Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Зі своєї сторони незахідні країни відстоюють своє право здобувати, робити й розміщати будь-яку зброю, що вони вважають за необхідне для власної безпеки. Вони повною мірою засвоїли істину, висловлену міністром оборони Індії у відповідь на питання про те, який урок він витяг з війни в Перській затоці: "Не зв'язуйтеся зі Сполученими Штатами, якщо у вас немає ядерної зброї". Ядерна, хімічна й ракетна зброя розглядається - можливо, помилково - як потенційна противага колосальній перевазі Заходу в області звичайних озброєнь. Звичайно, у Китаю вже є ядерна зброя. Пакистан і Індія можуть її розмістити на своїх територіях. Північна Корея, Іран, Ірак, Лівія й Алжир явно намагаються придбати її.
... Між ісламсько-конфуціанськими країнами й Заходом розвертається новий виток перегонів озброєнь. На попередньому етапі кожна сторона розробляла й робила зброю з метою домогтися рівноваги або переваги над іншою стороною. Зараз же одна сторона розробляє й робить нові види зброї, а інша намагається обмежити й запобігти такому нарощуванню озброєнь, одночасно скорочуючи власний військовий потенціал.
ВИСНОВКИ ДЛЯ ЗАХОДУ
У даній статті аж ніяк не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить всі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною й цілісною, а конфлікти й боротьба між різними групами усередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) протиріччя між цивілізаціями важливі й реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним і іншим формам конфліктів як переважна форма глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть усе більше девестернізуватися й перетворюватися в гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні діючі особи; 5) ефективні міжнародні інститути в області політики, економіки й безпеки будуть складатися скоріше усередині цивілізацій, чим між ними; 6) конфлікти між групами, що відносяться до різних цивілізацій, будуть більш часті, затяжні й кровопролитні, чим конфлікти усередині однієї цивілізації; 7) збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш імовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн; 8) головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом і іншим світом; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн постараються включити їх у число західних, але в більшості випадків їм доведеться зіштовхнутися із серйозними перешкодами; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть взаємини між Заходом і близькими ісламсько-конфуціанськими країнами.
Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а можлива картина майбутнього. Але якщо моя гіпотеза переконлива, необхідно задуматися про те, що це означає для західної політики. Тут варто провести чітке розходження між короткостроковим зиском й довгостроковим урегулюванням. Якщо виходити з позицій короткострокової вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співробітництва і єдності в рамках власної цивілізації, насамперед між Європою й Північною Америкою; 2)інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи й Латинської Америки, чия культура близька до західного; 3)підтримки й розширення співробітництва з Росією і Японією; 4)запобігання, розростання локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномаштабні війни між цивілізаціями; 5) обмеження росту військової моці конфуціанських і ісламських країн; 6) уповільнення скорочення військової моці Заходу й збереження його військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими й ісламськими країнами; 8) підтримки представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям й інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відбивають і легітимізують західні інтереси й цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.
У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно й західною, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але дотепер лише Японії вдалося домогтися в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації й надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, устаткування, озброєння - все те, що входить у поняття "бути сучасним". Але в той же час вони постараються сполучити модернізацію зі своїми традиційними цінностями й культурою. Їх економічна й військова могутність буде зростати, відставання від Заходу скорочуватися. Заходу усе більше й більше прийдеться зважати на ці цивілізації, близькими по своїй моці, але досить відмінними по своїх цінностях і інтересам. Це зажадає підтримки його потенціалу на рівні, що буде забезпечувати захист інтересів Заходу у відносинах з іншими цивілізаціями. Але від Заходу буде потрібно й більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи подібності між західною й іншою цивілізаціями. Тому що в доступному для огляду майбутньому не склалося єдиної універсальної цивілізації. Навпроти, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожна з них буде змушена вчитися співіснувати з усіма іншими.
С. Гантінгтон. Зіткнення цивілізацій // Полис, – №1. – 1994. – С.33-49.
Маркс, Карл
(1818 – 1883)
Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Маркс розробив власний метод – матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення – матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип – вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин.
“ДО КРИТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ”
ПЕРЕДМОВА
Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство; взаємний зв'язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить передо мною в формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з’ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.
Загальний вступ, який я був накидав, я опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке передхоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.
Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд з філософією і історією. В 1842 – І843 рр. мені як редакторові “Rheinische Zeitung” довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. Обговорення в рейнському ландтагу питань про розкрадання лісу і дроблення земельної власності, офіціальна полеміка, в яку пан фон Шапер, тодішній обер-президент Рейнської провінції, вступив з ”Rheinische Zeitung” відносно становища мозельських селян, нарешті, дебати про свободу торгівлі і протекційні мита дали перші поштовхи моїм заняттям економічними питаннями. З другого боку, в цей час, коли добре бажання ”йти вперед” набагато переважало знання предмета, в ”Rheinische Zeitung” почувся відгомін французького соціалізму і комунізму з слабим філософським забарвленням. Я висловився проти цього дилетантства, але разом з тим у полеміці з аугсбурзькою ”Allgemeine Zeitung” відверто признався, що мої тодішні знання не дозволяли мені зважитись на якесь судження про самий зміст французьких напрямів. З тим більшою охотою я скористався ілюзією керівників ”Rheinische Zeitung”, які сподівались більш поміркованою позицією добитися скасування винесеного їй смертного вироку, щоб піти з громадської арени в учбову кімнату.
