Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Тут сплутані явно два питання: 1) чи існує об’єктивна істина, тобто чи може в людських уявленнях бути такий зміст, який не залежить від суб’єкта, не залежить ні від людини, ні від людства? 2) Коли так, то чи можуть людські уявлення, що виражають об'єктивну істину, виражати її відразу, цілком, безумовно, абсолютно чи тільки приблизно, відносно? Це друге питання є питання про співвідношення істини абсолютної і відносної.
На друге питання Богданов відповідає ясно, прямо і виразно, заперечуючи щонайменше допущення абсолютної істини і обвинувачуючи Енгельса в еклектицизміза таке допущення. Про це відкриття еклектицизму Енгельса О.Богдановим ми говоритимемо далі окремо.
Тепер же спинимось на першому питанні, яке Богданов, не кажучи цього прямо, вирішує теж негативно, – бо можна заперечувати елемент абсолютного... в тих чи інших людських уявленнях, не заперечуючи об'єктивної істини, але не можна заперечувати абсолютну істину, не заперечуючи існування об’єктивної істини.
“...Критерію об’єктивної істини, – пише Богданов... в бельтовському смислі не існує, істина є ідеологічна форма – організуюча форма людського досвіду...”.
Тут ні до чого ні “бельтовський смисл”, бо мова йде про одно з основних філософських питань, а зовсім не про Бельтова, ні критерійістини, про який треба говорити окремо, не сплутуючи цього питання з питанням про те, чи існуєоб’єктивна істина? Негативна відповідь Богданова на це останнє питання ясна: якщо істина є тількиідеологічна форма, то, значить, не може бути істини, незалежної від суб’єкта, від людства, бо іншої ідеології, крім людської, ми з Богдановим не знаємо. І ще ясніша негативна відповідь Богданова з другої половини його фрази: якщо істина є форма людського досвіду, то, значить, не може бути істини, незалежної від людства, не може бути об'єктивної істини.
Заперечення об’єктивної істини Богдановим є агностицизм і суб'єктивізм. Безглуздість цього заперечення очевидна хоч би з вищенаведеного прикладу однієї природничоісторичної істини. Природознавство не дозволяє сумніватися в тому, що його твердження про існування землі до людства є істина. З матеріалістичною теорією пізнання це цілком сумісне: існування незалежного від відображаючих відображуваного (незалежність зовнішнього світу від свідомості) є основна посилка матеріалізму. Твердження природознавства, що земля існувала до людства, є об'єктивна істина. З філософією махістів і з їх ученням про істину непримириме це положення її природознавства: якщо істина є організуюча форма людського досвіду, то не може бути істинним твердження про існування землі позавсяким людським досвідом.
Але цього мало. Якщо істина є тільки організуюча форма людського досвіду, то, значить, істиною є і вчення, скажемо, католицизму. Бо не підлягає ні найменшому сумніву, що католицизм є “організуюча форма людського досвіду”. Богданов сам відчув цю кричущу фальш своєї теорії, і дуже цікаво подивитись, як він пробував викарабкатись з болота, в яке він потрапив. “Основа об'єктивності... – повинна лежати у сфері колективного досвіду. Об’єктивними ми називаємо ті дані досвіду, які мають однакове життьове значення для нас і для інших людей, ті дані, на яких не тільки ми без суперечності будуємо свою діяльність, але на яких повинні, за нашим переконанням, ґрунтуватися й інші люди, щоб не прийти до суперечності. Об’єктивний характер фізичного світу полягає в тому, що він існує не для мене особисто, а для всіх” (неправильно! він існує незалежновід “усіх”) “і для всіх має певне значення, за моїм переконанням, таке саме, як для мене. “Об’єктивність фізичного ряду – це його загально значимість”...“Об’єктивність фізичних тіл, з якими ми зустрічаємось у своєму досвіді, встановлюється кінець кінцем на основі взаємної перевірки і погодження висловлювань різних людей. Взагалі, фізичний світ, це – соціально-погоджений, соціально-гармонізований, словом, соціально-організований досвід”...
Не будемо повторювати, що це в корені неправильне, ідеалістичне визначення, що фізичний світ існує незалежно від людства і від людського досвіду, що фізичний світ існував тоді, коли ніякої “соціальності” і ніякої “організації” людського досвіду бути не могло і т.д. Ми спиняємось тепер на викритті махістської філософії з другого боку: об’єктивність визначається так, що під це визначення підходить учення релігії, яке безперечно має “загально значимість” і т.д. Послухаймо далі Богданова: “Ще раз нагадаємо читачеві, що “об’єктивний” досвід зовсім не те, що “соціальний” досвід... Соціальний досвід далеко не весь соціально організований і містить у собі завжди різні суперечності, так що одні його частини не погоджуються з іншими; лісовики и домовики можуть існувати у сфері соціального досвіду даного народу або даної групи народу, наприклад, селянства; але в досвід соціально-організований або об’єктивний включати їх через це ще не доводиться, бо вони не гармонують з рештою колективного досвіду і не вкладаються в його організуючі форми, наприклад, в ланцюг причинності”.
Звичайно, нам дуже приємно, що сам Богданов “не включає” соціальний досвід відносно лісовиків, домовиків і т.ін. в досвід об’єктивний. Але ця благонамірена, в дусі заперечення фідеїзму, поправочна нітрохи не виправляє корінної помилки всієї богдановської позиції. Богдановське визначення об’єктивності і фізичного світу безумовно падає, бо “загально значиме” о вчення релігії в більшій мірі, ніж учення науки: більша частина людства додержується ще понині першого вчення. Католицизм “соціально організований, гармонізований, погоджений” віковим його розвитком; в “ланцюг причинності” він “укладається”найнезаперечнішим способом, бо релігії виникли не безпричинно, держаться вони в масі народу при сучасних умовах зовсім не випадково, підладжуються до них професори філософії цілком “закономірно”. Якщо цей безперечно загальнозначимий і безперечно високоорганізований соціально-релігійний досвід “не гармонує” з “досвідом” науки, то, значить, між тим і другим є принципіальна, корінна різниця, яку Богданов стер, коли відкинув об’єктивну істину. І хоч би як “поправлявся” Богданов, кажучи, що фідеїзм або попівщина не гармонує з наукою, лишається все ж безсумнівним фактом, що заперечення об'єктивної істини Богдановим “гармонує” цілковито з фідеїзмом. Сучасний фідеїзм зовсім не відкидає науки; він відкидає тільки “надмірні претензії” науки, саме, претензію на об'єктивну істину. Якщо існує об’єктивна істина (як думають матеріалісти), якщо природознавство відображаючи зовнішній світ у “досвіді” людини, одно тільки здатне давати нам об’єктивну істину, то всякий фідеїзм відкидається безумовно. Якщо ж об’єктивної істини нема, істина (в тому числі й наукова) є лише організуюча форма людського досвіду, то цим самим визнається основна посилка попівщини, відчиняються двері для неї, очищається місце для “організуючих форм” релігійного досвіду.
Постає питання, чи належить це заперечення об’єктивної істини особисто Богданову, який не хоче визнати себе махістом, чи воно випливає з основ учення Маха і Авенаріуса? На це питання можна відповісти тільки в останньому смислі. Якщо існує на світі тільки відчуття (Авенаріус, 1876 р.), якщо тіла є комплекси відчуттів (Мах в “Аналізі відчуттів”), то ясно, що перед нами філософський суб’єктивізм, який неминуче приводить до заперечення об’єктивної істини. І якщо відчуття називаються “елементами”, які в одному зв’язку дають фізичне, в другому – психічне, то цим, як ми бачили, тільки заплутується, а не відкидається основний вихідний пункт емпіріокритицизму. Авенаріус і Мах визнають джерелом наших знань відчуття. Вони стають, отже, на точку зору емпіризму (все знання з досвіду) або сенсуалізму (все знання з відчуттів). Але ця точка зору приводить до відмінності корінних філософських напрямів, ідеалізму і матеріалізму, а не усуває їх відмінності, в яке б “нове” словесне убрання (“елементи”) ви її не одягали. І соліпсист, тобто суб’єктивний ідеаліст, і матеріаліст можуть визнати джерелом наших знань відчуття. І Берклі і Дідро вийшли з Локка. Перша посилка теорії пізнання, без сумніву, полягає в тому, що єдине джерело наших знань – відчуття. Визнавши цю першу посилку, Мах заплутує другу важливу посилку: про об’єктивну реальність, яка дана людині в її відчуттях, або яка є джерелом людських відчуттів. Виходячи з відчуттів, можна йти по лінії суб’єктивізму, яка приводить до соліпсизму (“тіла є комплекси або комбінації відчуттів”), і можна йти по лінії об'єктивізму, яка приводить до матеріалізму (відчуття є образи тіл, зовнішнього світу). Для першої точки зору – агностицизму або трохи далі: суб’єктивного ідеалізму – об'єктивної істини бути не може. Для другої точки зору, тобто матеріалізму, істотним є визнання об’єктивної істини. Це старе філософське питання про дві тенденції або вірніше: про два можливих висновки з посилок емпіризму і сенсуалізму, не вирішене Махом, не усунуте, не перевершене ним, а заплутанез допомогою словоблудства із словом “елемент” і т. ін. Заперечення об’єктивної істини Богдановим є неминучий результат усього махізму, а не ухилення від нього.
