Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Янасамперед тілесно, воно є не лише поверховою істотою, а навіть проекцією декотрої поверхні. Якщо шукати анатомічну аналогію, то його швидше за все, можна уподібнити “мозковій людинці” анатомів, яка міститься в мозковій корі ніби головою донизу, п’ятами догори, дивиться назад, а ліворуч, як відомо, знаходиться мовленнєва зона.
Відношення Ята свідомості обговорювалося часто, однак тут необхідно знову навести деякі важливі факти. Ми звикли усюди привносити соціальну або етичну оцінки, і тому нас не дивує те, що гра ницих пристрастей відбувається у несвідомому, однак ми наперед переконані у тому, що душевні функції тим легше досягають свідомості, чим вище їх оцінка. Натомість психологічний досвід не виправдовує наших очікувань. З одного боку, ми маємо докази того, що навіть найскладніша інтелектуальна робота, яка зазвичай вимагає напружених міркувань, може відбуватися несвідомо, не дійшовши до свідомості. Такі випадки цілковито безперечні, вони відбуваються, наприклад, у стані сновидіння і полягають у тому, що людина після прокидання знаходить вирішення складної математичної або іншої задачі, над якою вона билася безрезультатно досі.
Проте найбільше здивування викликає інший факт. Виходячи з наших аналізів, ми дізнаємося про існування людей, у яких самокритика і совість, тобто безперечно високо оцінені душевні прояви, виявляються несвідомими і, залишаючись такими, зумовлюють найважливіші вчинки; та обставина, що супротив в аналізі залишається несвідомим, не є, звідси, єдиною ситуацією такого роду. Ще більше бентежить нас нове спостереження, яке призводить до необхідності, попри найретельнішу критику, враховувати несвідоме почуття провини, - факт, який загадує нові загадки, особливо коли нас все більше і більше охоплює переконання у тому, що несвідоме почуття провинивідіграє у більшості неврозів економічно вирішальну роль і створює найміцнішу перешкоду для одужання. Повертаючись до нашої оціночної шкали, ми повинні сказати: не тільки найглибше, а й найвеличніше у Яможе бути несвідомим.
Таким чином, нам немов демонструється те, що раніше говорилося про свідоме Я,а саме – що воно насамперед є “тілесним Я”.
ІІІ
Я ТА НАД-Я (Я-ІДЕАЛ).
Якби Ябуло лише частиною системи Воно, яка визначається впливом системи сприйняття, тільки представником реального зовнішнього світу в душевній області, все було б просто.
В іншому місці вже пояснювалися мотиви, які наштовхнули нас робити припущення щодо існування декотрої інстанції в Я,яку можна назвати Я-ідеаломабо Над-Я. Ці мотиви цілком правомірні. Те, що ця частина Яне так міцно пов’язана зі свідомістю, є несподіванкою, яка вимагає пояснення.
Нам доведеться розпочинати здалеку. Нам поталанило зрозуміти мученицьке страждання меланхоліка завдяки припущенню, що в Я відтворений загублений об’єкт, тобто відбулася заміна прихильності до об’єкту ідентифікацією. У цей же час, однак, ми ще не зрозуміли усього значення цього процесу і не знали, наскільки часто він повторюється. З тих пір ми кажемо: така заміна відіграє велику роль у формуванні Я, а також має істотне значення в у творенні того, що ми називаємо характером.
На початку примітивної оральної фази розвитку індивіда важко відрізнити володіння об’єктом від ідентифікації. Пізніше можна вдатися до припущення, що бажання оволодіти об’єктом походить з Воно, яке відчуває еротичний потяг як потребу. Спочатку ще кволе Яотримує від прихильності до об’єкту знання, задовольняється ним або прагне ліквідувати його шляхом витіснення.
Якщо ми маємо потребу в сексуальному об’єкті або нам доводиться відмовитися від нього, з Янерідко відбуваються зміни, які, на кшталт меланхолії, потрібно розуміти як вторгнення об’єкта в Я; найближчі подробиці цього заміщення нам поки що невідомі. Можливо, за допомогою такої інтроспекції (вторгнення)… Яполегшує або уможливлює відмову від об’єкта. Можливо, це ототожнення взагалі є тією умовою, за якої Воновзагалі відмовляється від своїх об’єктів. У будь-якому випадку цей процес, особливо на ранніх стадіях розвитку спостерігається дуже часто: він дає нам можливість припустити, що характер Яє осадом відкинутих прихильностей до об’єкта, що він містить історію цих виборів об’єктів. Оскільки характер особистості відкидає або приймає ці впливи з історії еротичних виборів об’єкта, природно припустити цілу шкалу супротиву. Ми вважаємо, що в рисах характеру жінок, які мали великий досвід з кохання, легко знайти відзвук їхньої прихильності до об’єкта. Необхідно також взяти до уваги випадки одночасної прихильності до об’єкта та ідентифікації, тобто зміни характеру до того, як відбулася відмова від об’єкта…
Інший підхід до явища демонструє, що таке перетворення еротичного вибору об’єкта на змінене Яє також тим способом, яким Яотримує можливість оволодіти Воноі поглибити свої відносини з ним, правда, ціною вагомої поступливості щодо його переживань. Приймаючи риси об’єкта, Янемов нав’язує Воносамого себе у якості об’єкта кохання, намагається відшкодувати йому його втрату, звертаючись до нього такими словами: “Дивися, ти вже можеш кохати мене – я так схоже на об’єкт”.
Перетворення об’єкт-лібідо в нарцистичне лібідо, вочевидь, несе з собою відмову від сексуальних цілей, відому десексуалізацію, а отже, своєрідну сублімацію. Більше того, тут виникає питання, яке заслуговує на уважний розгляд, а саме: чи не є це звичайний шлях до сублімації, чи не відбувається будь-яка сублімація за рахунок втручання Я,яке на початку перетворює сексуальне об’єкт-лібідо на нарцисичне лібідо для того, щоб в майбутньому переслідувати, можливо, іншу мету? До цього питання ми ще повернемося.
Хоча ми і відхиляємося від нашої мети, однак необхідно зупинити на деякий час нашу увагу на об’єктних ідентифікаціях Я. Якщо такі множаться, стають занадто численними, потужними та несумісними одна з одною, то це легко може призвести до патологічного наслідків. Справа може дійти до розчеплення Я,оскільки окремі ідентифікації завдяки протистоянню відокремлюються одна від одної і таємниця так названої “множинної особистості”, можливо, полягає як раз у тому, щоб окремі ідентифікації по черзі оволодівають свідомістю. Навіть якщо справа не заходить так далеко, все-таки створюється підгрунтя для конфліктів між різними ідентифікаціями, на які розкладається Я, конфліктів, які в кінцевому рахунку не зажди можуть називатися патологічними.
Як би не зміцнів у майбутньому супротив характеру щодо впливу відкинутих прихильностей до об’єкта, все ж таки вплив перших ідентифікацій, які виникли ще в ранньому дитинстві буде широким та стійким. Ця обставина змушує нас повернутися назад до моменту виникнення Я-ідеалу, оскільки за ним прихована перша і найважливіша ідентифікація з батьком в самий ранній період історії розвитку особистості. Така ідентифікація, гадаю, не є наслідком або результатом прихильності до об’єкта; вона є прямою, безпосередньою і більш ранньою, аніж будь-яка інша прихильність до об’єкта. Однак, вибір між об’єктами, який має відношення до першого сексуального періоду стосовно батька та матері, за нормальних умов призводить, гадаю, до такої ідентифікації і тим самим підсилює первинну ідентифікацію.
Всі ці стосунки настільки складні, що виникає необхідність розглянути їх докладніше. Існує два моменти, які зумовлюють цю складність: трикутне розташування Едипового відношення і початкова бісексуальність індивіда.
Спрощений випадок для дитини чоловічої статі виглядає наступним чином: досить рано дитина відчуває до матері об’єктну прихильність, яка розпочинається з материнських грудей і постає типовим вибором об’єкта у якості опори; з батьком же хлопчик ідентифікується. Ці відношення існують деякий час паралельно, допоки посилення сексуального потягу до матері і усвідомлення того, що батько є перешкодою для такого потягу, не викликає Едипового комплексу. Ідентифікація з батьком віднині набуває ворожого забарвлення і перетворюється на бажання усунути батька і замінити його собою. З тих пір ставлення до батька має амбівалентний характер, створюється враження, ніби наявна з самого початку в ідентифікації амбівалентність стала явною. “Амбівалентна установка” у ставленні до батька і лише ніжний об’єктний потяг до матері складають для хлопчика зміст простого, позитивного Едипвого комплекса.
