю!..

 - Ай, рятуйте!..

 - Ага-а-а!..

 Розлючений Самiйло кидався на дiда, i прохромлював його живiт наскрiзь величезними кидальними вилами, i притискав до стернi, мов Георгiй Побiдоносець змiя. Дiд так страшенно кричав од болю, що листя на дубах шелестiло, а луна йшла така, що жаби плигали в озера i ворона, про яку йтиме мова далi, пiднiмалась над лiсом. Однак дiд устигав якось розмахнутися знизу i так хряснуть Самiйла сокирою по лисинi, що голова в нього розвалювалася надвоє, як кавун, i тодi Самiйло... Отаке-то.

 Цi страшнi побоїща закiнчувалися десь аж пiдвечiр, проте завжди щасливо. Всi виявлялись живi i неушкодженi, тiльки довго i важко хекали вiд внутрiшнього вогню. Отамани були блiдi од сильного бойового пеку i розходилися по куренях, грiзно оглядаючись.

 Полум'яний дiд довго не мiг прочахнути. Вiн був пристрасний воїн i випивав пiсля бiйки добрий глек холодної води, не забуваючи перехрестити воду перед тим, як пить.

 - Давайте вже полуднувать, чи що!

 - Який там полудень! Вечеряти вже пора,- одказував батько, поглядаючи з палкою ненавистю на ворожий курiнь.

 Пiсля вечерi зразу ж лягали спати. Часом я засинав ще до вечерi, дивлячись на зорi, або на Десну, або в вогонь, де варилася каша. Тодi батько або дiд довго будили мене вечеряти, та вже важко було менi розплющити очi, i я падав з їх рук у сон, як лин в ополонку, тiльки мене й бачили.

 Дiд любив спати пiд дубом. Перед тим як заснути, вiн довго i якось так лагiдно позiхав, нiби прощаючи свiту всi його пустощi, i розказував косарям про молодi свої лiта, про чумацтво, про те, як колись все було не так. Все було краще. Рiчки й озера були глибшi, риба бiльша й смачнiша, а що вже грибiв та ягiд у лiсi - не переносити, та й лiси були густiшi, трави - вуж не пролiзе, хiба тепер трави!

 - Та що й казати,- зiтхав пiд кущем косар Тройгуб.- Усе марнiє, поганiшає.

 - Е-е! - фiлософує дiд пiд дубом.- То було колись роси якi, та води, та болота довго стояли. А тепереньки вже скоро, видимо, геть-чисто все повисихає й зведеться нi на що.

 - Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йде,- погоджувався, зiтхаючи крiзь сон, Тройгуб.

 - А комарiв було! - захоплювався спогадами дiд.- Дихати нiчим, повiрите, та здоровi, як ведмедi. А тепер хiба се комарi? Так, наче їх i нема зовсiм... Або деркачi. То ж було як почнуть тобi деркати вночi, спати не можна, щоб мене господь покарав. А зараз де-не-де тобi деркне. О, чуєте? Мабуть, вже й на їх перевiд приходить...

 Справдi, два деркачi, що почали перегукуватися в травi над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю.

 Я слухав цi розмови пiд дубами, i так менi чомусь робилося тоскно, так жалко, що свiт споганiє, поки я виросту, i не буде вже сiнокосу тодi, нi риби.

 - Хто се тобi казав? - спитав мене батько, коли я прилiз до нього й почав хлипати.

 - Дiд.

 - Не слухай дiда, синку. Дiд старий, хiба вiн що понiмає. Старi люди дурнi. I наш дiд дурний, хiба ж розумний? Йому б тiльки ото їсти та дурницi всякi говорити. Еж i приказка каже: "голова сивiє, чоловiк дурнiє".

 - А Десна висохне, тату?

 - Та не висохне. Цiла буде. Спи вже, годi.

 - Так рибу виловлять.

 - Не виловлять. Тепер, синку, риба розумна. Ранiш люди були дурнiшi, то й риба була дурна. А тепер люди порозумнiшали, то й риба стала, хоча й дрiбна, ну, розумна та хитра - страх. Хто там тепер її пiймає? Спи.

 Я прислухаюсь. Щось заскрипiло i тихо десь плеснуло на Деснi. Дивлюся - вогник: плоти пропливають. Чути людськi голоси. Я тодi знов до батька:

 - Тату!

 - Що, синку?

 - Що там за люди пливуть?

 - То здалека. Орловськi. Руськi люди, з Росiї пливуть.

 - А ми хто? Ми хiба не руськi?

 - Нi, ми не руськi.

 - А якi ж ми, тату? Хто ми?

 - А хто там нас знає,- якось журливо проказує менi батько.- Простi ми люди, синку... Хахли, тi, що хлiб обробляють. Сказать би, мужики ми... Да... Ой-ой-ой... мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз тiльки званiє зосталось.

 - А дiд каже, що колись комарi були великi...

 - Ото хiба що. На комарах вiн знається багато. Цiле життя чумакував по степах, то годував їх, та грошi потiм по шинках пропивав. Страшно згадать, що було...

 - А що ж, не було? - почувся раптом винуватий голос дiда.

 - А що ж, не було? Мовчали б уже,- сумно якось одповiв у темряву батько.

 Вони ще про щось говорили, але я не все розумiв. Почував тiльки, засинаючи, що не все було добре в давнину на бiлому свiтi. Було лиха багато i великого смутку.

 Стало тихо. Хропли косарi пiд дубами. Дiд довго протяжно позiхав, потiм перехрестив рота, корiнь дуба, Десну i, обклавшись хрестами, заснув.

Перейти на страницу:

Довженко Олександр Петрович читать все книги автора по порядку

Довженко Олександр Петрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Зачарована Десна отзывы

Отзывы читателей о книге Зачарована Десна, автор: Довженко Олександр Петрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*