Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Звичайно, нормальній дорослій людині властиво, так би мовити, "володіти собою"; у більшості випадків, принаймні, коли мимовільні прагнення її душевної стихії не досягли непереможної сили страсті, вона здатна затримувати й не здійснювати їх; але як часто ці затримки настільки ж мимовільні, непояснені, іноді навіть просто "дурні", як і стримувані прагнення! Соромлива людина, перебуваючи в гостях, хоче взяти яке-небудь частування й "не наважується", хоча цілком упевнена у гостинності й люб'язності хазяїв, відмінно знає, що частування подане саме, щоб бути запропонованим гостям, і не бачить ніяких розумних перешкод для свого бажання; або їй хочеться вже піти додому й, може бути, вона добре знає, що давно вже настав час іти, і все-таки вона "не наважується" встати і піти. Або ми гніваємося на приятеля, і хоча спалах невдоволення вже обтяжує нас, нам хочеться помиритися, і ми усвідомлюємо, що гніватися було не варто, щось в нас заважає нам здійснити наше власне бажання відновити дружні відносини. Затримки прагнень у цих випадках так само сліпі й непідвласні розумній волі, як і всі інші явища душевного життя; тут відбувається лише внутрішня боротьба в складі душевного життя – боротьба, що сама цілком належить до цього ж життя й має всі характерні його риси. Звичайно, є й випадки, коли ми усвідомлюємо наші дії й стримування, коли ми можемо пояснити, чому ми чинимо так, а не інакше, стримуючи при цьому безліч виникаючих в нас сильних поривів. Тут, здавалося б, душевне життя вже підвладне нам, приборкане розумною волею. На жаль, у переважній більшості випадків – якщо тільки ми будемо цілком уважні й сумлінні до себе – ми повинні будемо визнати, що це – самообман. Насамперед, дуже часто "розумне пояснення" або взагалі вперше приходить лише заднім числом, є тільки придумане – для інших або для нас самих – виправдання нашої поведінки або ж, принаймні, в сам момент дії або затримки було присутнє лише як неясний спогад про колись ухвалене рішення або як звичка, що утворилася після довгої вправи, але, у всякому разі, не було присутнє в нас актуально, саме в якості ясної, свідомої думки, у момент самої дії. У більшості випадків наші так звані "розумні дії" відбуваються в нас чисто механічно: настільки ж мимоволі, як і дії "нерозумні"; і все завдання виховання в тім і полягає, щоб прищепити собі такі розумні "звички". Як би не були такі дії цінні з інших точок зору, – з погляду того, що в нас відбувається, ми не можемо помітити принципового розходження між ними й "мимовільними діями", тому що навіть будучи дійсно "розумними", вони не переживаються,тобто не здійснюються нами як розумні.Як ми не можемо приписати нашій розумній волі, наприклад, те, що організм наш привчився затримувати деякі природні свої відправлення в силу укоріненого інстинкту "пристойності" – адже й тварин можна привчити до того ж! – так ми не можемо, не впадаючи в помилкову зарозумілість, вважати "розумно здійсненими діями", наприклад, те, що ми привчилися продовжувати займатися, переборюючи приступи втоми або ліні, або стримувати припадки гніву, або втримуватися від нездорової їжі, або замовчувати про те, про що не слід говорити, – принаймні, у тих випадках, коли фактично все це здійснюється нами зовсім мимоволі, "інстинктивно". Нарешті, і в тих випадках, коли дія зроблена не інстинктивно, а на підставі "розумного рішення" – у чому, власне, складається це розумне рішення? Ми хочемо висловити яку-небудь думку або здійснити яку-небудь дію, але усвідомлюємо, що сказати або зробити бажане в суспільстві, в якому ми перебуваємо, чомусь "непристойно" або "незручно"; і ми "цілком свідомо" утримуємося від нашого бажання. Що при цьому відбулося в нас? Почуття "непристойності" або "незручності" пересилило в нас перше наше спонукання. Наша свідомість лише пасивно була присутня при цьому двобої, споглядала його й санкціонувала переможця. Якщо ми заглянемо в себе глибше й запитаємо: чому ж я повинен утримуватися від того, що "непристойно"? – то ми часто не знайдемо в собі відповіді; просто інстинкт запобігання "непристойного", неясний страх громадського осуду, сильніше в нас, чим інші наші спонукання; схвалення ж, що наша свідомість тут віддає більш сильному спонуканню, полягає просто в тім, що вона пасивно усвідомлюєйого силу. А в тих випадках, де ми схвалюємо нашу дію, вбачаючи в ній засіб для визначеної мети, чи часто ми активно вибираємосаму мету, а не тільки пасивно усвідомлюємо її? Чи багато людей взагалі свідомо ставлять собі кінцеві цілі, йдуть по шляху, що вказаний розумом, а не визначений страстями й звичками? Скільки "принципів" поведінки на світі суть тільки влесливі назви, які наша свідомість, не керуючи нашим душевним життям, а перебуваючи в полоні в нього, дає нашим сліпим страстям і потягам! Погоня за насолодами, за багатством і славою, чи перестають бути проявами сліпої стихії в нас, коли ми їх усвідомлюємо й підкорюємо їм, як вищій меті, все наше життя? Самоправність і жорстокість чи перестають бути сліпими страстями, коли вони, під іменем авторитетності й строгості, проголошуються принципами виховання дітей батьками, або керування підлеглими? І навпаки – піднесений принцип свободи й самовизначення особистості чи не приховує часто під собою лише розбещеність і лінь лукавого раба? Стихія нашого душевного життя проявляє тут безсвідому хитрість: почуваючи в розумі свого ворога й вартового, вона переманює його на свою сторону і, удавано віддаючись під його опіку, в дійсності тримає його в почесному полоні, змушуючи його покірно слухати її бажання і слухняно санкціонувати їх.
Нарешті, навіть дійсно цінні й саме найвищі дії людського життя - безкорисливе служіння батьківщині, людству, науці, мистецтву, Богу - чи часто здійснюються "розумною свідомістю", у формі обміркованих і пізнаних рішень? Чи не є вони тривалими й плідними лише тоді, коли в них принаймні є спільником і сліпа стихія страсті, коли невідома, але й непереборна для нас внутрішня сила як би мимо волі жене нас до мети зовсім незалежно від нашого свідомого ставлення до цієї мети? Настрій Пастера, про який переказують, що він прагнув у лабораторію, як закоханий - на побачення, і, лягаючи спати, з подихом рахував години розлуки з нею до ранку, є тут типовим. Правда, у цих випадках сліпа стихія страсті є лише важіль або провідник більш глибоких сил духу, але й тут цим провідником служить саме вона.
Ми бачимо, таким чином, що головним, переважним змістом і основною пануючою силою нашого життя у величезній більшості її проявів, навіть там, де ми говоримо про свідоме життя, залишається те сліпе, ірраціональне, хаотичне "душевне життя", що у чистому вигляді ми намагалися раніше вловити в його більш рідших проявах.
Тут ми повинні зупинитися, щоб підбити попередній підсумок. Ми не хочемо ще давати ніякого логічного визначення душевному життю або загальної характеристики її області, що виходить за межі сказаного. Ми хочемо лише використати сказане, щоб за допомогою наведених вказівок звернути увагу на область душевного життя як цілісної реальності, як особливого світу.Можливо, сказаного досить, щоб можна було, говорячи словами Платона, обернутисяй дійсно побачитицей світ, або щоб можна було зайняти відносно цієї реальності позицію живого знання.
Зазвичай людська свідомість, як це й природно, занадто зайнята чуттєво-предметним світом навколишнього середовища, щоб помічати світ душевного життя як такого. Людина справи й практичного життя - а в більш широкому сенсі сюди підпадає й людина позитивного наукового знання - по більшій частині зважає на душевне життя - своє й тим більше чуже - приблизно так, як вершник або кучер зважають на настрій свого коня. Душевне життя є тут щось зовні незначне й непомітне в складі предметного світу, щось на шталт непотрібного придатка до нього, на який, однак (на жаль!) доводиться звертати увагу як на часту перешкоду й тертя у звичайному, розміряному ході механізму життя. Людина справи повинна зважати на такі "маленькі недоліки механізму", як несподівана туга й сльози дружини, що скаржиться на неуважність до неї й дорікає у відсутності любові, хоча чоловік, здавалося б, нічим не провинився перед нею, дурні витівки юнака-сина, що піддався якому-небудь небезпечному захопленню, прояву розбещеності й неслухняності в дитячій, несподівана несумлінність або брутальність прислуги або підлеглих, самодурство людини, від якого сам залежиш, дивні, непередбачені ускладнення в відносинах із товаришами й друзями й т.п.; і - що гірше всього - до всього цього часто приєднується те, що й в самій собі така людина справи часто помічає небезпечні й неприємні прояви тієї ж сили тертя: то вона - ні з того, ні з цього - розсвариться із дружиною або із другом, то її раптом потягне "напитися" і їй потім соромно пригадати, як вона поводилась в цьому стані, то раптом спалахне нове захоплення жінкою, небезпечне й таке що приносить одні лише страждання, але болісно сильне, то, нарешті, без усяких розумних підстав їй раптом огидне все її життя й вона в неробстві годинами тужить про подорож або взагалі про втечу від цього осоружного життя. Всюди - у собі та в інших - душевне життя для реалістично налаштованої людини є лише деяка службова сила, мов би вкладена в апарат зовнішнього життя й при нормальному своєму функціонуванні не помітна; а коли вона звертає на себе увага - саме при деякому розладі цього налагодженого апарата - її своєрідні прояви здаються чимсь ненормальним і винятковим. І лише в порівняно виняткових випадках, коли нормальний плин життя вже зовсім порушено - у випадку, коли захоплення зовсім заволоділо душею, або у випадках втрати або зради близької людини й т.п. - у людини раптом відкриваються очі й вона зі здивуванням зауважує, що те, що здавалося їй якимсь дріб'язком, якимсь придатком до життя, є, власне, саме головне, основне й глибоке, на чому тримається й чим рухається все життя. Такі події й перевороти, виявляючи людині внутрішню сторону життя, часто ведуть до її духовного переродження, до зміни всіх поглядів і оцінок, до відродження затихлого або лише механічно діяльного релігійного почуття й т.п. Точно так і при наближенні смерті, коли нам безпосередньо загрожує загибель нашого "я" або принаймні невідомий переворот у її долях, часто - та й то не завжди - вперше розкриваються очі на цей настільки близький і важливий нам, але раніше не помітний великий внутрішній світ, на цей всесвіт, у порівнянні з якою весь неосяжний чуттєво-предметний світ здається тоді незначним і примарним.
