Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
ЗАХІД ПРОТИ ІНШОГО СВІТУ
Стосовно інших цивілізацій Захід перебуває зараз на вершині своєї могутності. Військовий конфлікт між західними країнами немислимий, військова могутність Заходу не має рівних. Якщо не враховувати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він лідирує в політичній сфері, у сфері безпеки, а разом з Японією – і в сфері економіки. Світові політичні проблеми й проблеми безпеки ефективно вирішуються під керівництвом США, Великобританії й Франції, світові економічні проблеми – під керівництвом США, Німеччині і Японії. Всі ці країни мають самі тісні відносини один з одним, не допускаючи у своє коло країни поменше, майже всі країни незахідного світу. Рішення, прийняті Радою Безпеки ООН або Міжнародним валютним фондом, що віддзеркалюють інтереси Заходу, подаються світовій громадськості як відповідні насущні потреби світового співтовариства.
... По суті справи Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові ресурси для того, щоб правити світом, затверджуючи свою перевагу, захищаючи західні інтереси й затверджуючи західні політичні й економічні цінності. Так, принаймні, бачать сьогоднішній світ незахідні країни, і в їхньому погляді є значна частка істини. Розходження в масштабах влади й боротьба за військову, економічну й політичну владу є, таким чином, одним із джерел конфлікту між Заходом і іншими цивілізаціями. Інше джерело конфлікту – розходження в культурі, у базових цінностях і віруваннях. В.С.Нейпол стверджував, що західна цивілізація – універсальна й годиться для всіх народів. На поверхневому рівні багато чого із західної культури дійсно просочило інший світ. Але на глибинному рівні західні уявлення й ідеї фундаментально відрізняються від тих, які властиві іншим цивілізаціям. В ісламській, конфуціанській, японській, індуістській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відділення церкви від держави. Зусилля Заходу, спрямовані на пропаганду цих ідей, найчастіше викликають ворожу реакцію проти "імперіалізму прав людини" і сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури.
РОЗКОЛОТІ КРАЇНИ
У майбутньому, коли приналежність до певної цивілізації стане основою самоідентифікації людей, країни, у населенні яких представлено кілька цивілізаційних груп, будь-то Радянського Союзу або Югославії, будуть приречені на розпад. Але є й внутрішньо розколоті країни – відносно однорідні в культурних відносинах, але в яких немає згоди відносно питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. Їх уряди, як правило, хочуть " скочити на підніжку потяга" і примкнути до Заходу, але історія, культура й традиції цих країн нічого загального із Заходом не мають.
Самий яскравий і типовий приклад розколотої зсередини країни – Туреччина. Турецьке керівництво кінця XX в. зберігає вірність традиції Ататюрка й зараховує свою країну до сучасних, секуляризованих націй-держав західного типу.
... У подібному положенні виявилася в останнє десятиліття й Мексика. Якщо Туреччина відмовилася від свого історичного протистояння Європі й спробувала приєднатися до неї, то Мексика, що раніше ідентифікувала себе через протистояння Сполученим Штатам, тепер намагається наслідувати цій країні й прагне ввійти в північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).
... Історично внутрішній розкол глибше всього торкнувся Туреччини. Для Сполучених Штатів найближча розколота зсередини країна - Мексика. У глобальному ж масштабі самою значною розколотою країною залишається Росія. Питання про те, чи є Росія частиною Заходу, або вона очолює свою особливу, православно-слов'янську цивілізацію, протягом російської історії ставився неодноразово.
... Щоб розколота зсередини країна змогла заново знайти свою культурну ідентичність, повинні бути дотримані три умови. По-перше, необхідно, щоб політична й економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала й вітала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згідний, нехай неохоче, на прийняття нової ідентичності. По-третє, групи що панують в цивілізації, до якої розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти "перетворену". У випадку Мексики дотримані всі три умови. У випадку Туреччини - перші дві. І зовсім неясно, як ж ситуація з Росією, що бажає приєднатися до Заходу. Конфлікт між ліберальною демократією й марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, які, незважаючи на всі розбіжності, хоча б зовні ставили ті самі основні цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, авторитарна, націоналістична буде прагнути до зовсім інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну суперечку з радянським марксистом. Але це буде немислимо з російським традиціоналістом. І якщо росіяни, переставши бути марксистами, не приймуть ліберальну демократію й почнуть поводитися як росіяни, а не як західні люди, відносини між Росією й Заходом знову можуть стати віддаленими й ворожими.
КОНФУЦІАНСЬКО-ІСЛАМСЬКИЙ БЛОК
Перешкоди, що встають на шляху приєднання незахідних країн до Заходу, варіюються по ступені глибини й складності. Для країн Латинської Америки й Східної Європи вони не настільки вже й великі. Для православних країн колишнього Радянського Союзу - набагато значніше. Але самі серйозні перешкоди встають перед мусульманськими, конфуціанськими, індуістськими й буддистськими народами. Японії вдалося домогтися єдиної у своєму роді позиції асоційованого члена західного світу: в якихось відносинах вона входить до числа західних країн, але безсумнівно відрізняється від них по своїх найважливіших вимірах. Ті країни, які по міркуваннях культури або влади не хочуть або не можуть приєднатися до Заходу, конкурують із ним, нарощуючи власну економічну, військову й політичну могутність. Вони домагаються цього й за рахунок внутрішнього розвитку, і за рахунок співробітництва з іншими незахідними країнами. Найвідоміший приклад такого співробітництва - конфуціансько-ісламський блок, що сформувався як виклик західним інтересам, цінностям і моці.
Майже всі без винятку західні країни зараз скорочують свої військові арсенали. Росія під керівництвом Єльцина робить те ж саме. А Китай, Північна Корея й цілий ряд близькосхідних країн істотно нарощують військовий потенціал. Із цією метою вони імпортують зброю із західних і незахідних країн і розвивають власну воєнну промисловість. У результаті виник феномен, названий Ч.Кроутхеммом феноменом "збройних країн", причому "збройні країни" - це аж ніяк не країни Заходу. Інший результат - переосмислення концепції контролю над озброєннями. Ідея контролю над озброєннями була висунута Заходом. Протягом холодної війни першочерговою метою такого контролю було досягнення стійкої військової рівноваги між Сполученими Штатами і їхніми союзниками, з одного боку, і Радянським Союзом і його союзниками - з іншого. В епоху після холодної війни найперша мета контролю над озброєннями - запобігти нарощуванню незахідними країнами їхнього військового потенціалу, що представляє потенційну загрозу західним інтересам. Щоб домогтися цього, Захід використовує міжнародні угоди, економічний тиск, контроль над переміщенням зброї й військових технологій.
Конфлікт між Заходом і конфуціансько-ісламськими державами значною мірою (хоча й не винятково) зосереджений навколо проблем ядерної, хімічної й біологічної зброї, балістичних ракет і інших складних засобів доставки такої зброї, а також систем керування, спостереження й інших електронних засобів враження цілей. Захід проголошує принцип нерозповсюдження як загальну й обов'язкову норму, а договори про нерозповсюдження й контроль - як засіб реалізації цієї норми. Передбачено систему різноманітних санкцій проти тих, хто сприяє поширенню сучасних видів зброї, і привілеїв тим, хто дотримує принципу нерозповсюдження. Природно, що основна увага приділяється країнам, які настроєні вороже стосовно Заходу або схильні до цього потенційно.
