Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" (хороший книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Так дивіться. Я підготувала про готель …
Показуй. – І ми заглибились в роботу. Час ви відчутно втратили. А на вулиці вітер за вікном все посилювався, а з неба почали падати важкі краплі дощу.
За що я люблю бітумну черепицю, так це за те, що по ній не гримить дощ.
У мене брат будівельник, так він сказав, що тут досить складна конструкція покрівлі. – Сказала Ніна, поглядаючи у вікно.
Ну, да. – Пробурмотіла я, а за наступним розкатом грому зникло світло.
Чудово, просто , як по замовленню. Вимикай техніку, бережи заряд. Єдині недоліки готелю в глибинці , так це складність відновлення стратегічних благ цивілізації . Пішли гостей розважати і в РЕС телефонувати.
Соломатіна ми зустріли, біля адміністратора, там же була частина гостей, всі розглядала бушуючи грозу за вікном. Я підійшла до вікна. Град, ось що притягло усіх. З неба падали горошини граду, знищуючи усе на своєму шляху. Я дивилась, як він оббивав листя і ламав квіти. Я дивилась на набираючи обороти лихо, не в змозі ані відвернути, ані зарадити йому. З позиції свого маленького людського життя, такого безпомічного перед стихією. З безпорадністю, з відчуттям щемливого жалю, за ті дерева,які бив град, за ті птахи і тварини, які десь повинні знайти притулок і перечекати лихо.
І що тепер? – Я здригнулась. Біля мене стояв Соломатін з злегка перекошеним лицем, схоже він помітив, що я злякалась.
Налякали. Я якраз заглибилась в реквієм по мрії мого саду. Давно у нас такого граду не було. – Напруження з його очей не пішло геть, але трішки здається попустило. – Запропонуємо поринути в 19 століття, буде у нас творчий вечір. Звичайно усі не будуть задоволені незручностями і важко миритись з тим, що немає світла, інтернету та телевізора, та якось буде. Захопливі, цікаві, веселі розваги будуть гарантовані.
Ви ж сьогодні, я так сподіваюсь нікуди не поїдете?
Поки непогода вирує за вікном, воліла б перечекати в теплі і затишку.
Добре. Я б не хотів, щоб ви кудись їхати.
Дмитро Олексійович повечеряєте зі мною? – Запропонувала я. Він розгубився, від моєї пропозиції. Я вже подумала, що відмовиться.
Так.
Вечір нам вдалося врятувати. Дівчатка молодці спрацювали гарно. Гості познайомились один з одним і задовольнили одну з соціальних потреб в спілкування. Навіть все було краще ніж я сподівалась. Дівчатка розважили усі категорії починаючи від діток, закінчуючи пенсіонерами. Грали в ігри, влаштували танці. Кухня також себе проявила, столи ломилися від їжі, а від сторони готелю приготували в подарунок глінтвейн. Я з полегшення зітхнула і попросила зібрати вечерю на двох і занести в кабінет. В кабінеті розтопили камін , запалили свічки.
Таки дух епохи 19 століття вдалося передати повністю. - Посміхнулась я своїм асоціаціям. Соломатін сидів в кріслі і дивився на вогонь в каміні. – А вечеря у нас буде на диво романтичною. – Озвучила я картину , що відкривалась моїм очах. Накритий стіл з двома свічками, тріскіт вогню в каміні і похмурий Соломатін. – Наші гості стійко зносять негаразди. Прекрасна половина здається все таки легше це переживає, аніж мужні і суворі чоловіки. В ресторані молодий чоловік зробив пропозицію своїй дівчині, на що отримав її так і оплески залу, думаю таке зізнання в коханні їм запам’ятається на все життя. – Соломатін продовжував сидіти з байдужим виразом обличчя , продовжуючи дивитись на вогонь.
Дмитро Олексійович все нормально?
Ми без електрика , за вікном буря, що тут нормального?
Іноді так буває в житті. З такими випробуваннями життя наше стає багатше, яскравіше і цікавіше. Завжди є куди рости. Краще зрозуміти клієнта, що він хоче і як йому дати те,що він хоче. Краще зрозуміти, що цінне для клієнта в наших послугах і які характеристики критично важливі, а які другорядні.
Ви мені що лекцію вирішили почитати?
Ні, я просто кажу, що завжди має сенс шукати методи, якими ми ще не користувались. Будете вино? - Запитала я його, бо розмова з ним щось була дивною.
Ну, наливайте. – Я з вправністю бармена налила вина в два бокали і подала йому один.
Страшенно пахне свічками . – Скривився він.
Раніше люди жили зі свічками і нічого.
У мене розряджені всі технологічні досягнення людства. – Пожалівся він.
А без них вам життя не в радість?
Мій робочий час дуже дорого коштує.
В будь-якому разі життя коштує дорожче. І до того ж ми ж зараз не на дворі, де вирує гроза. Саме страшне , що сталося це такі незручності, як відсутність електрики і засобів зв’язку. І в цьому немає ніякої трагедії. Віднесіться трішки легше до життя.
Ганно Василівно було б добре менше втішних слів , а більше далекоглядних дій.
Дмитро Олексійович, пийте вино.
За кермом сидів Дмитро Олексійович , а я загорнувшись по самі вуха в кофту в сонному оціпенінні розглядала потоки води. Ми проїздили повз ще одне таке похмуре і сонне село.
Що це за шум? – Запитав Дмитро Олексійович. Я прислухалась звідкись доносився рев і виття собак. Я перевела погляд на нього і з жахом подивилась.
Вода. Так було тільки раз , коли нас топило. – Прошепотіла я.
Ти ж не хочеш сказати…- Твою мать. – Наступної миті ми побачили воду, яка хвилею неслась на село. – Дмитро Олексійович ривком перемкнувши передачу і ми почали різко здавати назад. Ми були на вершині за якусь мить вода брудними потоками досягла села і пронеслась залишаючи за собою потрощені пожитки селян . Було так страшно.
О, боже. – Прошепотів Дмитро Олексійович і це вивело мене з оціпеніння, я кинулась дзвонити і просити про допомогу. Вода дісталась до машини. Що було в селі було страшно подумати, потім стали доноситись крики. Дмитро Олексійович кинувся на допомогу, я потратила ще декілька хвилин на дзвінки про допомогу. Допомога була вкрай необхідна. Я побігла по бруднющій воді до села. Йти було важко, по воді плавали ломаки я побачила в воді малесеньке щенятко, яке жалібно скулило і намагалося з усіх сил бовтаючи ногами виплисти , я дотягнулася до нього і витягла на сушу. Дмитро Олексійович допоміг вибратись сім’ї і ми переглянувшись полізли назад в швидку воду туди де чулись крики. Біля мене пливли дохлі кури і дерев’яні уламки, намагаючись на це не зважати я йшла далі. Вода була по груди я звернула до однієї хати ,а Дмитро Олексійович пішов до чоловіка , який в розпачі хапався за голову. Величезний собака бовтався на цепу.
Тихо, тихо . – Він жалібно скулив, я наблизилась до нього у собаки була паніка і він метався . Приговорюючи щось заспокійливе я вловила його і стягла ошийник, потягнула собаку за собою.
У мене медаль буде за порятунок собак сьогодні. Де твої господарі? – Я дверей, вони були закриті з середини, пішла до вікна. Літня жінка стояла на ліжку. Ліктем я розбила вікно, дістала клямку і відкрила вікно.
Зараз спробуємо вибратись. – Прокричала я.
Господи, за що ж така кара? – Підвивала жінка.
Нічого , нічого , зараз виберемось ,а все інше якось буде. Давайте ми з вами виберемось на сушу, а там далі розберемось. – Я тягла її майже на собі.
Скільки живу, та такого лиха не бачила. Ой, господи, господи, дід мій тільки до дітей поїхав. Ой, корова. Моя ж корова. – Забилась вона в паніці.
Так, давайте я вас спочатку я вас виведу, а потім вернусь за коровою. Ноги весь час заплутувались за каміння, щепи якесь домашнє приладдя. Парочку разів по ногам щось сильно вдарило. Поки дійшли до суші я вибилась з сил.
Сидіть тут.
Господи Марічка, за що ж таке? – І жіночка розплакалась, до неї підійшла жінка така ж мокра брудна з шаленим виразом обличчя і обійняла її, а я знову повернулась в воду.
Хто ваші сусіди? З яких хат не видно людей? – Запитала я.
Ой, йо-йой. Не знаю… Не можу…. Наді. Наді не видно. Їхня хата та, з червоним дахом. – І вона рукою показала на хату.
Добре і я попливла в сторону хати, повз мене проплив мертвий кролик, та я змусила себе брести по воді далі. Біла хати з води вибирались жінка з чоловіком та дитиною років 14.
