Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор неизвестен (читать книги регистрация .TXT) 📗
Від того часу тхір з лисом у великій ненависті.
Хворий лев і лисиця
Коли лев постарівся вже і не міг зловити для себе ніякої звірини, зробився хорим і почав йойкати. Інші звірі йшли на те дивитися. Котрий прийшов до його печери дивитися, він з’їв кождого і тим піддержував собі життя. Чекав він, чи не прийде й лисиця, але лисиця була така мудра, що до печери не йшла, лише з ним здалека бесідувала.
Каже до неї лев: «Вже всі звірі відвідували мене в моїй недузі, а ти ні!» На те відповіла лисиця: «Багато приходить, але мало відходить, тому я настільки розумна, що не йду близько тебе, бо ти не так хорий, як голодний».
Хитрий дядько, вовк, медвідь та лев
Поїхав чоловік до міста, купив си кавальчик ковбаси. Приїхав додому, взяв си кавальчик хліба, поїхав у ліс за дровами. Зобачив його вовк і хтів його з’їсти. Пішов до святого отця Миколая той вовк, каже: «Святий отче Миколаю! Я того чоловіка з’їм». — «А де ж ти його годен з’їсти, коли він дуже розумний?» — «Нічого, — каже, — іно позвольте, то я його з’їм». — «То йди! Як-єсь годен, то з’їж».
Пішов він до нього (до чоловіка) і каже: «Чоловіче! Я тебе з’їм!» — «Або тобі хто казав, щоби ти мене їв?» — «Мені казав святий отець Миколай, щоб я з’їв». — «Брешеш! Дай свідків!»
Той пішов, надибав медвідя: «Ходи, — каже, — скажеш, що ти чув, що святий отець Миколай казав його з’їсти, то будем їсти оба». Той приходить, каже: «А я чув, як казали їсти». — «Я на такі дурні свідки не дивлюся!»
Пішов за левом, надибав лева: «Ходи, — каже, — будеш мені за свідка: скажеш, щось чув, що мені казав святий отець Миколай їсти». Той приходить, каже: «Я чув, як казали їсти». — «То що ж ви будете їсти? Ви — голодні, я — голодний! Почекайте, най я пополуднаю, тогди будете мене їсти».
Виймив він той кавальчик ковбаси і їсть. Кинув їм по кавальчику. Вони з’їли, кажуть: «А що ж ти таке добре їш?» — «Ви, — каже, — хочете мене їсти, ліпше забийте дикого кабана, то я вам нароблю».
Пішли вони, забили дикого кабана і притягнули. Ось ту треба іти додому по сокиру, по камінь, щоби кабана осмалити, і по довбню, щоби дуба розбити. Каже чоловік медвідьові: «Лишишся ти ту коло кабана, щоби хто не вкрав, а вовк і лев підуть зо мною».
Прийшли вони до села. А йому додому треба було йти через річку глибоку, на котрій була кладка. Прийшли додому, каже до вовка: «Влізь ти в яму, бо тут пси. Як почують, що я буду брати, то тебе розідруть». Вліз вовк; він го заткав і каменем заложив, щоби не виліз. Бере він довбню, сокиру і ніж, а левові каже брати камінь з діжки, що важив десять пудів. І камінь — гладкий, що ніяк йому наперед себе взяти. Взяв він на мотузок і вчепив йому (левові) до шиї: «Іди ти вперед, а я буду держати кладку, щоб ся не перевернула».
Той іно зайшов посеред кладки, — той взяв та й перевернув кладку. І лев впав у воду. Та й що виставить голову, — а чоловік його по голові довбнею: «А будеш більше свідчити?!» — «О, вже поки жити буду, не буду свідчив ні за кого!» — «А вже хоч бись хтів, то не ймеш!» І забив його.
Прийшов до ліса, зрубав дуба, розколов до половини і каже до медвідя: «Возьми та розколи, бо ти сильний». Той но хтів роздерти, вложив лаби, а чоловік скоро клин витягнув. І тому дуб лаби стиснув, а той б’є з верха. «А ти, — каже медвідь, — і там тим так поробив?» — «А ти думаєш, що як?!»
Приходить додому, взяв довбню в руки, відоткав яму. «Ану вилазь!» — каже до вовка. Той вилазить, а чоловік довбнею в голову та й забив. Взяв кабана додому і з’їв з дітьми.
Хитрий заєць
Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то спить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й гострить ніж. А заєць каже:
— На кого ти той ножик гостриш?
— На тебе, буду тебе різати. А заєць тогди каже:
— Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й возьмеш добрі гроші.
А чоловік каже:
— Добре ти мені кажеш. Но, — каже, — то я уже тебе різати не буду.
Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:
— Но, вже підем на ярмарок.
Заєць тогди каже до того чоловіка:
- Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.
Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:
— Що ти там несеш в міху?
А той каже:
— Несу поштаря.
— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?
— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.
Той чоловік дав тому сотку.
— Гай, — каже той, — на тобі цього поштаря.
Той каже:
— А в що я його покладу?
— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, возьми хліб викинь, а того поштаря там запхаєш.
Той узяв та й так зробив. Вийшов він за місто, а заєць каже:
— Возьми мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.
Той чоловік каже:
— А як ти де втечеш?
Каже:
— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.
— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошоночку з грішми, аби-с був знашний.
Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:
— Чи не був тут поштар?
А жінка каже:
— Я тут не виділа жодного поштаря.
Він каже до жінки:
— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошоночку прив’язав до нього з грішми.
Жінка каже до чоловіка:
— Йди, може, він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.
Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Приходить додому та й каже до жінки:
— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.
Хитрий їжак
Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака:
— Добрий день, їжаче!
Каже їжак:
— Добре здоровля!
— Ходи зо мною у товаристві у виноград.
А він каже:
— Ой страшно, лисичко, бо там господар накладав усе сильце; можем упасти в біду.
— О, я, — каже, — не боюся, я маю школи покінчені, то дам си раду!
І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка ймилася у сильце.
— Ей, — каже, — їжачку, братчику, рятуй!
— Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; таж ти мені казала, що маєш школи покінчені.
— Ой, — каже, — я уже зі страху забула геть усе.
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити.
— Ніц, — каже, — не роби, лиш як ґазда прийде, а ти ся зроби неживою — опусти голову, ноги, так як би-с була мертва, і, може, си ця штука удасть.
Акурат входить господар. Став над лисицею і каже:
— От, — каже, — шкода, що я не був штири дні у саді, яж си прочутила…
Узявся одною рукою за ніс, а другою імив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.
— Та ти забула уже, що з тобою було?
— Ходи, ходи.
Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце.
— Ей, — каже, — сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.
— Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічо!
Та й іде геть.
— Рятуй, бійся Бога!
Але лисичка і не чує. Їжак заплакав:
— Сестричко! Дуже-сми жили файно, ходи хоть розпрощайся зо мною.
Но, вернулася лисичка, та й ся обіймили обоє.
— Ой, — каже їжак, — поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз.
І лисиця вивалила язик, хоче їжака цілувати. Тогди їжак зловив лисицю зубами за язик і моцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Но, узяв він борзо та й лисицю вбив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад, та й від того часу дуже їжаків шанував, бо видів користь.
