Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" (хороший книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Наступні дві неділі були неспокійні. Державні органи мали претензії, я не здавалася, час від часу їздила до них на зустрічі. Шумиха була просто жахлива , навіть не зважаючи , що відео пробуло в інтернеті годину. З Женькою ми так і не побачились, він поїхав, а я не мала часу. Дружня аудієнція дісталась Ярославі, ми традиційно сиділи у мене на кухні.
Щось ти погано виглядаєш. Може тобі відпочити? – Турботливо запитала вона мене.
Може і відпочити потрібно, та не можливо.
Ну, ти стала героїнею останніх новин , а слава досить важка річ.
І чого з нас двох це я всерозуміюча і співчутлива?
Ага, співчутлива, скільки то народу по звільняли.
Для мене це було теж несподівано. І думаю в цьому допоміг Соломатін.
Так, він ще та темна конячка. І що Соломатін?
Неврівноважений, злий параноїк.
О-на як?
В зв’язку, що зайнята була два останніх тижні і немала часу для його готелю, пресинг з його сторони став вужче направленим і глибиннішим. З моєї сторони це вже чистий мазахізм. Після вчорашнього розбору польотів, повертаючись додому я зупинила машину серед лісу і деякий час кричала на місяць.
Ти мене лякаєш.
Я сама себе боюся.
Чорт, може тобі дійсно відпочити декілька днів?
На останньому моєму відпочинку, прийшов засмучений Соломатін і намагався у мене вияснити, чи не збираюсь я покинути роботу з ним. А сьогодні він у мене пробачення просив, за те що наволав прилюдно і безпідставно, це виглядала десь так : «Що Ганно Василівно тяжко з істеричками працювати?» На що я його перепитала :»Що?» . Ти не повіриш але він сказав: «Я був неправий . Вибачте». – Ярослава розсміялась.
Знаєш, я тебе з ним бачила в колибі.
Коли?
Тижні три тому.
Чому не підійшла?
Зайнята я була. Ну, так от ти стояла біля вогню, а він розглядав тебе, просто поглядом поїдав. І хотілося, що б і на мене так дивилися чоловіки.
У нас з ним суто ділові відносини.
Та, да. – Не стала більше продовжувати тему Ярослава - Так, що там Женька?
Уявляєш, ми з ним випадкові в ресторані готелю зустрілися. Женька тут же кинувся обіймати і розповідати, як він скучив, потім помчався на зустріч, у мене тут якраз каша заварилась, а Женька поїхав. Правда зателефонував сказав, що на наступний тиждень приїде.
Хм, цікаво.
Ага і так кожен день цікаво.
На що скаржишся? Ти жива і здорова, живі і здорові всі твої рідні і близькі от і радій цьому.
Я радію. Все таки, про те,що я жива і здорова нічим заперечити.
А ти додай ще до цього , що в тебе дві руки, дві ноги , все добре з слухом і зором. Саме страшне, що з тобою зараз це нерви гуляють. Їх теж можна зрозуміти, але ти може валер’яночкою їх покорми і все буде добре.
Ну, якщо дивитись під таким розкладом, то в мене все добре. І хліб є і до хліба. Життя взагалі вдалося.
Розумашечка моя. Мені вже потрібно додому. Денис чекає.
Попрошу Івана він тебе завезе. – І я набрала номер Івана.
І дбайлива і розумна і красива і домовити, чого ж тебе заміж ніхто не бере.
Я взагалі чисте золотко. А золото, як відомо метал важкий, от і не кожен наважиться.
Не відмазуйся.
Біжи, тебе он голодний чоловік дома чекає.
Киця, вареники вміє варити. З голоду не помре.
І за що він тебе тільки любить? – Подразнила я подружку проводжаючи до машини з готелю. Де дбайливий Іван уже і двері відчинив. Дрібничка, але як приємно.
Я сиділа з Женею в ресторані в готелі Дмитра Олексійовича . Все таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю, гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю і веселощами. Взяла навіть бокал вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.
Чому ти п’єш на роботі? – Пролунав над моєю головою голос Соламатіна. Він стояв злий і свердлив мене поглядом. Я від такої несподіванки якось розгубилась і навіть не змогла нічого сказати.
Я запитую. Чому ти п’єш? – Продовжував з прищуленим поглядом шипіти Дмитро Олексійович. – Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота, а не гульки. Ми тут працюємо. І від керівного складу я чекаю відповідної поведінки. – Відчуття люті і приниження заповнювали мене вщент.
Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити в кабінеті. – Прошипіла я у відповідь.
У мене немає часу на розмови. – Рявкнув він. Я піднялася з-за столу. – Тим більше, що ти п’яна. – І міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Люта злість просто дерла мене на шматки. Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати поки Соломатін закриє двері, я повернулась до нього , сказати, що я більше так не можу, та перед очима у мене все попливло і все стало темно.
Ну, що вернулись? – Наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете? - Я кивнула.
Зараз ми в швидку і в лікарню. – Я оглянулась Соломатін блідий , як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.
Ганно Василівно, давайте підійматися я допоможу. – Промовила жіночка .
Я сам. – Відсторонив її Соломатін і підняв мене з підлоги, поніс до швидкої.
З тобою все буде добре. – Шепотів він. В швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, та він тільки сильніше мене притиснув і до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини так же на руках відніс до приймальні. Рявкнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.
Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар. – Представився він.
Вона втратила свідомість. Що з нею? – Від погляду Соломатіну не знаю, як лікарю, а мені удавитись хотілось. А ще мені зовсім не хотілось його бачити.
Ви родич?
Ні. Ми разом працюємо. Яке це має значення?
Тоді зачекайте будь-ласка на коридорі. – Все таки нерви у лікаря міцні, він тільки голосно сковтнув, та все ж настояв на своєму і Соломатін вийшов, а лікар полегшено видихнув.
Ну, розповідайте , що сталося? – Запитав лікар візуально оглянувши мене і діставши тонометр.
Я здається перехвилювалась.
Була причина?
Так .
У вас тиск дуже низький. 80 на 40 . Який робочий тиск? – Сказав лікар швиденько помірявши мені тиск.
120 на 60, або 110 на 60 по-різному.
Ясно. Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи , що підвищуть тиск я пропищу, вони дадуть ще живлення мозку. І заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу, там аналізи поздаєте, а там побачимо. Так, у вас там під дверима, ще група підтримки зібралась. І цей душевний чоловік, який з вами працює.
Владислав Сергійович, я зараз нікого не хочу бачити.
Ясненько. Я вас відправлю на лікарняний. Нормально буде?
Можете неділі на дві?
Можу. – Посміхнувся він. – І відправлю групу підтримки додому.
Буду дуже вдячна.
Домовились Ганна. Тільки ви не нервуйтесь.
Тоді ще одне. Аналізи я зроблю , але як тільки ви відправити команду підтримки, я теж поїду додому. – Тепер я вже дивилась на нього поглядом,» Соломатін лайт».
Слухайте, я все ж таки лікар.
А я людина, я зробила дорогу до лікарні і купила оте чудове діагностичне обладнання.
Переконали.
З лікарні мене забрав Іван і відвіз додому. Я залізла в ванну і замовила їжу з ресторану, бо в холодильнику було пусто і завалилась спати. Мені снився сон. Я втрачала і втрачала дорогу мені людину, лице якої я не бачила і дзвін, постійний дзвін. Я підхопилась, моє серце калатало. Я глянула на годинник, 8 година, майнула думка, що я проспала, потім зрозуміла, що дзвонять в двері. Я натягла халата і відкрила двері.
Чому ти поїхала з лікарні і нічого про це не сказала? – Накинувся на мене Соломатін. – І чому в тебе бісів телефон не відповідає?
Телефон не відповідає, бо я його вимкнула.
А смс не здогадалась відправити?
Ні, не здогадалась. – Ми стояли у мене на порозі, він кричав,а я так не хотіла його бачити. Він дивився на мене, а потім відвів погляд і пішов до машини витягнув два пакети і квіти. Я відсторонилась , він зайшов в дім.
