Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗

Конкретний приклад цього процесу знаходимо в одному з найтривожніших явищ останніх тридцяти років: це величезне збільшення поліції в усіх країнах. …

…

Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас / пер. В. Бурггардта // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. ? К.: Вид-во “Основи”, 1994. ? С. 15-90.

Маркузе, Герберт

(1898 – 1979)

Німецько – американський філософ, соціолог. Синтезувавши частково психологічні ідеї фрейдизму, соціальна філософія Маркізе стала підмурівком для активного продукування ідей про соціальне лідерство у суспільстві у період його вірогідних докорінних трансформацій. Одна із засадничих ідей естетичної теорії Маркузе полягала у тому, що чуттєве виявлення краси у творах мистецтва сприяє запобіганню гнітові репресивних сил сьогодення, нагадуючи про можливий вільний спосіб життя.

БУНТ МАС.

Додаток

Політична передмова 1966 року

Ерос і цивілізація:такий заголовок евфемістично висловив ту оптимістичну і навіть позитивну думку, що досягнення розвинутого індустріального суспільства дозволяють людині повернути назад хід прогресу ірозірвати згубний союз продуктивності і деструктивності, свободи і репресії — іншими словами, навчитися веселої науки (gауа sciencia) використання соціального багатства для формування світу людини відповідно до його Інстинктів Життя в загальній боротьбі проти усього, що несе Смерть. Цей оптимізм виходив із припущення, що раціональна підстава прийнятності панування вичерпала себе і що тепер необхідність важкої праці і нестаток «штучно» підтримуються в інтересах системи панування. Я недооцінив значення того факту, що це «віджиле» раціональна підстава значно підсилена (якщо взагалі не зайняли його місце) більш діючими формами соціального контролю. Ті самі сили, що, допомагають суспільству примирювати _;боротьбу за існування, служать придушенню потреби індивідів у звільненні. Там, де примирити людей з їх життям і їхніми правителями не здатний навіть високий рівень життя, необхідний катексис лібідо забезпечується «соціальною інженерією» душі і «наукою про людські відносини». У суспільстві достатку від влади не потрібне виправдання свого права на владу. Вона забезпечує виробництво благ, задоволення сексуальної й агресивної енергії її підданих. Влада, як би є цією стороною добра і зла, як і без свідоме, чию деструктивну силу вона, так успішно представляє: у її логіці відсутній принцип протиріччя.

Оскільки достаток суспільства в усе зростаючій мірі залежить від безперервного виробництва, утилізації відходів, технічних пристроїв, запланованого зносу і виготовлення засобів руйнування, традиційні способи привчання індивідів до цих вимог стають неадекватними. З одного боку, «економічний батіг» навіть у найбільш витончених його формах здається вже не достатнім для підтримки боротьби за існування в сьогоднішній віджилій організації, з іншого боку — закон і патріотизм не здатні забезпечити активну народну підтримку усе більш небезпечної експансії системи. Наукове керівництво інстинктивними потребами вже давно стало життєво важливим фактором відтворення системи: об’єктом лібідо стають товари, що є предметом купівлі і споживання, а для збудження і задоволення агресивності, що залягає в глибинному вимірі несвідомого, служить навмисно спотворений і збільшений до потрібного розміру образ національного Ворога, з яким варто боротися і який варто ненавидіти. Здійснення цієї інтроекції Принципу Реальності знаходить необхідні політичні інструменти в демократії мас, що не тільки дозволяє (до деякої міри) людям вибирати собі правителів і брати участь (до деякої міри) в уряді, що ними ж і керує, але також дозволяє правлячим ховатися за технологічним покровом виробляючого й руйнуючого апарату, який вони контролюють. Демократія приховує людську і матеріальну ціну зисків і зручностей, наданих нею тим, хто з нею співпрацює. Люди, якими уміло маніпулюють і можуть буди організовані, вільні. Але ціна їх свободи — невідання, безсилля і інтроецированна гетерономія.

Немає цензу говорити про звільнення з людьми вільними — а ми вільні, якщо тільки не належимо до пригнобленої меншості. Немає також цензу говорити про надмірний тиск, якщо чоловіки і жінки користуються більшою сексуальною свободою, зараз або раніше. Але правда полягає в тому, що ця воля і задоволеність перетворюють землю в пекло. І хоча пекло усе ще зосереджене в деяких віддалених місцях: В'єтнам, Конго, Південна Африка, а також у гетто «суспільства достатку»: Міссісіпі, Алабама, Гарлем, — ці інфернальні місця кидають світло на ціле. Легко і розсудливо бачити в них лише кишені бідності і страждання в зростаючому суспільстві, що здатна усунути їх поступово й уникнути катастрофи. Можливо навіть, що подібна інтерпретація вірна і реалістична. Питання в тому: усунути якою Ціною — не в доларах і центах але в людських життях і людській волі?

Я вживаю це слово — воля — не без коливань, тому що саме в ім'я волі чинилися злочини проти людства. Зрозуміло, для історії ситуація не нова: і бідність, і експлуатація завжди були продуктами економічної свободи; знову і знову людей звільняли по всьому світі їх господарі і правителі, але їх нова воля оберталася підпорядкуванням, причому не просто влади закону; але влади [далекого їм] закону інших. Те, що починалося як підпорядкування силі, незабаром ставало «добровільним рабством», співробітництвом з метою відтворення суспільства, що робить рабство усе більш щедро нагородженим та приємним. Відтворення (більше і краще) цих способів життя усе більш чітко і усвідомлено стало означати відмовлення від інших можливих способів життя, здатних покласти кінець відтворенню репресії і розподілу на рабів і панів.

В даний час цей союз волі і рабства став «природним» і перетворився в засіб прогресу. Процвітання все в більшій мірі здається передумовою і побічним продуктом продуктивності, яка збільшує сама себе, що постійно потребує нові ринки споживання й об’єкти руйнування як зовні, так і у середині людини, але в той же час утримуванню від «переливання» у осередок убогості — як у себе в країні, так і за її межами. Стосовно цієї амальгами свободи й агресії, виробництва і деструкції образ людської свободи виявляється переверненим: він стає проектом повалення прогресу такого типу. Звільнення інстинктивних потреб у мири та спокої; а також у «асоціальному» автономному Еросі припускає звільнення від репресивного достатку: зміну напрямку прогресу.

Основна думка «Еросу і цивілізації», знайшла більш повний розвиток у моїй книзі «Одновимірна людина», полягала у тому, що життя в Державі Благополуччя-через-війну зовсім не є долею людини, що остання потребує деякого нового життєвого початку для того, щоб, усунувши той «внутримирський аскетизм», що створював базис для панування, перебудувати апарат виробництва і слугує його пізнанню. Це був новий, рішуче заперечивший надлюдину Ніцше, образ людини, у достатній мірі наділеної розумом і здоров'ям для того, щоб обійтися без героїв і героїчних чеснот, позбавленої потяга до життя, повного небезпек, для того, щоб прийняти виклик; людини, совість якої дозволяє їй розглянути життя як самоціль і прожити її в радості і без страху. «Поліморфна сексуальність» — такий термін я ужив для того, щоб вказати, що новий напрямок прогресу буде цілком залежати від можливості активізувати приховані, загальмовані органічні потреби: перетворити людське тіло в інструмент не стільки праці, скільки задоволення. Мені здавалося, що стара формула розвитку потреб і здібностей перестала бути адекватною, а передумовою і змістом звільнення стають нові, якісно інші потреби і здібності.

Ідея цього нового Принципу Реальності ґрунтувалася на припущенні про те, що матеріальні умови для його розвитку або вже сформувалися, або могли бути сформовані в розвинутих індустріальних суспільствах нашого часу. Не викликало сумнівів, що реалізація технічних можливостей буде означати революцію. Але суб’єкт історії (агент революції) виявився подавлений розмахом і ефективністю демократичної інтроекції: вільні люди не мають потреби в звільненні, а пригноблені недостатньо мужні щоб звільнитися самостійно. Ці умови формують інше поняття Утопії: звільнення є найбільш реалістичною і конкретною з всіх історичних можливостей і в той же час найбільш раціонально і ефективно може бути придушена - найбільш абстрактною і віддаленою можливістю. Ні філософія, ні теорія не в змозі усунути цю демократичну інтроекцію правителів у своїх підданих. Коли у суспільствах з тим або іншим ступенем достатку продуктивність досягає рівня, при якому маси одержують свою частку благ, а опозиція ефективно «стримується» демократичними засобами, так само ефективно стримується і конфлікт між паном і рабом, або, точніше, цей конфлікт змінює своє соціальне місцезнаходження. Його продовженням стає повстання відсталих країн проти нестерпної спадщини капіталізму і його продовження в неоколоніалізмі. Марксова концепція проголошувала, що шлях у вільне суспільство відкритий тільки для тих, хто вільний від благ капіталізму: історичними агентами звільнення могли стати тільки ті, чиє існування саме по собі було запереченням капіталістичної власності. На внутрішній арені марксова концепція цілком знаходить свою значимість. У тій мірі, у якій суспільства, побудовані на експлуатації, перетворилися у світові держави, у тій мірі, у якій нові незалежні нації стали полем бою за їх інтереси, «зовнішні» сили опору перестали бути відстороненими вони стають ворогом системи у середині її самої. Це, однак, не робить бунтарів носіями волі людства. Самі по собі вони (так само мало, як і марксів пролетаріат) зовсім не є представниками свободи. Тут також застосовна марксова концепція, відповідно до якої міжнародний пролетаріат одержить власну інтелектуальну зброю ззовні: «блискавка думки» вдарить у «пaіvеп Volksboden» ^:. Всеохоплюючі ідеї об’єднання теорії і практика невиправдані по відношенню до слабких зародків такого союзу. Однак повстання у відсталих країнах знайшло відгук у розвинутих країнах, де молодь протестує проти придушення достатком і, проти війни за межами країни.