Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
При руйнації Едипового комплексу необхідно відмовитися від обєктної прихильності до матері. Замість неї можуть з’явитися дві речі: або ідентифікація із матір’ю, або посилення ідентифікації з батьком. Останню ми зазвичай розглядаємо як більш нормальний випадок, який дозволяє зберегти певною мірою ніжне ставлення до матері. Завдяки зникненню Едипового комплексу мужність характеру хлопчика, таким чином зміцнилася. Відповідно аналогічним чином Едипова установка маленької дівчинки може завершитися ідентифікацією з матір’ю, яка зміцнюватиме жіночний характер дівчинки.
Ці ідентифікації не відповідають нашим очікуванням, так як вони не вводять полишений об’єкт в Я; проте і такий наслідок є можливим, причому у дівчаток він легше спостерігається, аніж у хлопчиків. В аналізі досить часто доводиться стикатися з тим, що маленька дівчинка, після того, як їй довелося відмовитися від батька як об’єкта кохання, виявляє мужність та ідентифікує себе з батьком, тобто з загубленим об’єктом. Зрозуміло, що все це залежить від того, чи достатньо потужні її чоловічі задатки, у чому б вони не полягали.
Таким чином, перехід Едипової ситуації в ідентифікацію із батьком або матір’ю залежить в обох статях, гадаю, від відносної сили задатків тієї чи іншої статі. Це один спосіб, яким бісексуальність втручається у долю Едипового комплексу. Інший спосіб ще більше важливий. Насправді, виникає таке враження, що простий Едипів комплекс взагалі не є найбільш частим випадком, а відповідає деякому спрощенню чи схематизації, яка практично здійснюється, правда, досить часто. Більш докладне дослідження відкриває в більшості випадків повний Едипів комплекс, який буде двояким – позитивним та негативним – в залежності від первинної бісексуальності дитини, тобто хлопчик перебуває не лише в амбівалентному ставленні до батька та зупиняє свій ніжний вибір на матері, однак у той же час він поводиться як дівчинка, проявляє ніжне жіноче ставлення до батька і відповідно ревнощі та ворожість до матері. Це вторгнення бісексуальності досить ускладнює аналіз відносин між первинними виборами об’єкта та ідентифікаціями і перешкоджає зрозумілому описанню їх. Можливо, що встановлена у ставленні до батьків амбівалентність має бути повністю віднесена на рахунок бісексуальності, а не виникає, як я досі стверджував, з ідентифікації внаслідок суперництва.
Я гадаю, що ми не помилимося, коли припустимо існування повного Едипового комплексу взагалі у всіх людей, особливо у невротиків. Аналітичний досвід відкриває незабаром, що у відомих випадках та чи інша складова частина цього комплексу зникає, залишаючи лише ледве помітний слід, так що створюється ряд, один кінець якого займає позитивний комплекс, інший кінець – зворотний, негативний комплекс, тоді як середні ланки зображують повну форму з неоднаковою участю обох компонентів. При зникненні Едипового комплексу чотири потяги, які він вміщує сполучаються у такий спосіб, що з них виходить одна ідентифікація з батьком та одна з матір’ю, причому ідентифікація з батьком утримує об’єкт-мати позитивного комплексу та одночасно заміняє об’єкт-батька зворотного комплексу; аналогічні явища мають місце при ідентифікації з матір’ю…
Таким чином, можна зробити грубе припущення, що в наслідок сексуальної фази, яка характеризується пануванням Едипового комплексу, в Я накопичується осад, що складається з утворення обох названих, деяким чином узгоджених одна з одною ідентифікацій. Ця зміна в Я зберігає особливе положення: вона протистоїть іншому змісту Я як Я-ідеал або над-Я.
Натомість Над-Яне є простим осадом від першого обрання об’єкту, здійсненим Воно, йому притаманне також значення енергійного реактивного утворення по відношенню до них. Його відношення до Яне вичерпується вимогою “ти мусиш бути таким самим як (батько)”, воно виражає також заборону: “Таким (як батько) ти смієш бути, тобто ти не смієш робити усе те, що робить батько, деякі вчинки залишаються виключно його правом”. Це подвійне обличчя Я-ідеалузумовлено тим фактом, що над-Янамагалося витіснити Едипів комплекс, більше того – могло виникнути лише завдяки цій різкій зміні. Витіснення Едипового комплексу було, вочевидь, нелегким завданням. Так як батьки, особливо батько, усвідомлюється як перешкода щодо здійснення Едипових потягів, то інфантильне Янакопичувало сили для цього витіснення через створення в собі такої ж самої перешкоди. Ці сили воно запозичувало відомим чином у батька, і таке запозичення є актом, вищою мірою здатне викликати наслідки. Над-Язбереже характер батька, і чим сильніший був Едипів комплекс, тим стрімкіше було його витіснення (під впливом авторитета, релігії, освіти, читання), тим строгіше незабаром над-Ябуде панувати над Я як совість, а можливо, і як несвідоме почуття провини. Звідки береться міць для такого панування, звідки його примусовий характер, який набуває форми категоричного імперативу, - з цього приводу я ще висловлю свої міркування.
Зосередив ще раз увагу на описаному вище виникненні над-Я, ми помітимо у ньому результат двох надзвичайно важливих біологічних чинників: тривалої дитячої безпорадності і залежності людини та наявності в неї Едипового комплексу, який був нами редукований навіть до перерви у розвитку лібідо, що утворився завдяки латентному періоду, тобто до двократного начала статевого життя. Ця остання обставина є, мабуть, специфічною особливістю людини, згідно з психологічною гіпотезою, наслідок того поштовху до культурного розвитку, який був насильницьким чином викликаний у льодовий період. Таким чином, відокремлення над-Явід Яне випадково, воно відображає найважливіші риси розвитку як індивіда, так і роду і навіть більше: надаючи батьківському впливу тривалого вираження, воно увіковічує існування чинників, яким зобов’язано своїм походженням.
Нескінченну кількість разів психоаналізу дорікали тим, що він не цікавиться вищим, моральним, над особистісним в індивіді. Таке дорікання несправедливе двічі – історично і методологічно. Історично – тому що психоаналіз з самого початку приписував моральним та естетичним тенденціям в Япрагнення до витіснення, методологічно – внаслідок небажання зрозуміти, що психоаналітичне дослідження не могло виступати, на кшталт філософської системи, з завершеним колом своїх положень, однак повинно було крок за кроком просуватися у розумінні складного душевного життя шляхом аналітичного розчленування як нормальних, так аномальних явищ. Тепер, коли ми зважилися підійти, наостанку, до аналізу Я, ми можемо відповісти всім, хто, вражений від власної моральної свідомості, наполягав на необхідності вищого в людині: “Воно безперечно повинне існувати, але Я-ідеалчи над-Я,вираження нашого ставлення до батьків, як раз і є вищою істотою. Ще в дитинстві ми знали цих вищих істот, були здивовані ними і відчували жах перед ними, однак незабаром ми прийняли їх у самих себе”.
Таким чином Я-ідеалє спадкоємцем Едипового комплексу, отже, вираженням найміцніших рухів Воно та долі його лібідо. Висунувши цей ідеал, Язмогло оволодіти Едиповим комплексом і в той же час підкоритися Воно.У той час, коли Япереважно є представником зовнішнього світу, реальності, над-Явиступає йому назустріч як довірена особа внутрішнього світу, або Воно. І ми тепер підготовлені до того, що конфлікти між Ята Я-ідеалому кінцевому рахунку відображатимуть суперечність реального та психічного, зовнішнього та внутрішнього світів.
Все, що біологія і людська історія створили в Вонота зафіксували в ньому, - все це приймається Яу вигляді утворення ідеалу і знову індивідуально переживається ним. Унаслідок історії формування Я-ідеалмає найтісніший зв’язок із філогенетичною та архаїчною спадщиною індивідуума. Те, що в індивідуальному душевному житті належало найглибшим шарам, набуває завдяки утворенню Я-ідеалунайвищого з боку наших оцінок змісту людської душі… Неважко показати, що Я-ідеалвідповідає всім вимогам, які висувають стосовно вищого початку в людині. Як пристрасна прихильність до батька він місить у собі зерно, з якого зросли всі релігії. Судження про власну недовершеність у порівнянні Язі своїм ідеалом викликає релігійне почуття благоговіння, на яке спирається пристрасно віруюча людина. У подальшому розвитку роль батька перейде до вчителям та авторитетам; їх заповіді та заборони зберігають свій вплив в Я-ідеалі, здійснюючи в якості совісті моральну цензуру. Неузгодженість між вимогами совісті та діяльністю Явідчувається як почуття провини. Соціальні почуття грунтуються на ідентифікаціях з іншими людьми на основі однакового Я-ідеалу.
